Розмежування преюдиційних обставин та правової оцінку наданої судом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розмежування преюдиційних обставин, які не підлягають повторному доказуванню, та правової оцінку, наданої судом певному факту

04 липня 2025 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10365/15 (ЄДРСРУ № 128687644) досліджував питання щодо розмежування преюдиційних обставин та правової оцінку наданої судом.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Такий припис спрямований на забезпечення дотримання принципу правової визначеності та його складової - res judicata.

В основі принципу правової визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися (пар.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brumarescu v. Romania" (заява №28342/95). Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ у справах "Ryabykh v. russia" (заява №52854/99), "Науменко проти України" (заява №41984/98), "Pravednaya v. russia" (заява №69529/01), "Христов проти України" (заява №24465/04), "Понамарьов проти України" (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Принцип res judicata передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків (постанова Верховного Суду від 28.04.2023 у справі №904/5121/19).

Крім того, цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (постанова Об`єднаної палати від 18.08.2023 у справі №927/211/22).

Поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні ЄСПЛ від 25.11.2021 у справі "Центр "Украса" проти України" (заява №2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, що призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Об`єднана палата доходить висновку, що правило про звільнення від доказування, передбачене ч.4 ст.75 ГПК, має абсолютний характер, така його дія спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів/справ, де сторони мали би можливість подавати нові докази на підтвердження чи спростування тих самих фактів.

Інше тлумачення, яке вказує на можливість "спростування преюдиційних обставин" за допомогою нових доказів, призводить до розмивання змісту ч.4 ст.75 ГПК, а відтак до правової невизначеності - адже не зрозуміло, за яких умов, керуючись якими критеріями, суд, замість застосування приписів ч.4 ст.75 ГПК, має надати стороні можливість доводити/спростовувати за допомогою нових доказів ті чи інші обставини, що входять до предмету доказування і були вже встановлені в іншій справі за участю тих самих сторін.

Зазначене узгоджується із висновком Об`єднаної палати, викладеним у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19:

"Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Цей правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №922/2391/16".

(!) Винятками із загального правила, передбаченого ч.4 ст.75 ГПК, є випадки, встановлені, зокрема, частинами 5, 6, 7 цього Кодексу.

Так, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч.5 ст.75 ГПК).

Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч.6 ст.75 ГПК).

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч.7 ст.75 ГПК).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №910/6355/20 звернула увагу на те, що у вирішенні питання щодо наявності підстав для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин варто також ураховувати положення частин 6, 7 ст.75 ГПК, відповідно до яких обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Аналізуючи положення ч.7 ст.75 ГПК, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (п.32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У п.7.10 постанови від 01.09.2020 у справі №907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Отже, потрібно чітко розмежовувати преюдиційні обставини, які не підлягають повторному доказуванню, та правову оцінку, надану судом певному факту.

При цьому необхідно керуватися основними засадами (принципами) господарського судочинства та не допускати їх порушення. До таких засад, як зазначалося, відноситься принцип верховенства права, елементом якого є принцип правової визначеності, в основі якого, у свою чергу, лежить положення res judicata.

Отже, задля дотримання принципу правової визначеності у певних випадках обов`язковими можуть бути визнані навіть ті обставини із інших справ, які не є преюдиційними.

Об`єднана палата вважає, що правило про звільнення від доказування, передбачене ч.4 ст.75 ГПК,  має абсолютний характер, така його дія спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів/справ, де сторони мали би можливість подавати нові докази на підтвердження чи спростування тих самих фактів.

(!!!) Інше тлумачення, яке вказує на можливість "спростування преюдиційних обставин" за допомогою нових доказів, призводить до розмивання змісту ч.4 ст.75 ГПК, а відтак до правової невизначеності - адже не зрозуміло, за яких умов, керуючись якими критеріями, суд, замість застосування приписів ч.4 ст.75 ГПК, має надати стороні можливість доводити/спростовувати за допомогою нових доказів ті чи інші обставини, що входять до предмету доказування і були вже встановлені в іншій справі за участю тих самих сторін.

Зазначене узгоджується із висновком Об`єднаної палати, викладеним у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.

ВИСНОВОК: Об`єднана палата вважає, що наявні підстави для відступу від висновків щодо застосування норм ч.4 ст.82 Цивільного процесуального кодексу України та ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, які за змістом подібні до положень ч.4 ст.75, та містяться у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 у справі №357/16765/14-ц, від 25.04.2023 у справі №761/37438/20 та Касаційного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі №600/1876/22-а, від 25.11.2022 у справі №600/1167/22-а, від 29.02.2024 у справі №420/13121/22, від 22.09.2022 у справі №420/4977/20, від 20.12.2024 у справі №380/16592/22 та передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Застосування принципу «jura novit curia»(«суд знає закон»)»

 

 

Теги:  res judicata, остаточність судового рішення, поновлення строків на оскарження, принцип юридичної визначенності, ЄСПЛ, Європейський суд, судова практика, Адвокат Морозов

Порушення принципу Європейського суду - res judicata

Адвокат Морозов (судовий захист)

Res judicata або порушення статті 6 принципу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимог Європейського суду .

Нещодавня ухвала ВССУ  від 13.12.2017 р. за № 308/11916/15-ц (ЄДРСРУ № 70903447) передбачає наступне:  відсутність у сторони повного тексту судового рішення унеможливлює мотивування апеляційної скарги.

Більше того,  постанови Верховного Суду України від 08.02.2017 року у справі N 6-3102цс16, від 05.10.2016 року у справі N 6-1724цс16, від 07.09.2016 року у справі N 6-1250цс16 вказують на необхідність поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження судового рішення з підстав невчасного та/або затримки поштового відправлення останнього.  

Окремо необхідно вказати, що 06.12.2017 р. Верховний суд України, в контексті справи № 6-1619цс17, в черговий раз досліджував питання щодо несвоєчасного отримання судового  рішення сторонами, як підставу визнання поважною причиною пропуску строку на оскарження останнього.

Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження судового рішення: судова практика ВСУ»

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує на те, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X). Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо  проти Португалії» передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини гарантії (надалі - Суду) держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (див. рішення у справі "Делкурт проти Бельгії", від 17 січня 1970 року, пункт 25, Серія А N 11; п. 27 рішення Суду у справі "Пелевін проти України", no. 24402/02, від 20.05.2010 року).

Однак, при цьому, Суд зазначає, що право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року) .

У п. 41 рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що: "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Таким чином, отримання заявником судового рішення після закінчення процесуального строку на його оскарження безумовно має братися до уваги при вирішенні питання про поновлення строку на касаційне оскарження,  і за певних обставин недотримання судом строків надсилання постанови може свідчити про поважність причин пропуску процесуального строку (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 8 лютого 2017 року у справі N 6-3102цс16, постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 березня 2017 р. у справі N 6-2818цс16, постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі N 6-245цс17). Водночас, таку правову позицію Верховного Суду України не можна розуміти як таку, що дозволяє заявнику у такому разі подавати скаргу протягом невизначного часу, оскільки це б суперечило принципу юридичної визначеності та порушувало права іншої сторони у спорі.

І навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалів часу мають вживати заходів, аби дізнатися про стан відомого їм судового провадження (див. mutatis mutandis, п. 27 рішення Європейського суду з прав людини від 26.04.2007 р. у справі «Олександр Шевченко проти України» та «Трух проти України» (ухвала) від 14.10.2003 р.).

У такому разі, для забезпечення справедливого балансу інтересів обох сторін спору, заявник має дотримуватися загальний строк на складання та подання касаційної скарги, встановлений у процесуальному Законі, який, зважаючи на обставини справи обчислюється не з дня набрання законної сили постановою апеляційного господарського суду, а з дня отримання її копії стороною (ВГСУ від 04 вересня 2017 року по справі № 910/23546/16, ЄДРСРУ № 68622917).

Більше того, у рішенні ЄСПЛ від 19.02.2009 «Христов проти України», заява №24465/04 Європейський суд зазначив, що  право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити  в контексті преамбули Конвенції, яка зокрема проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним  з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного  рішення суду.

Матеріал по темі: «RES JUDICATA - ПРИНЦИП ОСТАТОЧНОСТІ СУДОВОГО РІШЕННЯ»

Теги:  res judicata, остаточність судового рішення, поновлення строків на оскарження, принцип юридичної визначенності, ЄСПЛ, Європейський суд, судова практика, Адвокат Морозов