Адвокат Морозов (судовий захист)
Велика Палата Верховного Суду щодо «нематеріальної»
цінності, охорони та збереження культурної спадщини, як головного пріоритету
Держави
16 липня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в
рамках справи № 910/2389/23,
провадження № 12-14гс25 (ЄДРСРУ № 129278127) досліджувала питання щодо
«нематеріальної» цінності, охорони та збереження культурної спадщини, як
головного пріоритету Держави.
Відповідно до статті 54 Конституції України культурна
спадщина охороняється законом, держава забезпечує збереження історичних
пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.
Правові, організаційні, соціальні та економічні
відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження,
використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту
традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь
регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини".
Згідно з преамбулою Закону України "Про охорону культурної
спадщини" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються
державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань
органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України
"Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент
виникнення спірних правовідносин):
- культурна спадщина - сукупність успадкованих
людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;
- об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда
(витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети,
а також території чи водні об`єкти, інші
природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від
стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного,
естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового
чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
- нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт
культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати
його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного,
архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження
своєї автентичності;
- пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) -
об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих
пам`яток України;
- охорона культурної спадщини - система правових,
організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних
та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна
реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту,
збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації,
ремонту, реабілітації, пристосування та
музеєфікації об`єктів культурної спадщини;
- предмет охорони об`єкта культурної спадщини -
характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його
історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою;
Отже, нерухомі об`єкти культурної спадщини, на
відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі
об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність
не тільки як нерухоме майно ("матеріальну" цінність), а набувають історико-культурну цінність
("нематеріальну", ідеологічну цінність).
(!) Подібна "нематеріальна" цінність культурної спадщини не
з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується
десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від
попередніх поколінь. Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини
завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок
цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим
майном буде безповоротно втрачено його "нематеріальну" історико-культурну
цінність, що формувалась протягом поколінь).
Тож нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують
особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних
напрямків діяльності.
Важливість для України завдання щодо охорони
культурної спадщини також підкреслюється ратифікованими міжнародними
конвенціями. Зокрема, Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної
спадщини 1972 року, яка ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04
жовтня 1988 року № 6673-XI, Конвенцією про охорону архітектурної спадщини
Європи від 03 жовтня 1985 року, яка ратифікована Законом України "Про
ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи" від 20
вересня 2006 року № 165-V, Рамковою конвенцією Ради Європи про значення
культурної спадщини для суспільства, яку ратифіковано Законом України "Про
ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для
суспільства" від 19 вересня 2013 року № 581-VII.
Згідно з наведеними Конвенціями Україна як їх сторона
взяла на себе міжнародне зобов`язання, зокрема: забезпечувати виявлення,
охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і
природної спадщини; вживати правових заходів для охорони архітектурної
спадщини; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для
спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості;
забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць; запобігати
спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються; прийняти комплексну політику збереження
архітектурної спадщини, яка передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з
головних цілей планування забудови міської та сільської територій, а також
забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку
територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт.
ВИСНОВОК: Отже, охорона нерухомих об`єктів культурної спадщини є завданням держави,
пріоритетність цього завдання закріплена в національному законодавстві,
невід`ємною частиною якого є ратифіковані міжнародні конвенції (див. висновки,
викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у
справі № 910/8413/21).
