З якого часу спадкоємець є власником спадщини?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: з якого моменту часу у спадкоємця виникає право на спадкове майно

02 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 760/16996/22, провадження № 61-2215св25 (ЄДРСРУ № 129931773) досліджував питання щодо з якого моменту часу у спадкоємця виникає право на спадкове майно.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у гл. 29 ЦК України.

Враховуючи зазначене вбачається, що право на спадкове майно виникає з часу відкриття спадщини, а не з моменту отримання свідоцтва про право на неї (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22,  ЄДРСРУ № 109855002).

ВИСНОВОК: Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

 

 

 

Матеріал по темі: «Спадкові справи: окреме чи позовне провадження»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Спадкові справи: окреме чи позовне провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Заява про встановлення факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини: окреме чи позовне провадження

05 серпня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 389/803/24, провадження № 61-7853св25 (ЄДРСРУ № 129342710) досліджував питання щодо встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини: окреме чи позовне провадження.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Встановлення факту проживання із спадкодавцем на час прийняття спадщини необхідне для реалізації  права на прийняття спадщини за законом після смерті останнього.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Змістом частини четвертої статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду.

Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право (постанова Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі  № 139/122/14-ц).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23, від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 04 січня 2023 року в справі № 198/99/15-ц спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Сутність справ окремого провадження полягає в підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження.

Законодавцем визначено, що у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і мати безспірний характер.

Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 335/10025/20.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої, третьої статті 1277 ЦК України, у редакції, яка була чинною на час відкриття спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме  майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 335/10025/20 зауважував, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

ВИСНОВОК: Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

 

 

Матеріал по темі: «Встановлення факту проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини»

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Компенсація (відшкодовування) спадкоємцями витрат на поховання спадкодавця

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості та порядок компенсації (відшкодовування) спадкоємцями витрат на поховання спадкодавця

28 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 331/727/24, провадження № 61-3656св25 (ЄДРСРУ № 127788469) досліджував питання щодо компенсації (відшкодовування) спадкоємцями витрат на поховання спадкодавця.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого.

Особа, яка зобов`язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно зі статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб`єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг. Ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором-замовленням, крім випадків, передбачених законом (частина перша, друга статті 12 Закону «Про поховання та похоронну справу»).

(!!!) Спадкоємці зобов`язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця (частина перша статті 1232 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 1273 ЦК України, батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Верховний Суд звертає увагу на те, що обов`язок відшкодовувати витрати на поховання спадкодавця не є елементом складу спадщини, тому при його виконанні не застосовується положення статей 1281, 1282 ЦК України, що визначення пред`явлення кредитором свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину та обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

ВИСНОВОК: Тобто здійснення оплати поховання спадкодавця спадкоємцем або іншою особою породжує недоговірне зобов`язальне правовідношення, в якому кредитором виступає особа, котра понесла відповідні витрати, боржником - спадкоємець, який прийняв спадщину.

Подібні правові висновки щодо обов`язку спадкоємців відшкодувати витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на поховання спадкодавця викладено у постановах Верховного Суду: від 02 листопада 2021 року у справі № 409/656/19 (провадження № 61-3020св21) від 17 травня 2023 року у справі № 756/7001/20 (провадження № 61-10102св22).

 

 

 

Матеріал по темі: «Скасування рішення органу місцевого самоврядування після посвідчення заповіту та смерті заповідача»

 

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Скасування рішення органу місцевого самоврядування після посвідчення заповіту та смерті заповідача

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки скасування рішення органу місцевого самоврядування «Про уповноваження осіб на вчинення нотаріальних дій» після посвідчення заповіту та смерті заповідача

31 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 681/258/24, провадження № 61-1331св25 (ЄДРСРУ № 126211337) досліджував питання щодо наслідків скасування рішення органу місцевого самоврядування після посвідчення заповіту та смерті заповідача.

Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за законом або за заповітом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина друга статті 209 ЦК України).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК України).

Відповідно до статті 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» староста є виборною посадовою особою місцевого самоврядування.

Згідно з частиною четвертою статті 54-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» староста працює на постійній основі в апараті відповідної ради та її виконавчого комітету, а в разі обрання членом цього виконавчого комітету - у виконавчому комітеті ради. Староста уповноважений сільською, селищною, міською радою, яка його затвердила, діяти в інтересах жителів відповідного старостинського округу у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради, а також здійснює інші повноваження, визначені цим Законом та іншими законами України.

(!) Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів».

Скасування рішення «Про уповноваження осіб на вчинення нотаріальних дій» в частині уповноваження відповідної особи на вчинення нотаріальних дій не вплинуло на форму заповіту та порядок його посвідчення.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 зазначив, що у ЦК України не передбачено такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

(!) За відсутності спору щодо недійсності заповіту, суд обґрунтовано виходив з правомірності зазначено правочину відповідно до статті 204 ЦК України.

ВИСНОВОК: Оскільки для посвідчення заповіту особа звернувся до уповноваженої на вчинення нотаріальних дій посадової особи, заповіт складено у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача, прочитаний та підписаний особисто заповідачем, за його життя, то підстав для скасування чи зміни заповіту у зв`язку з його посвідченням неуповноваженою особою не виникло, оскільки скасування рішення органу місцевого самоврядування після посвідчення заповіту та смерті заповідача саме по собі не вказує про нікчемність заповіту відповідно до статті 1247 ЦК України.

Особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, вираженого належним чином, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

 

 

 
Матеріал по темі: «Особливості визнання заповіту нікчемним»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Прийняття & неприйняття спадщини

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: підтвердження або спростування факту прийняття та неприйняття спадщини

13 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 188/1457/23, провадження № 61-13672св 24 (ЄДРСРУ № 124354373) досліджував питання щодо підтвердження або спростування факту прийняття та неприйняття спадщини.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статті 1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.

Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтями 1220-1221, 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

(!) Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Саме спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.

В обох випадках спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, і, крім того, юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Відповідно до статей 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Відповідно до статей 1273-1275 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 названого Кодексу, подавши нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідну заяву.

(!!!) Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, проте вона може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відповідно до статей 1296-1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Виходячи з вище викладеного можливо зробити висновок, що прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волі. Вчинення або не вчинення спадкоємцем дій, з якими законодавець пов`язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання тим процедури входження у спадкування і, кінцево, дає відповідь на питання про прийняття спадщини.

ВАЖЛИВО: Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Це є обов`язковим для обох названих видів спадкування.

Виникнення у нього права на спадкування за законом, залежить виключно від дій спадкоємців попередньої черги та, лише у разі відмови тих від спадщини, неприйняття ними спадщини або позбавлення права на спадщину, робить названу особу учасником спадкових правовідносин, які, як правило, базуються на родинних стосункам спадкодавця і спадкоємця.

При цьому, такі дії теж повинні бути вчинені у встановлений законом для прийняття спадщини строк.

Пропуск такого строку позбавляє спадкодавця можливості прийняти спадщину через нотаріальну контору і потребує пред`явлення ним позову про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Згідно буквального її сприйняття, для придбання спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв.

Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

ВИСНОВОК: Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення.

  

 

 

Матеріал по темі: «Розмежування «внесення змін» та «визнання недійсним» свідоцтва про право на спадщину»

 

 

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Верховний суд,  Адвокат Морозов

Розмежування «внесення змін» та «визнання недійсним» свідоцтва про право на спадщину

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розмежування «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину» та обрання належного способу судового захисту

04 листопада 2024 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 504/3606/14-ц, провадження № 61-6658сво23 (ЄДРСРУ № 123081805) досліджував питання щодо розмежування «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину» та обрання належного способу судового захисту.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).

Відповідно до положень частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

У статті 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

(!!!) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину» є різними.

Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.

Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду.

У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов`язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України).

Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду  від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18), з яким погоджується Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду та не вбачає правових підстав для відступу від нього.

При вирішенні спору про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину суд визначає частки кожного із спадкоємців. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (частина третя  статті 1300 ЦК України).

Смерть одного із спадкоємців, якому видано свідоцтво про право на спадщину, не перешкоджає захисту прав іншого спадкоємця шляхом внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

ВИСНОВКИ про застосування норм права:

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що ЦК України передбачає два способи захисту прав спадкоємця, якому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину: 1) «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» (стаття 1300 ЦК України) та 2) «визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину» (стаття 1301 ЦК України). Вибір способу захисту здійснює позивач.

Свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним у випадку доведення існування «вад» на момент його видачі, які свідчать про те, що особа, якій видано свідоцтво, не мала права на спадкування (особа не є спадкоємцем, спадкоємці попередньої черги прийняли спадщину, заповіт є нікчемним тощо);

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину застосовується за умови наявності у спадкоємця, якому воно видане, права на спадкування, однак в  іншому розмірі, з огляду на невраховані права на спадщину інших спадкоємців. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як на підставі рішення суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину.

Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати, виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним.

Смерть одного із спадкоємців, якому видано свідоцтво про право на спадщину, не перешкоджає захисту прав іншого спадкоємця шляхом внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

 

 

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину»

 

 

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Верховний суд,  Адвокат Морозов