Недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд дослідив питання щодо співмірності, адекватності, доцільності, умов та мети застосування заходів забезпечення позову

04 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/3993/19 (904/4429/24) (ЄДРСРУ № 127863414) досліджував питання щодо співмірності, адекватності, доцільності, умов та мети застосування заходів забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21.

Необхідно звернути увагу на усталену правову позицію, зокрема, викладену в постанові Верховного Суду від 07.01.2025 у справі №910/1/21, згідно з якою в разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 14.12.2022 у справі №922/1369/22 та від 27.02. 2025 у справі № 910/268/23 (ЄДРСРУ № 125589298).

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках у банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.

Відповідачі не позбавлені права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідачів та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

Обсяг майна та коштів на рахунках, на які має бути та може бути накладено арешт, має визначатися у процедурі примусового виконання у межах суми, про забезпечення якої просить позивач. Відповідно, у разі встановлення виконавцем, що для забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення позову буде достатньо накласти арешт лише на кошти на деяких з рахунків відповідача, які можуть забезпечити стягнення усієї спірної суми, або на конкретне майно, вартість якого може забезпечить виконання рішення суду, накладення арешту на грошові кошти, які розміщені на інших рахунках, та на інше майно відповідача взагалі буде недоцільним.

ВИСНОВОК: У разі, коли відповідачі не доводять, що наявних у них грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим.

 

 

 
 
Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно»
 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

АРМА: розмежування управління активами та управління майном

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

З`ясування правової природи управління арештованими активами АРМА: розмежування управління активами та управління майном

16 травня 2025 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 903/421/24 (ЄДРСРУ № 127498832) досліджував питання щодо з`ясування правової природи управління арештованими активами АРМА: розмежування управління активами та управління майном.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині першій статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Зміст суб`єктивного права власності формулюється через відому «тріаду» прав або правомочностей (володіння, користування, розпорядження). У суб`єктивному розумінні, право власності є абсолютним правом особи вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а необмеженій кількості осіб заборонено порушувати таке суб`єктивне право і створювати перешкоди в його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правомочність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном (такий же висновок викладений у пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 826/20221/16).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частини перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності можливе лише за умов суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості.

Право власності є безстроковим. Підстави припинення права власності передбачені, зокрема, статтею 346 ЦК України.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 321 ЦК України).

Крім норм національного законодавства, право власності в Україні захищається також міжнародно-правовими актами, які відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. Зокрема, стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає (далі - Протокол №1), що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на положення Протоколу №1 та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), будь-яке втручання держави у право мирного володіння майном має переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства, бути пропорційним та обґрунтованим. Зокрема, в рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Суд підкреслив необхідність наявності суспільного інтересу для виправдання обмеження права власності, а в рішенні «Трегубенко проти України» - вимогу дотримання принципу пропорційності і справедливого балансу між інтересами особи та суспільства.

(!!!) Отже, право власності в Україні є основоположним правом, яке охороняється Конституцією України, ЦК України та міжнародно-правовими актами, тощо.

Разом з тим, як вказано у реченні другому, третьому абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.10.2008 №24-рп/2008 право власності, в тому числі й приватної, не є абсолютним. Його здійснення має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами частини третьої статті 13, частини сьомої статті 41 Основного Закону України, в яких зазначається, що власність зобов`язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, правам, свободам та гідності громадян.

Законодавець поряд з державною, комунальною та приватною власністю на майно відповідно до частини 2 статті 316 ЦК України передбачив право довірчої власності як особливий вид права власності, яке виникає із закону або договору управління майном.

У главі 70 ЦК України (статті 1029 - 1045 ЦК України) передбачено особливості укладення, виконання та припинення договорів управління майном як різновиду цивільно-правових договорів, що визначають взаємні права та обов`язки установника управління як власника майна, що є предметом управління, та управителя майна, який в силу взятих на себе договірних зобов`язань за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до частини п`ятої статті 5 статті 1033 ЦК України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

У частині другій статті 1029 ЦК України зазначено, що договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Водночас, за абзацом 2 частини другої статті 1029 ЦК України законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Отже, на відміну від права власності як цивільного права власника щодо володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном (частина перша статті 316 ЦК України), що здійснюється власником в межах закону на власний розсуд та незалежно від волі інших осіб, право довірчої власності (частина друга статті 316 ЦК України) може обмежуватися (частина друга статті 1029 ЦК України) в силу закону або відповідно до умов договору управління майном.

Відтак, право довірчої власності залежить від волі законодавця, вираженої за змістом відповідного закону, або волі іншої особи - установника управління, встановленої в договорі управління майном, укладеного з управителем, правомочності якого щодо переданого йому в управління майна власника обмежуються умовами договору управління майном (частина п`ята статті 1033, частина перша статті 1037 ЦК України) та не можуть перевищувати обсяг прав та обов`язків установника управління щодо володіння, користування та розпорядження належним йому на праві власності майном.

Зі змісту частини першої статті 1043 ЦК України вбачається, що законодавець презюмує виконання управителем своїх зобов`язань перед установником управління за умов належної турботливості про інтереси установника управління як власника майна, переданого в управління, оскільки інакше має наслідком настання в управителя обов`язку щодо відшкодування установникові управління завданих збитків.

Отже, в реалізації права довірчої власності на майно установника управління управитель зобов`язаний діяти добросовісно, розумно та в межах наданих йому законом та умовами договору управління повноважень.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене, аналіз положень частини другої статті 1029 та частини п`ятої статті 1033 ЦК України дає підстави зробити висновок, що укладення договору управління майном саме по собі не призводить до переходу права власності до управителя. Управитель може набути статусу довірчого власника лише в тому випадку, якщо це прямо передбачено умовами договору.

 

 

 

Матеріал по темі: «Виконавче провадження відносно боржника корпоративні права якого перебувають в управлінні АРМА»
 

 

 

Теги: арма, управління активами, правомочності власника, арешт, розпорядження майном, ухвала слідчого судді, розшук активів, арешт майна, користування, володіння, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Забезпечення позову шляхом заборони директору ТОВ здійснювати управління

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення загальних зборів учасників товариства, яким обрано директора товариства та заборону директору здійснювати поточне управління ТОВ

20 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/8275/24 (ЄДРСРУ № 124591447) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення загальних зборів учасників товариства, яким обрано директора товариства.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Згідно зі статтею 137 ГПК України не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони: 1) проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору; 2) емітенту, зберігачу, депозитарію надавати реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства; 3) участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства; 4) здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина одинадцята статті 137 ГПК України).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та, зокрема не повинні порушувати прав інших учасників (акціонерів) юридичної особи.

Верховний Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При цьому, зокрема, заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову, тобто, така заборона має стосуватися  виключно предмета спору.

В даному випадку предметом позову було:

- зупинити дію рішення загальних зборів учасників ТОВ, що оформлено протоколом на яких обрано директора товариства;

- заборонити здійснювати директору товариства управління поточною діяльністю та коштами ТОВ, підписувати будь-які договори, угоди, акти, накладні, видавати довіреності від імені ТОВ, розпоряджатися майном та коштами, які знаходяться на банківських рахунках та касі

Суть спору:  позивач у цій справі, звертаючись з відповідною заявою, має намір захистити свої права як спадкоємиці учасника ТОВ, які порушені (на її думку) внаслідок ухвалення оспорюваного рішення загальних зборів, тобто після смерті її батька (учасника спірного товариства/спадкодавця) та до отримання останньою як спадкоємиці за законом свідоцтва на спадщину щодо спадкування частки статутного капіталу ТОВ.

Але суд вказує,  що заявлені позивачкою заходи не спрямовані на забезпечення збереження "status quo" до остаточного вирішення спору, а є тотожними заявленим позовним вимогам, що суперечить інституту забезпечення позову. Також такі заходи є неспівмірними з предметом спору та порушуватимуть збалансованість інтересів сторін справи.

Також слід ураховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №910/19506/20).

ВИСНОВОК: Зупинення дії рішення загальних зборів учасників товариства, яким обрано директора товариства, та заборона здійснювати директору, зокрема, управління поточною діяльністю товариства свідчить про втручання суду у господарські відносини та може призвести до блокування господарської діяльності юридичної особи, що стане наслідком невиправданого обмеження прав товариства, його учасників та третіх осіб.

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів»

 

 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Забезпечення позову та відкриття провадження у справі за одночасно поданими заявами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за одночасно поданими заявами

17 січня 2025 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 903/497/24 (ЄДРСРУ № 124484775) досліджував питання щодо процесуального порядку розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою  у разі подання їх одночасно до суду.

Постановляючи ухвалу від 30.10.2024 про передачу справи №903/497/24 на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду пропонує відступити від висновків щодо застосування частини першої статті 138 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23 (прийнятих у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів) з тих мотивів, що за змістом норм ГПК України під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема і у постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) та є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи не тільки під час виконання рішення суду, а й для можливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Суть забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі  №914/1570/20 виснувала, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

(!!!) Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Положення ГПК України визначають предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів (стаття 20 ГПК України). Відповідно господарський суд наділений повноваженнями відмовити у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду господарськими судами України (пункт 1 частини першої статті 175 ГПК України).

ВАЖЛИВО: В той час, коли ухвала господарського суду про відмову у відкритті провадження є предметом апеляційного та касаційного оскарження, відкриття провадження у справі не може бути оскаржено з підстав порушення предметної та суб`єктної юрисдикції (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №495/6724/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №570/3141/17).

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У частині першій статті 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Об`єднана палата виходить з того, що статті 138, 136 ГПК України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.

(!!!) Отже, розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. Це зумовлює обов`язок суду першої інстанції при надходженні заяви про забезпечення позову перевіряти її відповідність приписами статті 20 ГПК України. Водночас у разі застосування заходів забезпечення позову така ухвала не може бути оскаржена з підстав порушення судами правил юрисдикції окремо від рішення суду в цій справі, ухваленого за результатами розгляду справи по суті, адже це фактично означитиме оскарження предметної та суб`єктної приналежності справи на стадії її відкриття, що не передбачено приписами ГПК.

Згідно з частиною першою статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Отже, за наведеним приписом встановлено процесуальний обов`язок суду розглянути заяву про забезпечення позову не пізніше двох днів з дня її надходження.

ГПК України містить як статті 175, 231, так і відповідні глави, зокрема 2, 3, 6 розділу ІІІ, які регламентують відкриття провадження у справі, підготовче провадження, розгляд справи по суті, відмову у відкритті провадження у справі та закриття провадження у справі.

Пункт перший частини першої статті 175 ГПК України передбачає, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 176 ГПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи (частина перша статті 145 ГПК України).

Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 138 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі (частина тринадцята статті 145 ГПК України).

Тому заяви про забезпечення позову, подані одночасно із поданням позовної заяви, у разі відповідності їх змісту та форми вимогам, встановленим статтею ГПК України, та підсудності таких заяв суду мають бути розглянуті по суті у строк, передбачений частиною першою статті 140 ГПК України.

ВИСНОВОК:

- законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою  у разі подання їх одночасно до суду;

- для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів, відповідно;

- першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті;

- у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

 

Щодо відступу від попередніх висновків Верховного Суду

Об`єднана палата відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23 (прийнятих у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів), про те що норми ГПК України щодо юрисдикції зумовлюють за аналогією процесу й необхідність здійснювати оцінку предметної та суб`єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Об`єднана палата зазначає, що системне тлумачення статей 136,137,138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що: законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою  у разі подання їх одночасно до суду; для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів, відповідно; першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті; у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову: обов’язок доказування в призмі позицій Верховного суду»
 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Заходи забезпечення позову у справі про стягнення грошових коштів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Заходи забезпечення позову як один із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту у справі про стягнення грошових коштів: доведення умов, підстав та обґрунтованості

04 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 913/289/24 (ЄДРСРУ № 122087986) досліджував питання щодо заходів забезпечення позову як один із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту у справі про стягнення грошових коштів.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Подібні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №  922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі №  916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі №  904/1417/19.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі  № 753/22860/17.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача [висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 7/127(917/1862/21).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №  381/4019/18).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

(!!!) Вирішуючи питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову, судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21 та від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19 та від 01.07.2024 у справі № 916/795/24.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд повинен вирішувати лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, та не вирішувати матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішувати наперед результат розгляду справи по суті позову.

Як зазначив Верховний Суд, арешт майна за своєю суттю є тимчасовим заходом, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі  № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такий правовий висновок сформовано Верховним Судом  у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 зі справи № 905/448/22.

Верховний Суд наголошує, що у зазначеній постанові, викладено, зокрема, таке:

« 16. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

17. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

18. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

19. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

20. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21).

21. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення».

25. Суд встановив наявність прямого зв`язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову і предметом позову, існування реальної загрози зупинення або взагалі припинення господарської діяльності Відповідача, що матиме наслідком суттєве погіршення фінансового стану та платоспроможності останнього, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову».

Отже, у наведеній вище справі об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), про які йде мова у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування.

Близький за змістом правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/268/23 та від 08.07.2024 у справі №  916/143/24.

Окрім наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №  914/1570/20).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 щодо застосування частини першої статті 150 ЦПК України (яка є аналогічною частині першій статті 137 ГПК України) такого змісту:

« 43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».

Водночас Суд враховує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Ураховуючи сталу та актуальну практику Верховного Суду, відповідно до якої  законодавством покладено на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Близький за змістом висновок Верховного Суду викладено у постанові від 08.07.2024 зі справи № 916/143/24.

За таких обставин (звернення із позовом про стягнення грошових коштів) саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22 та від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22.

Водночас, Суд враховує також правову позицію, викладену в  постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 зі справи № 908/2382/21 такого змісту:

«Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника».

Верховний Суд вважає за необхідне вказати, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, яке розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.

Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.

ВИСНОВОК: Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову у справі про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову, при цьому саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

 

 

 

 
 
Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом заборони виконувати умови спірного договору»
 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов