Нематеріальні активи: розроблення комп`ютерної програми

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Нематеріальні активи: розроблення комп`ютерної програми за замовленням платника податків

05 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/25897/21, адміністративне провадження № К/990/16945/25 (ЄДРСРУ № 127920725) досліджував питання щодо нематеріального активу у вигляді розроблення комп`ютерної програми.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи (далі - нематеріальні активи) та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначені Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів від 18 жовтня 1999 року №242, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 750/4043 (П(С)БО 8).

Норми цього Національного положення стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) усіх форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) (пункт 2 розділу Загальні положення П(С)БО 8).

У пункті 5 розділу Загальні положення П(С)БО 8 встановлено, що бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об`єкта за такими групами, зокрема, авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп`ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті.

За змістом пункту 6 П(С)БО 8 придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов`язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Згідно з пунктами 7, 8 П(С)БО 8 нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має: намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання; можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу; інформацію для достовірного визначення витрат, пов`язаних з розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов`язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю (пункт 10 П(С)БО 8).

Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо  пов`язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану   придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо), (пункт 17 П(С)БО 8).

Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов`язаних із  удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та строку  використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод. Витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеного розміру майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду (пункт 18 П(С)БО 8).

Відповідно до пунктів 25-27 розділу амортизація нематеріальних активів П(С)БО 8, нарахування амортизації нематеріальних активів (крім права постійного користування земельною ділянкою) здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс).

Нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання амортизації не підлягають. До нематеріальних активів з невизначеним строком корисного використання належать ті, щодо яких підприємством (у розпорядчому акті) не визначено обмеження строку, протягом якого очікується збільшення грошових коштів (чи їх еквівалентів) від використання таких нематеріальних активів.

При визначенні строку корисного використання об`єкта нематеріальних активів слід ураховувати: строки корисного використання подібних активів; моральний знос, що передбачається; правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання; очікуваний спосіб використання нематеріального активу підприємством; залежність строку корисного використання нематеріального активу від строку корисного використання інших активів підприємства.

Для нарахування амортизації нематеріальних активів підприємство може застосовувати строки їх корисного використання, встановлені податковим законодавством.

Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за №288/4509.

Верховний Суд вказує, що послуги з розробки програми та додаткових розділів, розробки додаткових модулів до програми 1С.8 (тобто приведення їх до стану, придатного до використання за призначенням) це право користування програмним продуктом (наприклад М.Е.бос, ЛІГА, оренда хмарних бухгалтерських програм та інші). Оплата здійснюється за доступ до програмного забезпечення. Підприємство отримує послугу доступу до цього сервісу, тому обліковує звичайні витрати.

Відповідно до П(С)БО № 8 «Нематеріальні активи» та пункту 1.3.5. Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку нематеріальних активів, бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться за групами, зокрема за такою групою, як «Авторське право та суміжні з ним права». При цьому передачі (відчуженню) належать лише виключні майнові права (стаття 15 Закону «Про авторське право і суміжні права»), тобто за особою, яка передає виключне право, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються. Таким чином, за групою нематеріальних активів «Авторське право та суміжні з ним права» можуть обліковуватися лише виключні майнові права.

Згідно з вимогами Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку нематеріальних активів об`єкт нематеріальних активів, отриманий в користування, обліковується користувачем (ліцензіатом) на позабалансовому рахунку в оцінці, визначеній виходячи із розміру винагороди, встановленого в договорі. При цьому, платежі за надане право використання результатів інтелектуальної діяльності включаються користувачем до витрат звітного періоду.

Навіть, за умови введення в господарський оборот програми як нематеріальний актив, вона все одно підлягає амортизації, що також відноситься до витрат.

10 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/12392/18, адміністративне провадження № К/9901/35204/19 (ЄДРСРУ № 99521723) вказав наступне. 

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8   "Нематеріальні активи", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 №242 вказує, що нематеріальний  актив  -  немонетарний  актив,  який  не  має матеріальної  форми  та може бути ідентифікований (п. 4). 

Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство/установа має можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу. 

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов`язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом. 

Таким чином, суттєвою ознакою нематеріального активу є подальше його використання або реалізація, що призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

ВИСНОВОК: Якщо в умовах договору  не передбачено передачу виключних прав на використання програми, то це унеможливлює віднесення програми до нематеріальних активів, відповідно до критеріїв визначених в пункті 7 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи.

 

 

 

Матеріал по темі: «Оподаткування оборотних/необоротних активів та основних виробничих/невиробничих засобів»
 

 

 

  

 

 

 

Теги: нематеріальний актив, компьютерна програма, бухгалтерська програма, вдосконалення, амортизація, судова практика, податкові спори, Верховний суд, Адвокат Морозов

Наявність ТТН в якості підтвердження використання транспортного засобу на законних підставах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення документів, передбачених статтею 48 Закону №2344-III, що засвідчують використання транспортного засобу на законних підставах

ДПС України в Індивідуальній податковій консультації (ІПК) від 03.03.2025 р. №  1143/ІПК/99-00-21-02-02 вказало:

1)    наявність ТТН є обов’язковою при отриманні послуг з перевезення вантажу на договірних засадах від іншої юрособи;

2)    Якщо перевезення вантажу для власних потреб юрособи здійснюється водієм такої юрособи, що перебуває з нею у трудових відносинах, документом, що підтверджує перевезення, можуть слугувати інші належним чином оформлені первинні документи (накладна, інший визначений законодавством документ на вантаж).

13 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/6098/22, адміністративне провадження № К/990/12130/23 (ЄДРСРУ № 125825450) досліджував питання щодо визначення документів, передбачених статтею 48 Закону №2344-III, що засвідчують використання транспортного засобу на законних підставах, шляхом формування Верховним Судом відповідного висновку.

Положеннями статті 48 Закону №2344-III визначений перелік документів, які повинні мати автомобільні перевізники та водії для здійснення внутрішніх перевезень, одним із яких є товаро-транспортна накладна, яку законодавець визначив як єдиний документ для призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом. Тому відсутність такого документа під час перевірки уповноваженим органом є підставою для притягнення перевізника до відповідальності установленої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III.

(!!!) Виключенням з цього правила є лише випадки якщо перевезення здійснюється фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб.

31 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/17062/21, адміністративне провадження № К/990/15652/23 (ЄДРСРУ № 114562164) вказав, що законодавець окреслив межі, за яких настає відповідальність установлена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III. Тому, саме у випадку відсутності товаро-транспортної накладної у паперовій та/або електронній формі або її обов`язкових реквізитів, для перевізника настають наслідки передбачені цією нормою у вигляді застосування адміністративно-господарського штрафу. Водночас, зміст та форма товаро-транспортної накладної повинні відповідати вимогам, установленим Законом №2344-III та Правилами перевезень вантажів і дотримання цих умов є обов`язком перевізника, невиконання якого є підставою для застосування до нього відповідних заходів реагування.

Разом з тим, вирішальним при розгляді справи є встановлення факту чи є особа перевізником в розумінні Закону № 2344-III та правомірність застосування до неї адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу, як до власника автотранспортного засобу, який надавав послугу з перевезення на комерційній основі, як суб`єкт господарювання.

Водночас, питання щодо наявності/відсутності документів, передбачених статтею 48 Закону №  2344-III, що засвідчують використання транспортного засобу для надання послуги з перевезення на законних підставах не впливає на вирішення цього спору по суті вимог, оскільки не були підставою для застосування адміністративно-господарської санкції.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд не вбачає підстав для формування відповідного висновку щодо приписів статті 48 Закону №  2344-III, виходячи із установлених судами обставин, що мають індивідуальні ознаки, характерні для цих правовідносин.

Верховний Суд відхиляє доводи про те, що оскільки особа є фізичною особою-підприємцем та, одночасно, власником автомобіля, що перевозив вантаж, то вона здійснювала перевезення на комерційних умовах, а тому є автоперевізником у розумінні Закону № 2344-III, оскільки ці аргументи не знайшли підтвердження під час розгляду справи.  Водночас, факт перебування водія у правовідносинах з фізичною особою-підприємцем відповідачем належними та допустимими доказами не доведено.

Верховний Суд зауважує, що результати перевірки свідчать, що водій керував автомобілем на законних підставах та здійснював перевезення не власного вантажу і, відповідно, не для власних потреб, що може відповідати визначенню автомобільного перевізника. Проте посадові особи Державної служби України з безпеки на транспорті під час рейдової перевірки не з`ясовували приналежність водія до суб`єкта господарювання та відповідність вантажу товаросупровідним документам. Тобто перевірку було проведено без належного з`ясування усіх складових виявленого порушення, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість оскарженого рішення.

ВИСНОВОК: По-перше: якщо перевезення здійснюється фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб, то ТТН не потрібна; по-друге: позиція ДПС про те, якщо перевезення вантажу для власних потреб юрособи здійснюється водієм такої юрособи, що перебуває з нею у трудових відносинах, то ТТН не потрібна, м’яко кажучи не підкріплена судовою практикою…, навпаки Верховний суд наполягає, що « законодавець визначив ТТН як єдиний документ для призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення».

 

Матеріал по темі: «Товарно-транспортна накладна – зміна акцентів в судовій практиці Верховного суду»

 

«Встановлення дійсного автомобільного перевізника Укртрансбезпекою»

 

 

 

 

 

 

 

Теги: товарно-транспортні накладні, ТТН, відсутність товарно-транспортних накладних, податкові спори, налоговые споры, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Орган реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів як податковий агент

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є податковим агентом орган, який здійснює реєстрацію (перереєстрацію) транспортних засобів у разі здійснення фізичною особою операцій з продажу транспортних засобів?

Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну рухомого майна визначений пунктом 173.1 статті 173 ПКУ, якої встановлено, що дохід платника податку від продажу (обміну) об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пунктом 167.2 статті 167 ПКУ, тобто 5 відсотків від розміру отриманого доходу.

Дохід від продажу (обміну) об’єкта рухомого майна (крім легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів) визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості цього об’єкта, визначеної згідно із законом.

Дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його ринкової вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).

Як виняток, із положень пункту 173.1 статті 173 ПКУ, не підлягає оподаткуванню дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда (абзац перший пункт 173.2 статті 173 ПКУ).

Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року другого об’єкта рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відсотків, визначеною пунктом 167.2 статті 167 ПКУ (абзац другий пункту 173.2 статті 173 ПКУ).

Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року третього та наступних об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда або іншого транспортного засобу підлягає оподаткуванню за ставкою 18 відсотків, визначеною пунктом 167.1 статті 167 ПКУ (абзац третій пункту 173.2 статті 173 ПКУ).

Разом з тим, пунктом 173.6 статті 173 ПКУ встановлено, що дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна, що здійснюються фізичними особами – нерезидентами, оподатковується згідно з статтею 173 ПКУ в порядку, встановленому для резидентів, за ставкою, визначеною в пункті 167.1 статті 167 ПКУ, тобто 18 відсотків.

Продаж резидентами та нерезидентами успадкованого (отриманого в подарунок) об’єкта рухомого майна підлягає оподаткуванню згідно з положеннями статті 173 ПКУ (пункт 173.7 статті 173 ПКУ).

Для цілей пункту 173.4 статті 173 ПКУ платник податку самостійно визначає суму податку і сплачує його до бюджету через банки, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей.

Фізична особа (продавець) у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу рухомого майна з іншою фізичною особою є відповідальною згідно з вимогами розділу IV ПКУ за нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб та сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету за місцем нотаріального посвідчення таких договорів, а в інших випадках – сплачує (перераховує) податок на доходи фізичних осіб до відповідного бюджету за своєю податковою адресою (підпункти «б» та «в» підпункту 168.4.5 пункту 168.4 статті 168 ПКУ).

Згідно з абзацом другим п. 173.3 ст. 173 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) у разі продажу (обміну) об’єкта рухомого майна за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи – підприємця або укладення та оформлення договорів відчуження транспортних засобів у присутності посадових осіб органів, які здійснюють реєстрацію (перереєстрацію) транспортних засобів, такий посередник або відповідний орган виконує функції податкового агента стосовно подання до контролюючого органу інформації про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладання договору зобов’язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна.

Абзацом сьомим п. 173.4 ст. 173 ПКУ передбачено, що органи, у присутності посадових осіб яких між фізичними особами здійснюються укладення та оформлення договорів купівлі – продажу (міни, поставки), а також інших договорів, здійснюють у встановленому законом порядку реєстрацію таких транспортних засобів за наявності оціночної або середньоринкової вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, обчисленого в установленому ПКУ порядку, та щомісяця в порядку, встановленому розд. IV ПКУ, подають до контролюючого органу податковий розрахунок, подання якого передбачено п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ, в якому зазначають інформацію про такі договори (угоди), включаючи інформацію про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку.

(!!!) Якщо об’єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи – комісіонера, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Таким чином, якщо фізична особа здійснює продаж рухомого майна за посередництвом юридичної особи – комісіонера, то такий комісіонер вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником від такого продажу та повинен до або під час виплати доходу фізичній особі утримати та сплатити податок на доходи фізичних осіб за рахунок такої фізичної особи до бюджету за місцезнаходженням юридичної особи – комісіонера.

Водночас, порядок подання річної податкової декларації про майновий стан і доходи визначено статтею 179 ПКУ, згідно з абзацом четвертим пункту 179.2 статті 179 якого обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, крім випадків, коли подання Декларації прямо передбачено ПКУ, якщо такий платник податку отримував, зокрема, доходи від операцій продажу (обміну) майна, дарування, дохід від яких відповідно до ПКУ не оподатковується, оподатковується за нульовою ставкою та/або з яких при нотаріальному посвідченні договорів, за якими був сплачений податок відповідно до розділу IV ПКУ.

Декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб – до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV ПКУ (підпункт 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПКУ).

  

За матеріалами: Категорія 103.22 "ЗІР"

 

 

Матеріал по темі: «Донарахування податкових зобов’язань за продану автівку по заниженій вартості»
 

 

Теги: знижка, скидка, додаткове благо, продаж товару зі знижкою, дохід фізособи, військовий збір, оподаткування, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Штраф і пеня по безнадійному податковому боргу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість стягнення контролюючим органом пені та штрафів по безнадійному податковому боргу

04 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 820/1105/18, адміністративне провадження № К/9901/65557/18 (ЄДРСРУ № 126377742) досліджував питання щодо стягнення пені та штрафів по безнадійному податковому боргу.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 14.1.162 п. 14.1. ст. 14 ПК України, пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п.п. 14.1.39. п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Пунктом 129.1 ст. 129 ПК України окрім іншого визначено, що нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов`язаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Тобто нарахування пені розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків цього зобов`язання за відповідний податковий (звітний) період, щодо якого виявлено заниження, та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Так, у відповідності до пункту 101.1 статті 101 Податкового кодексу України, списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

Відповідно до підпункту 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України під терміном «безнадійний податковий борг» розуміється, податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу.

Пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Пунктом 102.1. статті 102 ПК України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

ВИСНОВОК: Таким чином, в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

Аналогічна правова позиція викладена також і в постанові Верховного суду від 21 травня 2024 року у справі № 160/15166/22 (адміністративне провадження № К/990/43722/23).

 

 

Матеріал по темі: «Різниця податкового боргу від безнадійного податкового боргу»

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Статус податкового боргу при скасуванні судом податкової вимоги

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Дотримання податковим органом порядку звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу за умови скасування судом податкової вимоги після звернення до суду

12 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 240/41812/21, адміністративне провадження №К/990/39459/23 (ЄДРСРУ № 121577758) досліджував питання щодо дотримання податковим органом порядку звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу (пункти 95.1-95.3 статті 95 ПК України) за умови скасування судом податкової вимоги після звернення до суду з відповідним позовом.

Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 13 лютого 2018 року у справі №  826/18379/14, від 19 лютого 2019 року у справі №  807/495/17, від 03 лютого 2022 року у справі №  560/4343/19, від 14 лютого 2022 року у справі №  826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: 1) наявність узгодженого грошового зобов`язання; 2) складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; 3) підстави виникнення боргу; 4) момент його виникнення; 5) встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; 6)перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.

При цьому Верховний суд наголошує, що при вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених Податковим кодексом України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, положеннями пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Аналогічне застосування цих норм права відбулося у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 810/2533/16, від 19 лютого 2019 року у справі №  818/1117/16, від 04 березня 2019 року у справі № 2а-6053/11/1070, від 25 лютого 2020 року у справі № 1340/5767/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/9711/17.

Відповідно до підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що скерування податкової вимоги не свідчить про вжиття контролюючим органом заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії податкових органів призводять лише до формування та документального визначення податкового боргу. При цьому вони об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу (постанови Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 804/3642/16, від 14 липня 2021 року у справі № 815/2362/17, 21 вересня 2018 року у справі №808/3046/16).

У постанові від 14 лютого 2022 року у справі №826/9711/17 Верховний Суд зазначав, що дотримання податковим органом визначених пунктом 95.2 статті 95 ПК України умов підлягає перевірці судом саме станом на час звернення до суду, а з`ясування дійсного розміру непогашеного податкового боргу - станом на час ухвалення судового рішення.

У постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №240/9395/20 Верховний Суд сформулював такий правовий висновок. Аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дає підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов`язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов`язок їх погасити, факт виникнення податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України. Виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов`язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу. Якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.

У справі №240/9395/20 Верховний Суд виснував, що скасування податкової вимоги після звернення до суду з позовом, але до моменту ухвалення судового рішення, може мати значення виключно для повного, об`єктивного і всебічного розгляду справи, однак, не може впливати на перевірку дотримання умов, які передують зверненню до суду з позовом. Тобто, при перевірці дотримання контролюючим органом умов, які надають право на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу, скасування податкової вимоги у судовому порядку може мати правове значення виключно у випадку, якщо така податкова вимога була скасована до моменту звернення податкового органу до суду з відповідним позовом.

Відповідно, суди попередніх інстанцій, в межах предмета доказування по аналогічній справі та враховуючи висновок про дотримання контролюючим органом пунктів 95.1-95.3 статті 95 ПК України, повинні досліджувати такі обставини: наявність узгодженого грошового зобов`язання; чи мали місце обставини переривання податкового боргу; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту.

Верховний суд повторно звертає увагу, що передумовою прийняття рішення про стягнення податкового боргу є саме наявність такого боргу. Натомість, податкова вимога не є тим рішенням, оскарження якого до суду саме по собі має наслідком визнання попередньо узгоджених грошових зобов`язань неузгодженими. Відсутні такі наслідки і у випадку скасування судом відповідної податкової вимоги. Зобов`язання податкового органу певним чином відкоригувати показники ІКП також не може бути беззаперечним свідченням відсутності податкового боргу.

Отже, передумовою прийняття як податкової вимоги, так і рішення про опис майна у податкову заставу є наявність податкового боргу, тобто суми узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлені законом строки.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17 листопада 2021 року у справі № 160/15095/20 та від 19 квітня 2023 року у справі № 240/18522/21.

Відсутність узгодженого грошового зобов`язання унеможливлює надання такому зобов`язанню статусу податкового боргу, відповідно є неможливим як складання податковим органом вимоги про сплату боргу так і прийняття рішення про опис майна у податкову заставу у зв`язку із наявністю непогашеного податкового боргу (постанова Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 826/17624/16).

1) виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги; 2) податкова вимога лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону; 3) якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.

ВИСНОВОК: Податкова вимога не є тим рішенням, оскарження якого до суду чи органу ДПС саме по собі має наслідком визнання попередньо узгоджених грошових зобов`язань неузгодженими. Відсутні такі наслідки і у випадку скасування судом відповідної податкової вимоги.

 

 

 

Матеріал по темі: «Різниця податкового боргу від безнадійного податкового боргу»

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов