Стягнення податкового боргу з державного або комунального підприємства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та особливості стягнення податкового боргу з державного або комунального підприємства

02 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/10454/24, адміністративне провадження № К/990/12698/25  (ЄДРСРУ № 128581009) досліджував питання щодо особливостей стягнення податкового боргу з державного або комунального підприємства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пункт 57.1 статті 57 ПК України встановлює, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95-99 ПК України.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК України визначено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги. 

Відповідно до підпункту 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

У свою чергу, у пункті 96.2 статті 96 ПК України визначено, що у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов`язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

- надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

- досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

- ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

- виключення платника податків із переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

Пунктом 96.3 статті 96 ПК України передбачено, що відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пункті 96.1 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що статтею 95 ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платників податків, який застосовується для всіх без винятку платників податку (серед іншого, державних або комунальних підприємств) перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: 1) стягнути кошти, які перебувають у власності боржника, 2) а в разі їх недостатності - здійснити заходи щодо продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

Регламентований статтею 96 ПК України особливий порядок погашення податкового боргу державних та комунальних підприємств не змінює послідовності реалізації стадій стягнення податкового боргу, визначених статтею 95 цього Кодексу.

Це випливає із зазначеного у статті 96 ПК України формулювання, яке прямо встановлює передумову для її застосування, а саме - у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна відповідного державного або комунального підприємства, не покриває суму податкового боргу.

Тобто законодавець презюмує, що на момент застосування спеціального механізму, визначеного статтею 96 ПК України, контролюючим органом вже було здійснено заходи, передбачені статтею 95 цього Кодексу, зокрема, стягнуто наявні кошти та звернуто стягнення на майно підприємства, яке перебуває у податковій заставі, проте ці заходи виявилися недостатніми для повного погашення податкового боргу.

(!) Отже, застосування статті 96 ПК України є логічно наступною стадією примусового стягнення податкового боргу, що має додатковий, субсидіарний характер стосовно загального порядку, встановленого статтею 95 цього Кодексу.

Іншими словами, норми статті 96 ПК України стосуються лише тих випадків, коли контролюючий орган не зміг стягнути податковий борг безпосередньо з державного чи комунального підприємства у порядку статті 95 цього Кодексу. У зв`язку з цим контролюючий орган вимушений звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків.

Так, положеннями статті 96 ПК України встановлено особливий порядок погашення заборгованості державних та комунальних підприємств перед бюджетами та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: 1) звернутися до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банку; 2) отримати судовий дозвіл на погашення усієї суми боргу за рахунок майна; 3) провести торги з продажу майна, внесеного в податкову заставу.

Якщо усі перелічені заходи не мали результатом погашення податкового боргу державного підприємства, то контролюючий орган вчиняє дії, передбачені статтею 96 ПК України, для залучення коштів (майна) органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, для погашення податкового боргу останнього.

Отже, визначена статтею 96 ПК України процедура застосовується лише тоді, коли процедура стягнення боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності самого платника, передбачена статтею 95 цього Кодексу, не призвела до погашення податкового боргу.

Таким чином, місцевий суд помилково застосував до спірних правовідносин статтю 96 ПК України, оскільки позовна заява пред`явлена не до органу місцевого самоврядування, у віданні якого перебуває відповідач, а безпосередньо до самого підприємства у порядку статті 95 цього Кодексу.

Верховний Суд повторно акцентує увагу, що та обставина, що боржником є державне чи комунальне підприємство, не означає, що стягнення податкового боргу з такого платника податків має відбуватися виключно за особливою процедурою, передбаченою статтею 96 ПК України. А механізм, передбачений статтею 96 ПК України, є лише додатковим способом погашення податкового боргу такої категорії підприємств, оскільки держава або територіальна громада має певні права, інтереси та обов`язки щодо таких суб`єктів господарювання.

ВИСНОВОК: Норми статті 96 ПК України стосуються лише тих випадків, коли контролюючий орган не зміг стягнути податковий борг безпосередньо з державного чи комунального підприємства у порядку статті 95 цього Кодексу.

 

 

Матеріал по темі: «Погашення податкового боргу в разі банкрутства-ліквідації платника податків»

 

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Штраф і пеня по безнадійному податковому боргу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість стягнення контролюючим органом пені та штрафів по безнадійному податковому боргу

04 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 820/1105/18, адміністративне провадження № К/9901/65557/18 (ЄДРСРУ № 126377742) досліджував питання щодо стягнення пені та штрафів по безнадійному податковому боргу.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 14.1.162 п. 14.1. ст. 14 ПК України, пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п.п. 14.1.39. п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Пунктом 129.1 ст. 129 ПК України окрім іншого визначено, що нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов`язаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Тобто нарахування пені розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків цього зобов`язання за відповідний податковий (звітний) період, щодо якого виявлено заниження, та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Так, у відповідності до пункту 101.1 статті 101 Податкового кодексу України, списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

Відповідно до підпункту 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України під терміном «безнадійний податковий борг» розуміється, податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу.

Пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Пунктом 102.1. статті 102 ПК України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

ВИСНОВОК: Таким чином, в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

Аналогічна правова позиція викладена також і в постанові Верховного суду від 21 травня 2024 року у справі № 160/15166/22 (адміністративне провадження № К/990/43722/23).

 

 

Матеріал по темі: «Різниця податкового боргу від безнадійного податкового боргу»

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

(НЕ)належне обґрунтування податкового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належне нормативно-правове обґрунтування податковим органом вимоги та підстав щодо стягнення податкового боргу

27 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/26982/23, адміністративне провадження № К/990/49588/24 (ЄДРСРУ № 125484121) досліджував питання щодо наслідків належного обґрунтування податкового рішення, зокрема податкової вимоги про стягнення боргу.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Так, згідно з положеннями пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави.

У таких випадках: рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи; рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.

Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Тобто, з аналізу вказаних положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства вбачається, що за наявності відповідних обставин, а саме: якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість, контролюючий орган за рішенням його керівника (його заступника або уповноваженої особи) наділений правом для здійснення стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, без звернення до суду.

Сукупність вказаних обставин наділяє правом керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу прийняти рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків такого платника у банках у рахунок погашення податкового боргу. При цьому, Суд наголошує, що можливість застосування контролюючим органом до платника податків вказаних положень пункту 95.5. статті 95 Податкового кодексу України стосується конкретно визначеного податкового боргу (з урахуванням конкретної суми такого боргу).

(!!!) Відсутність у рішенні контролюючого органу вичерпних відомостей, які б давали змогу перевірити його законність і обґрунтованість, позбавляє можливості встановити дійсний предмет доказування у справі. Такий суттєвий недолік свідчить про недотримання податковим органом вимог, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень і закріплені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України таке рішення контролюючого органу є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи. При цьому, посилання відповідача на наказ Державної податкової служби України від 06.12.2019 № 199 «Про затвердження примірних форм Рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу; Журналу реєстрації рішень, прийнятих відповідно до статті 95 Податкового кодексу України» є безпідставним, оскільки зазначений наказ не є нормативно-правовим актом, а затвердження ним примірної форми не спростовує необхідність чіткого і зрозумілого формулювання такого рішення в частині визначення джерела, за рахунок коштів якого буде здійснено погашення податкового боргу, а також конкретної суми, яка підлягає стягненню та підстави виникнення цього податкового боргу.

Суд наголошує, що необхідність 1’) зазначення суми податкового боргу, а також 2) підстав його виникнення пов`язана із тим, що у такий спосіб (шляхом самостійного прийняття рішення керівником контролюючого органу, його заступником або уповноваженої особи) можливе погашення лише податкового боргу, який виник внаслідок несплати грошового зобов`язання та/або пені, визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки.

Відповідно, у спорах щодо правомірності прийнятих відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України рішень предметом доказування є дотримання контролюючим органом обов`язкових умов, про які вже зазначалося, в тому числі й щодо розміру податкового боргу, підстав його виникнення, спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати самостійно задекларованих грошових зобов`язань та/або пені.

Аналогічні підходи до правозастосування пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України знайшли відображення у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі  № 805/1427/17, від 17 червня 2021 року у справі № 440/4736/19, від 16 січня 2025 року у справі № 280/27/22, від 18 лютого 2025 року у справі № 440/8447/23.

ВИСНОВОК: Відсутність у рішенні контролюючого органу вичерпних відомостей, які б давали змогу перевірити його законність і обґрунтованість, дає підстави суду скасовувати спірне рішення застосоване до платника податків.

 

 

Матеріал по темі: «Форс-мажорні обставини автоматично не звільняють від відповідальності за порушення строків виконання зобов'язань»
 
Матеріал по темі: «Статус податкового боргу при скасуванні судом податкової вимоги»
 

 

 

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Провадження у справах щодо тимчасового обмеження керівника юросіб у виїзді за кордон

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості судового провадження у справах щодо тимчасового обмеження керівника суб`єкта господарювання у виїзді за межі України

12 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/2322/24, адміністративне провадження № К/990/27101/24  (ЄДРСРУ № 121577801) досліджував питання щодо особливостей судового провадження у справах щодо тимчасового обмеження керівника суб`єкта господарювання у виїзді за межі України.

З 01 січня 2022 року, положеннями КАС України унормовано, що провадження у справах щодо тимчасового обмеження керівника суб`єкта господарювання у виїзді за межі України розглядаються судами як за правилами статті 283, так і за правилами статті 289-2 цього Кодексу.

При порівняльному аналізі наведених норм та інших положень КАС України, що їх супроводжують, можна дійти висновку про існуючу суттєву відмінність з притаманними у кожному конкретному випадку своїх особливостей з розгляду позовного провадження в однопредметній категорії адміністративних справ.

Це стосується, в тому числі, і мети застосування положень 283 у порівнянні зі статтею 289-2 КАС України щодо швидкоплинності та негайного здійснення процесу з метою попередження уникнення особи від виконання покладеного на нього обов`язку шляхом виїзду за кордон тощо.

Згідно зі статтею 283 КАС України провадження у справах за зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів, зокрема, щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України.

Заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі та повинна містити:

1) найменування адміністративного суду;

2) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв`язку заявника;

3) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв`язку, якщо такий відомий, щодо сторони, до якої застосовуються заходи, визначені частиною першою цієї статті;

4) підстави звернення із заявою, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника;

5) перелік документів та інших матеріалів, що додаються;

6) підпис уповноваженої особи суб`єкта владних повноважень, що скріплюється печаткою.

У разі недотримання вимог частини другої цієї статті суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків.

(!!!) Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику заяви та доданих до неї документів.

Повернення заяви не є перешкодою для повторного звернення з нею до суду після усунення її недоліків, але не пізніше ніж протягом 48 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

Суд ухвалою відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті;

2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

Ухвалу про відмову в прийнятті заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 24 годин з моменту її постановлення.

У разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає рішення по суті заявлених вимог не пізніше 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду.

Розгляд заяви відбувається за участю податкового органу, митного органу, що її вніс, та платника податків, стосовно якого її внесено.

Рішення суду у справах, визначених пунктами 1-4, 7 частини першої цієї статті, підлягає негайному виконанню. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані сторонами протягом десяти днів з дня їх проголошення. Подання апеляційної скарги на рішення суду у справах, визначених пунктами 1-4, 7 частини першої цієї статті, не перешкоджає його виконанню.

У рішенні суду зазначаються:

1) дата ухвалення рішення;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді;

3) найменування сторін, їх місцезнаходження;

4) мотиви задоволення судом заявлених вимог з посиланням на закон;

5) порядок вчинення дій, визначених рішенням;

6) відомості про порядок апеляційного перегляду справи, строки апеляційного оскарження.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Частиною першою статті 269 КАС України передбачено, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

При цьому КАС України для справ, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, встановлює окремий порядок обчислення процесуальних строків (стаття 270), проголошення та вручення судових рішень (стаття 271), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (стаття 272).

Водночас згідно статті 289-2 КАС України у разі невиконання у встановлені ПК України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Адміністративна справа, передбачена цією статтею, розглядається судом протягом 48 годин з дня подання відповідної позовної заяви.

Апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, визначених цією статтею, можуть бути подані в десятиденний строк із дня їх проголошення.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.

У контексті викладеного варто звернути увагу на те, що норма статті 289-2 КАС України, як і норма пункту 7 частини першої статті 283 цього Кодексу, визначають єдину підставу для звернення до суду податкового органу, яка визначена пунктом 87.13 статті 87 ПК України.

Разом з тим, стаття 87 ПК України не визначає з заявою або позовною заявою має звертатись до суду контролюючий орган за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.

З огляду на викладене, Верховний суд вважає, що статі 283 та 289-2 КАС України для регулювання одного і того ж предмета визначають різні види судового провадження.

ВАЖЛИВО: Порівняльний аналіз статей 283 та 289-2 КАС України свідчить про суттєві відмінності вказаних судових проваджень:

- відповідно до статті 283 КАС України звернення контролюючого органу відбувається шляхом подання відповідної заяви, в той час як згідно статті 289-2 КАС України позовної заяви;

- положеннями статті 289-2 КАС України встановлено терміни розгляду судом відповідної категорії заяв (48 годин), а положеннями статті 283 КАС України - не пізніше 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду).

- стаття 283 КАС України встановлює окремі вимоги до заяви щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України, судового рішення за наслідками розгляду такої заяви, його негайне виконання, а також визначає окремі умови щодо залишення без руху, повернення та відмови у відкритті провадження за такими заявами, тоді як положеннями статті 289-2 КАС України такі вимоги та умови не передбачено.

Ще однією суттєвою відмінністю звернення до суду щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України в порядку статей 283 та 289-2 КАС України, є те що судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених зокрема статтею 283 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. При цьому судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Тобто, для судового провадження в порядку статті 283 КАС України не передбачено можливості касаційного оскарження судових рішень, водночас щодо статті 289-2 цього Кодексу такі застереження відсутні.

ВИСНОВОК: З огляду на зазначене, Верховний суд вважає, що звернення до суду з заявою щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України в порядку статті 283 КАС України є окремим видом судового провадження, яке має бути ініційоване контролюючим органом протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

Тобто звернення в порядку статті 283 КАС України відбувається лише з метою термінового розгляду заяв.

Водночас норми статті 289-2 КАС України не встановлюють строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами КАС України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку.

При цьому норми КАС України не містять застережень щодо пріоритетності вказаних видів судових проваджень.

 

 

Матеріал по темі: «Обмеження для керівників юросіб у праві виїзду за кордон у разі виникнення податкового боргу»
 

 

Теги: податковий борг, тимчасове обмеження, заборона виїзду за кордон, податковий керуючий, керівник юридичної особи, постійного представництва нерезидента, реєстрі керівників платників податків, Адвокат Морозов

Обмеження для керівників юросіб у праві виїзду за кордон у разі виникнення податкового боргу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівників юридичних осіб у разі невиконання податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань

12 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/2322/24, адміністративне провадження № К/990/27101/24  (ЄДРСРУ № 121577801) досліджував питання щодо обмеження для керівників юросіб у праві виїзду за кордон у разі виникнення податкового боргу.

Підпунктом 20.1.35-2 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівників юридичних осіб або постійних представництв нерезидентів-боржників за межі України у разі невиконання податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу.

Пунктом 87.13 статті 87 ПК України визначено, що у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.

(!!!) Вимоги абзацу першого цього пункту не застосовуються у разі наявності зобов`язання держави щодо повернення юридичній особі або постійному представництву нерезидента-боржника помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, бюджетного відшкодування податку на додану вартість, якщо загальна сума непогашеної заборгованості держави перед боржником дорівнює або перевищує суму податкового боргу такого боржника.

Тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України встановлюється як забезпечувальний захід виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу.

Статтю 87 ПК України доповнено наведеними вище пунктами 87.13 та 87.14 згідно із Законом України від 30 листопада 2021 року № 1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», який набрав чинності з 01 січня 2022 року (далі - Закон № 1914-IX).

Крім цього, Законом № 1914-IX частину першу статті 283 КАС України доповнено пунктом 7, згідно з яким, провадження у справах за зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України.

Також, цим Законом КАС України доповнено статтею 289-2 «Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу тимчасового обмеження права громадян України на виїзд за межі території України».

Згідно з частиною першою цієї статті, у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Тимчасове обмеження у праві виїзду керівника платника податків – боржника за межі України застосовується згідно з рішенням суду, що набрало законної сили, та є забезпечувальним заходом виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу про погашення суми податкового боргу.

ВАЖЛИВО: Закінчення дії тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента - боржника за межі України здійснюється за таких підстав:

 - погашення суми податкового боргу, зазначеної у рішенні суду, у зв’язку з якою було застосовано таке обмеження;

 - отримання у встановленому законодавством порядку інформації про зміну керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента - боржника;

 - отримання рішення суду про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичної особи або постійного представництва нерезидента - боржника.

Інформація про закінчення дії тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента - боржника за межі України не пізніше наступного робочого дня з дня виявлення обставин для такого закінчення:

 - надається центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;

 - розміщується в Реєстрі керівників платників податків - боржників.

ВИСНОВОК: Отже, підставами для застосування забезпечувального заходу у виді тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України є:

- наявність у юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень;

- несплата такого боргу протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги.

 

 

Матеріал по темі: «Статус податкового боргу при скасуванні судом податкової вимоги»

 

Теги: податковий борг, тимчасове обмеження, заборона виїзду за кордон, податковий керуючий, керівник юридичної особи, постійного представництва нерезидента, реєстрі керівників платників податків, Адвокат Морозов