Узгодження розміру страхового відшкодування між страховиком і потерпілим

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: узгодження розміру страхового відшкодування (регламентної виплати) між страховиком (страховою компанією) і потерпілим

21 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/2551/23, провадження № 61-16079св24 (ЄДРСРУ № 126769228) досліджував питання щодо узгодження розміру страхового відшкодування (регламентної виплати) між страховиком (страховою компанією) і потерпілим.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), чинним на час виникнення спору, та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Пунктом 2.1 статті 2 Закону № 1961-IV передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується зі частиною другою статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

У спорах пов`язаних із відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону № 1961-IV є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов`язанні ним є страховик).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону,  МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Разом із тим, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо за рахунок потерпілої особи (її представника), то сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

У постанові від 21 березня 2018 року у справі № 569/13697/15-ц (провадження     № 61-5424св18) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, звернув увагу, що позивач підписав заяву про виплату страхового відшкодування і погодився із розміром та способом здійснення страхового відшкодування, який був визначений на той час страховиком відповідно до положень пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV. Однак суд першої інстанції, стягуючи зі страховика на користь позивача різницю між страховою виплатою та розміром шкоди, з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із погодженим сторонами розміром страхового відшкодування, дійшов необґрунтованого висновку про покладення на страховика обов`язку такої виплати.

Також у постанові від 10 червня 2020 року у справі №333/2096/17 (провадження № 61-20343св18) Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення зі страховика майнової шкоди, виходив із того, що страховик та потерпілий дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджено відповідною заявою позивача.

Виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він є меншим страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов`язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону № 1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі (див. постанову Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 362/3043/18 (провадження № 61- 13063св20) ).

Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яка підлягала визначенню відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV, тобто розміром оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, а не визначеної за домовленістю між потерпілим та страховиком.

За наведеними складовими матеріального збитку у більшому розмірі (окрім фізичного зносу), майнову відповідальність міг би нести страховик (страхова компанія), якби зі страховиком  не було узгоджено в порядку статті 36.2 Закону № 1961-IV меншу суму страхового відшкодування.

ВИСНОВОК: Таким чином, якщо між страховиком (страховою компанією) та потерпілим узгоджена сума страхового відшкодування, то вона є остаточною та перегляду, оскарженню не підлягає. Після сплати узгодженої суми всі зобов`язання страховика щодо виплати страхового відшкодування за цим страховим випадком вважаються припиненими.

 

 
Матеріал по темі: «Визначення вартості матеріального збитку при ДТП»

 

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Визначення вартості матеріального збитку при ДТП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та судова практика Верховного суду при визначенні вартості матеріального збитку транспортного засобу при ДТП

02 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/15321/20, провадження № 61-5479св24 (ЄДРСРУ № 126485878) досліджував питання щодо особливостей та судової практики Верховного суду при визначенні вартості матеріального збитку транспортного засобу при ДТП.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону №1961-IV).

(!!!) Відповідно до пункту 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює 0 для нових складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує, зокрема, 5 років-для легкових КТЗ виробництва країн СНД, та 7 років-для інших легкових КТЗ.

У пункті 7.39 Методики визначено, що винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4  таблиці 4.1 додатка 4.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту(пункт 12.1. статті 12 Закону №1961-IV).

Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону №1961-IV).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Разом з тим, визначаючи розмір майнової шкоди, спричиненої позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пошкодженням його автомобіля, суд першої інстанції помилково взяв до розрахунку вартість відновлювального ремонту, оскільки у даному випадку розмір майнової шкоди  суд повинен був вираховувати із суми, що є вартістю матеріальної шкоди, завданої власнику пошкодженого КТЗ, оскільки відшкодуванню у даному випадку підлягає саме різниця між отриманим позивачем страховим відшкодуванням та завданою матеріальною шкодою, а не відновлювальним ремонтом.

При цьому стягнення з відповідача на користь позивача різниці між отриманим позивачем страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу буде поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні із тим, що існував до ДТП. Між тим, автомобіль мав певний знос, у тому числі й його пошкоджені деталі, що підлягають заміні, то заміна їх саме на нові буде поліпшенням стану вказаного автомобіля, тобто, по суті, необґрунтованим збагаченням його власника за рахунок відповідача, що не передбачено законом.

(!!!) Так, у відповідності до ст.22 ЦК України, відшкодуванню підлягають саме збитки, а не вартість ремонту без урахування зносу, що також узгоджєуться із положеннями ст.1192 ЦК України.

У відповідності до приписів статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (тобто реальні збитки).

При цьому приписи статті 1192 ЦК України передбачають, що розмір збитків до відновлення пошкодженої речі, тобто, приведення її у той стан, який існував до пошкодження (у даному випадку до ДТП). Тобто, таке відновлення не є поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні із тим, який існував до ДТП. Між тим, якщо автомобіль мав певний знос, у тому числі й його пошкоджені деталі, що підлягають заміні, то заміна їх саме на нові буде поліпшенням стану вказаного автомобіля, тобто, по суті, необґрунтованим збагаченням його власника за рахунок відповідача.

Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затв. Наказом Мінюсту України та Фонду держмайна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, з подальшими змінами та доповненнями) визначає, що вартість матеріального збитку визначається як суму вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ (п.8.3 Методики, у якому також наводиться відповідна формула).

Як вже зазначалося, відповідно до статей 22, 1192 ЦК України, власник пошкодженого майна має право на відшкодування саме матеріального збитку, вартість якого визначається саме із урахуванням зносу складників транспортного засобу. Оскільки заміна таких складників зношеного транспортного засобу на нові буде не поновленням стану до того, який існував до порушення прав власника транспортного засобу, а поліпшення у порівнянні зі станом до, у даному випадку, ДТП. Тому правових підстав для стягнення на користь позивача будь-яких сум, поза межами визначеної вартості матеріального збитку, немає.

Отже, у методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ, а власник пошкодженого майна має право на відшкодування саме матеріального збитку. Вартість такого збитку визначається саме із урахуванням зносу складників транспортного засобу, оскільки заміна таких складників зношеного транспортного засобу на нові буде не поновленням стану до того, який існував до порушення прав власника транспортного засобу, а поліпшення у порівнянні зі станом до, у даному випадку, ДТП. Тому відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача будь-яких сум, поза межами визначеної вартості матеріального збитку.

Таким чином, ураховуючи виплачену страховиком потерпілому суму страхового відшкодування (з урахуванням франшизи та коефіцієнту фізичного зносу), з відповідача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (матеріальним збитком) і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Разом з тим, власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то у такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, у загальному порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 331/6395/18, від 19 липня 2021 року у справі №206/3219/15-ц, від 24 червня 2019 року у справі №562/2018/16-ц, від 17 жовтня 2019 року №439/1356/16-ц, від 19 липня 2021 року у справі №206/3219/15-ц, від 21 жовтня 2019 року у справі №331/2414/16-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі №758/2874/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №212/2534/16-ц.

Є і зворотня судова практика, зокрема Верховний Суд України у постанові від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Аналогічні висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14.02.2018 у справі №754/1114/15-ц, від 21.02.2020 у справі №755/5374/18, від 22.04.2020, у справі №756/2632/17, від 22.04.2021 у справі №759/7787/18, від 11.08.2021 у справі №554/8473/19.

Таким чином, різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок.

Вказана позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 25.11.2019 у справі №761/41395/16-ц.

 

 

 

Матеріал по темі: «Хто зобов`язаний сплатити при ДТП різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою?»
 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Європротокол при ДТП: особливості та підстави для його складання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості, підстави та судова практика Верховного суду щодо складання європротоколу при ДТП

 

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, збереження або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 29 вказаного Закону визначено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п.п.34.1-34.3. ст.34 Закону страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

При цьому, за приписами ч.ч.1, 2 п.33.2 ст.33 вказаного Закону у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

(!!!) У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.

Системне тлумачення положень пункту 33.2 статті 33 Закону та пункту 1.7 статті 1 Закону, дає підстави для висновку, що скласти спільне повідомлення про ДТП, за наявності умов, визначених пунктом 33.2 Закону, можуть лише водії транспортних засобів, які є забезпеченими в розумінні пункту 1.7 статі 1 Закону, тобто, кожен із яких має поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Підстав для іншого тлумачення указані норми не дають.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 204/3413/16-ц, від 21 листопада 2018 року № 336/851/17, від 20 лютого 2019 року № 490/6534/15-ц.

Європротокол - це спеціальний бланк повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, який заповнюється водіями-учасниками ДТП на місці аварії, потім надається страховику та є підставою для виплати страхового відшкодування потерпілим.

Європротоколом можна скористатися при умовах, коли: у ДТП немає фізично постраждалих людей чи людей, які загинули; обидва учасники не мають претензій щодо вживання наркотичних, алкогольних або лікарських засобів; обидва учасники згодні з обставинами події; одна із сторін визнала свою провину; обидва учасники мають бути забезпечені полісами ОСАЦВ (автоцивілки); сума матеріального збитку не повинна перевищувати максимальний розмірів, затверджений Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.

ВАЖЛИВО: У разі невиконання хоча б однієї з зазначених умов, виклик відповідного підрозділу Національної поліції для оформлення ДТП є обов`язковим.

Якщо водії транспортних засобів скористалися правом, передбаченим пунктом 33.2 статті 33 цього Закону, страховик відшкодовує виключно шкоду, визначену статтями 29 та 30 цього Закону.

Отже, при оформленні європротоколу страхове відшкодування є додатково лімітованим.

З огляду на викладене, 17 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 587/971/17, провадження № 61-6731св18 (ЄДРСРУ № 83230258) дійшов висновку, що оформлення дорожньо-транспортної пригоди, як страхової події, при її настанні за участю осіб, які в силу Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»  звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України (за відсутності у них договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісу)), має проводитись з інформуванням відповідних підрозділів Національної поліції, оскільки Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачена можливість складання європротоколу (спільне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду  без інформування поліції) за відсутності у її учасників полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

При цьому Верховним Судом враховано, що відповідно до статті 39.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ в силу своїх повноважень наданих Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», крім іншого, збирає необхідну інформацію про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення.

МТСБУ на своїй офіційній сторінці у мережі Інтернет у розділі «Відповіді на типові запитання» у пункті 49 на питання: «Чи застосовується Європротокол при оформлені дорожньо-транспортної пригоди  із пільговиком, звільненим від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів?» роз`яснено, що категорії громадян, передбачені пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, керовані такими особами транспортні засоби без укладання щодо них договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не відносяться до забезпечених транспортних засобів згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з чим зазначені особи у випадку настання дорожньо-транспортної пригоди не мають права оформлювати таку пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу Національної поліції відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який міститься у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 204/3413/16-ц (провадження № 61-21601св18), від 21 листопада 2018 року № 336/851/17 (провадження № 61-25433св18), від 20 лютого 2019 року № 490/6534/15-ц (провадження № 61-20933св18).

ВИСНОВОК: Європротокол можуть скласти лише водії транспортних засобів, які є забезпеченими в розумінні пункту 1.7 статі 1 Закону, тобто, кожен із яких має поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, ліміт відшкодування якого складає 80 000 грн.

 

P.s. Інформаційна система «Електронний Європротокол» впроваджена в МТСБУ з 01.10.2017 року. У відповідності до рішення Президії МТСБУ від 13.07.17 № 403/2017, Європротокол, оформлений з використанням зазначеної системи, є повним аналогом Європротоколів, надісланих або пред’явлених страховику у паперовій формі.

 

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Хто зобов`язаний сплатити при ДТП різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою?»

 

 

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Хто зобов`язаний сплатити при ДТП різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: стягнення з винного водія при ДТП різниці між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком

14 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 442/6010/22, провадження № 61-4511св24 (ЄДРСРУ № 123015775) досліджував питання щодо стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком.

Частиною першою статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у повному обсязі на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

На підставі цього висновку Верховний Суд у складі судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові № 686/17155/15-ц від 03.10.2018 року визначив, що страховик за договором обов`язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за мінусом фізичного зносу, а решта - безпосередній винуватець.

В той же час, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Аналогічні по суті висновки викладено, зокрема й в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 497/470/2021.

Тобто, якщо особа, яка завдала шкоди, буде вважати, що страховик порушив умови договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та здійснив потерпілому страхову виплату не в повному обсязі, то він не позбавлений можливості це оспорити.

ВИСНОВОК: Отже, особа яка винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Важливість постанови про порушення ПДР для відшкодування шкоди при ДТП»
 

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

 

Важливість постанови про порушення ПДР для відшкодування шкоди при ДТП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Важливість постанови про порушення правил дорожнього руху по КУпАП в межах цивільної справи про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП

11 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 717/1699/22, провадження № 61-3167св24 (ЄДРСРУ № 122253138) досліджував питання щодо важливості постанови про порушення правил дорожнього руху по КУпАП в межах цивільної справи про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП.

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Статтею 1166 ЦК України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частини друга та п`ята статті 1187 ЦК України).

Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей  позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2019 року у справі № 686/11256/16-ц).

Проте, відповідно до правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вбачається, що постанова суду про відсутність в діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП («Порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна»), звільняє такого водія від відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП (05 вересня 2019 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 234/16272/15-ц, провадження № 61-31395 сво 18 (ЄДРСРУ № 84305020)).

ВИСНОВОК: Постанова про порушення правил дорожнього руху по КУпАП, в межах цивільної справи про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП, має дуже важливе, а фактично приюдиційне значення у відповіді на питання: «Чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою?», а звідси і в питанні відшкодування майнової шкоди з винуватця ДТП.

 

 

 

Матеріал по темі: «Відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП»
 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Чи може бути власник/пасажир забезпеченого транспортного засобу, особою, якій завдано шкоди

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи може бути власник забезпеченого транспортного засобу, який був його пасажиром, особою, якій завдано шкоди забезпеченим транспортним засобом?

01 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 950/2479/22, провадження № 61-11260св23 (ЄДРСРУ № 120888787) досліджував питання: «Чи може бути власник/пасажир забезпеченого транспортного засобу, особою, якій завдано шкоди?».

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

(!) Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону).

Згідно з пунктом 22.1. статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого (стаття 23 Закону).

У пунктах 27.2., 27.3. статті 27 Закону передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим), при цьому загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Розмір відшкодування може бути збільшений законом (частина четверта статті 1200 ЦК України).

У частині першій статті 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та із урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду (пункт 27.5. статті 27 Закону).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина перша статті 1187 ЦК України).

У пункті 55.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що іншою особою, якій завдано шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1.1. страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

1.3. потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу;

1.4. особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

ВИСНОВОК: Обміркувавши викладене, з урахуванням принципу розумності, Верховний суд  зауважує, що:

особою, яка завдала шкоди та відповідальність якої застрахована, може бути і не власник (не страхувальник, не особа, яка вчиняла договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності зі страховиком) транспортного засобу, за умови правомірного володіння такою особою забезпеченим транспортним засобом;

власник транспортного засобу (страхувальник), який правомірно передав володіння забезпеченим транспортним засобом, а сам був його пасажиром, може бути особою, якій завдано шкоди забезпеченим транспортним засобом.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Наслідки первинної державної реєстрації транспортного засобу без сплати митних платежів»
 

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов