Визначення вартості матеріального збитку при ДТП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та судова практика Верховного суду при визначенні вартості матеріального збитку транспортного засобу при ДТП

02 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/15321/20, провадження № 61-5479св24 (ЄДРСРУ № 126485878) досліджував питання щодо особливостей та судової практики Верховного суду при визначенні вартості матеріального збитку транспортного засобу при ДТП.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону №1961-IV).

(!!!) Відповідно до пункту 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює 0 для нових складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує, зокрема, 5 років-для легкових КТЗ виробництва країн СНД, та 7 років-для інших легкових КТЗ.

У пункті 7.39 Методики визначено, що винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4  таблиці 4.1 додатка 4.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту(пункт 12.1. статті 12 Закону №1961-IV).

Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону №1961-IV).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Разом з тим, визначаючи розмір майнової шкоди, спричиненої позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пошкодженням його автомобіля, суд першої інстанції помилково взяв до розрахунку вартість відновлювального ремонту, оскільки у даному випадку розмір майнової шкоди  суд повинен був вираховувати із суми, що є вартістю матеріальної шкоди, завданої власнику пошкодженого КТЗ, оскільки відшкодуванню у даному випадку підлягає саме різниця між отриманим позивачем страховим відшкодуванням та завданою матеріальною шкодою, а не відновлювальним ремонтом.

При цьому стягнення з відповідача на користь позивача різниці між отриманим позивачем страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу буде поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні із тим, що існував до ДТП. Між тим, автомобіль мав певний знос, у тому числі й його пошкоджені деталі, що підлягають заміні, то заміна їх саме на нові буде поліпшенням стану вказаного автомобіля, тобто, по суті, необґрунтованим збагаченням його власника за рахунок відповідача, що не передбачено законом.

(!!!) Так, у відповідності до ст.22 ЦК України, відшкодуванню підлягають саме збитки, а не вартість ремонту без урахування зносу, що також узгоджєуться із положеннями ст.1192 ЦК України.

У відповідності до приписів статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (тобто реальні збитки).

При цьому приписи статті 1192 ЦК України передбачають, що розмір збитків до відновлення пошкодженої речі, тобто, приведення її у той стан, який існував до пошкодження (у даному випадку до ДТП). Тобто, таке відновлення не є поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні із тим, який існував до ДТП. Між тим, якщо автомобіль мав певний знос, у тому числі й його пошкоджені деталі, що підлягають заміні, то заміна їх саме на нові буде поліпшенням стану вказаного автомобіля, тобто, по суті, необґрунтованим збагаченням його власника за рахунок відповідача.

Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затв. Наказом Мінюсту України та Фонду держмайна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, з подальшими змінами та доповненнями) визначає, що вартість матеріального збитку визначається як суму вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ (п.8.3 Методики, у якому також наводиться відповідна формула).

Як вже зазначалося, відповідно до статей 22, 1192 ЦК України, власник пошкодженого майна має право на відшкодування саме матеріального збитку, вартість якого визначається саме із урахуванням зносу складників транспортного засобу. Оскільки заміна таких складників зношеного транспортного засобу на нові буде не поновленням стану до того, який існував до порушення прав власника транспортного засобу, а поліпшення у порівнянні зі станом до, у даному випадку, ДТП. Тому правових підстав для стягнення на користь позивача будь-яких сум, поза межами визначеної вартості матеріального збитку, немає.

Отже, у методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ, а власник пошкодженого майна має право на відшкодування саме матеріального збитку. Вартість такого збитку визначається саме із урахуванням зносу складників транспортного засобу, оскільки заміна таких складників зношеного транспортного засобу на нові буде не поновленням стану до того, який існував до порушення прав власника транспортного засобу, а поліпшення у порівнянні зі станом до, у даному випадку, ДТП. Тому відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача будь-яких сум, поза межами визначеної вартості матеріального збитку.

Таким чином, ураховуючи виплачену страховиком потерпілому суму страхового відшкодування (з урахуванням франшизи та коефіцієнту фізичного зносу), з відповідача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (матеріальним збитком) і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Разом з тим, власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то у такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, у загальному порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 331/6395/18, від 19 липня 2021 року у справі №206/3219/15-ц, від 24 червня 2019 року у справі №562/2018/16-ц, від 17 жовтня 2019 року №439/1356/16-ц, від 19 липня 2021 року у справі №206/3219/15-ц, від 21 жовтня 2019 року у справі №331/2414/16-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі №758/2874/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №212/2534/16-ц.

Є і зворотня судова практика, зокрема Верховний Суд України у постанові від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Аналогічні висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14.02.2018 у справі №754/1114/15-ц, від 21.02.2020 у справі №755/5374/18, від 22.04.2020, у справі №756/2632/17, від 22.04.2021 у справі №759/7787/18, від 11.08.2021 у справі №554/8473/19.

Таким чином, різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок.

Вказана позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 25.11.2019 у справі №761/41395/16-ц.

 

 

 

Матеріал по темі: «Хто зобов`язаний сплатити при ДТП різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою?»
 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Індекс інфляції по договорам про обов`язкове страхування власників транспортних засобів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення зі страхової компанії інфляційних втрат по договору про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів

22 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 345/3049/22, провадження № 61-11031св23 (ЄДРСРУ № 115860622) досліджував питання щодо стягнення зі страхової компанії інфляційних втрат по договору про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

(!!!) Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15,провадження № 14-68цс18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, провадження № 12-14гс18, зазначила, що положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Уразі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (стаття 992 ЦК України).

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з частиною першою статті613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Тобто відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов`язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.

(!!!) Пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV визначено підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.

Таким чином, у діях страховика відсутня вина у простроченні виплати страхового відшкодування, що передбачає можливість застосування штрафних санкцій, якщо відповідно до абзацу 4 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик скористався своїм правом, передбаченим законом, для припинення перебігу строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, а тому такий строк розпочинається з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції в частині страхового відшкодування.

ВИСНОВОК: Саме з моменту набрання законної сили рішенням суду у справі про стягнення з страховика на користь страхувальника страхового відшкодування, у страховика настане строк для виконання грошового зобов`язання та можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання.

Зазначені правові висновки узгоджується із висновками Верховного Суду, викладених у постановах: від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20, провадження № 61-19906св21; від 15 серпня 2023 року у справі № 513/730/21, провадження № 61-8320св23, і підстав для відступу від цих висновків колегія суддів не вбачає.

 

 

Матеріал по темі: «Наслідки прострочення МТСБУ грошового зобов`язання зі сплати регламентної виплати»

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Наслідки прострочення МТСБУ грошового зобов`язання зі сплати регламентної виплати

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов`язок МТСБУ сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми у разі прострочення регламентної виплати

19 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/16820/21, провадження № 12-44гс22 (ЄДРСРУ № 112370217) досліджувала питання щодо обов`язку МТСБУ сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми у разі прострочення регламентної виплати

Страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом № 1961-IV.

Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) є спеціальним суб`єктом у сфері страхування.

Як визначає стаття 39 Закону № 1961-IV, Бюро є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування відповідальності.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.

Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону № 1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

(!!!) Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов’язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов`язань за договорами страхування.

Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а»-«д» цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.

При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Пунктом 22.2 Закону № 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов`язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов`язки правопопередника у зобов`язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 ЦК України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).

Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов`язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.

Отже, шкода, яку зобов’язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту  потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами, у розумінні статті 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов`язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов`язань.

При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.

Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов`язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.

ВИСНОВКИ:

МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності коштів та/або майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Шкода, яку зобов’язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

МТСБУ здійснює відшкодування шкоди за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не може відповідати за прострочення виконаннязобов`язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов`язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.

Виходячи зі змісту пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов`язок сплатити її.

 

Матеріал по темі: «Моральна шкода при ДТП»

 

  

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Відшкодування шкоди заподіяну пасажиру (пішоходу) внаслідок ДТП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність та відшкодування шкоди заподіяної пасажиру (пішоходу) внаслідок ДТП транспортних засобів

29 червня 2022 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №  477/874/19, провадження № 14-24цс21 (ЄДРСРУ № 106264704) досліджувала питання щодо відповідальності та особливостей відшкодування шкоди заподіяної пасажиру (пішоходу) внаслідок ДТП транспортних засобів.

За яких умов за шкоду, завдану пасажирові внаслідок зіткнення декількох транспортних засобів, власники (володільці) таких засобів відповідають незалежно від їхньої вини?

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на висновки про застосування частини другої статті 1188 ЦК України, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 2 липня 2019 року № 689/1388/16-к («шкоду, завдану потерпілому пасажиру автобуса внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, має відшкодувати винна у ДТП особа, а не водій автобуса. Вину останнього у спричиненні ДТП, як і неправомірність його дій та причинно-наслідковий зв`язок між ними та завданою шкодою, суди не встановили. Внаслідок цього неможливо покласти на водія автобуса відповідальність за відшкодування шкоди пасажирові») і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17 («якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди»), потребують конкретизації таким чином:

За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний не тоді, коли встановлена вина кожного з власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі (тобто не тоді, коли встановлено невжиття залежних від цих власників (володільців) заходів для запобігання заподіянню такої шкоди), а тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі). Встановлення неправомірності діяння кожного з власників (володільців), які спільно завдали шкоди третій особі внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, достатньо для покладення на цих власників (володільців) солідарного обов`язку з відшкодування шкоди.

За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці), наприклад, транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром.

Внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкода може бути завдана як власникам (володільцям), наприклад, транспортних засобів, так і третім особам, зокрема пасажирам, пішоходам. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені у частині першій статті 1188 ЦК України, а особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки третім особам, - частиною другою цієї статті. Приписи останньої та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV застосовні у тому разі, якщо декілька осіб є саме відповідальними за завдану шкоду, тобто якщо вони спільними неправомірними діями чи бездіяльністю її завдали. За таких умов не має значення вина кожного з них у завданні шкоди. Останню вони зобов`язані відшкодувати у відповідній пропорції незалежно від вини.

ВИСНОВОК № 1: Отже, припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов:

1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки;

2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів;

3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.

 

Як визначити розмір відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі-підприємцю у зв`язку з тимчасовою втратою її працездатності?

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (частина перша статті 22 Закону № 1961-IV.)

Розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців (частина перша статті 1198 ЦК України).

У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності.

Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі (абзаци перший і третій частини першої та частина друга статті 25 Закону № 1961-IV).

(!!!) Наведені приписи ЦК України та Закону № 1961-IV по-різному регулюють порядок визначення доходу фізичної особи-підприємця, втраченого внаслідок тимчасової непрацездатності через каліцтво або інше ушкодження здоров`я. Різниця полягає у тому, що за ЦК України розмір втраченого доходу фізичної особи-підприємця треба визначати шляхом множення середньомісячного доходу за попередній до того, в якому було ушкоджене здоров`я, рік на кількість місяців, в яких такий дохід був відсутній через тимчасову непрацездатність. Натомість за Законом № 1961-IV неотримані доходи фізичної особи-підприємця за час втрати нею працездатності слід обчислювати як різницю між її сумарним доходом за попередній календарний рік і доходом, отриманим нею у тому календарному році, коли вона була тимчасово непрацездатною.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78)).

ВИСНОВОК № 2: Отже, визначаючи розмір неотриманого потерпілим, як підприємцем доходу за час тимчасової втрати нею працездатності, слід застосовувати приписи статті 1198 ЦК України, а не абзацу третього частини першої та частини другої статті 25 Закону № 1961-IV.

 

Які обставини враховує суд, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я у ДТП, спричиненій іншими, ніж потерпілий, особами?

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості(абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).

По своїй суті зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути:

(1) договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;

(2) у випадку, якщо не досягли домовленості, - рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (див. висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

 

Щодо обсягу відповідальності страховика

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (стаття 23 Закону № 1961-IV).

Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (пункт 9.4 статті 9 Закону № 1961-IV).

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац перший пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому-фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (абзац перший пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV).

ВИСНОВОК № 3: Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні у межах ліміту відповідальності страховика (страхової суми) є страховик завдавача шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (пункт 35), від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 96)).

 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ щодо застосування норм матеріального права:

• Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України).

• Припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.

• За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців), наприклад, транспортних засобів (унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі. Встановлення неправомірності діяння кожного з цих власників (володільців) достатньо для покладення на них солідарного обов`язку з відшкодування третім особам шкоди, завданої внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки. Такий обов`язок не залежить від вини осіб, які спільно неправомірними діяннями завдали шкоди.

• За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці), наприклад, транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром.

• У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (пункт 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV).

• Припис пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов`язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов`язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров`ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали.

• З урахуванням змісту статті 541, частини першої статті 544, частини першої статті 1190 ЦК України у разі, якщо потерпілий від взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що стала наслідком неправомірних дій або бездіяльності власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, заявить вимогу про відшкодування неподільної шкоди (як-от шкоди, завданої здоров`ю, моральної шкоди) одним із таких власників (володільців), і той відшкодує цю шкоду у повному обсязі, він отримає право зворотної вимоги до інших власників (володільців) у відповідній частці. За змістом припису пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV частки відповідальних за завдання неподільної шкоди страхувальників (їхніх страховиків або Моторного (транспортного) страхового бюро України) є рівними.

• Розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців (частина перша статті 1198 ЦК України).

• У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі (абзаци перший і третій частини першої та частина друга статті 25 Закону № 1961-IV).

• Колізію між приписами абзаців першого та третього частини першої статті 25 Закону № 1961-IV і частиною першою статті 1198 ЦК України слід вирішувати на користь застосування приписів статті 1198 ЦК України.

Матеріал по темі: «Хто несе відповідальність за шкоду при ДТП у разі ліквідації страховика ?»

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов