Витребування майна проданого на електронних торгах від добросовісного набувача

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та підстави витребування майна від добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень

05 серпня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 932/2319/23, провадження № 61-16154св24 (ЄДРСРУ № 129310748) досліджував питання щодо витребування майна проданого на електронних торгах від добросовісного набувача.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виходячи з положень зазначених статей, власник майна має право витребувати майно з чужого незаконного володіння за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема шляхом подання віндикаційного позову.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Разом з тим, частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна від добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17 Верховний Суд дійшов висновку, відповідно до якого, застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18, від 13 квітня 2022 року у справі № 750/3763/21, від 22 лютого 2023 року у справі № 206/5891/16-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 741/1523/20, від 27 липня 2023 року у справі № 201/12927/17.

Правило частини другої статті 388 ЦК України виключає будь-яку можливість витребування власником свого майна від особи, яка придбала майно в порядку, встановленому для виконання судового рішення, а також від особи, якій таке майно згодом було відчужено. Отже, позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних (публічних) торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними.

Схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 344/6425/17, від 17 травня 2022 року у справі № 640/14276/17, від 08 грудня 2022 року у справі № 352/1690/16-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 592/19484/18, від 01 березня 2023 року № 668/12003/15-ц.

Згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц, провадження № 14-356цс18, та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц, провадження № 14-428цс18, від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, провадження № 14-624цс18, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, зазначене свідчить про оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, від 07 липня 2020  року у справі № 438/610/14-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17).

У постанові від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з яким при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №  233/4365/18 (від вказаних вище правових висновків не відступлено) викладено правовий висновок, що вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді якщо позивачем і відповідачем є продавець і покупець купівлі-продажу. Питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.

З урахуванням того, що відповідач придбав спірне майно у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а електронні торги з його продажу не оскаржувались та не були визнані недійсними, загалом правильним є висновки про те, що придбане на таких торгах майно, на цей час, не може бути витребуване у порядку статті 388 ЦК України.

Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від  04 жовтня 2023 року у справі № 638/2998/21 (провадження № 61-8976св23).

ВИСНОВОК: Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, але суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними.

 

 

Матеріал по темі: «Захист прав боржника якщо електроні торги не відбулись, а майно передане стягувачу»

 

Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Захист прав боржника якщо електроні торги не відбулись, а майно передане стягувачу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Спосіб судового захисту якщо електронні торги не відбулись, а майно передано стягувачу в рахунок погашення боргу на підставі акту виконавця 

23 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 947/26071/22, провадження № 61-4567 св 25 (ЄДРСРУ № 129025127) досліджував питання щодо спосіб судового захисту якщо електронні торги не відбулись, а майно передано стягувачу в рахунок погашення боргу за іншою процедурою, відмінною від процедури реалізації майна на торгах 

Верховний Суд ураховує, що аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилаютьдо інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна. 

Відповідно до наведених правових норм виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавча служба укладає відповідний договір. 

Таким чином, з аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655 і 656 ЦК України, положень Порядку вбачається, що: реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажі майна, за яким продавцем відчужуваного майна є боржник, переможець прилюдних торгів виступає покупцем, а особами, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів; складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. 

Такий висновок Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21 (провадження № 61-5981сво23). 

(!) Водночас Закон України «Про виконавче провадження» допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. 

У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону). 

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 Закону). 

(!) З огляду на зазначене передбачена статтею 62 вказаного Закону процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою така процедура разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не може бути ототожнена з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт. 

Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу (укладення якого підтверджується протоколом електронних торгів) та дії сторін, спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця (затвердження акта про проведені електронні торги, видача або надсилання його покупцю, звернення покупця до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем). 

Відповідно до положень статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно. 

Отже, у в разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт). Виконання договору з боку покупця (стягувача) полягає у внесенні на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на користь стягувача, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. 

З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем. 

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20). 

ВАЖЛИВО: Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України, так як відсутній правочин. 

Водночас у частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). 

За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду. 

Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника. 

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 206/2421/16-ц, від 31 січня 2024 року у справі № 755/4534/21. 

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 130/1125/22, провадження № 61-12467св23. 

У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 199/4891/19-ц (провадження № 61-15558св20) зазначено про те, що відчуження майна на електронних торгах, як угода купівлі-продажу, є багатостороннім правочином, і під час подання позову про його оскарження такий позов подається до решти сторін цього правочину, з якими є матеріально-правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі. Відповідачами у справі, мають бути залучені організатори електронних торгів та особа, визнана їх переможцем. 

Разом із тим, Верховний Суд у вищевказаній постанові наголосив на тому, що у справі, що переглядалася, відсутні підстави для застосування наведених висновків Верховного Суду, оскільки спірне майно реалізовано не на електронних торгах, тобто щодо спірного майна не укладався договір купівлі-продажу, а майно передано стягувачу в рахунок заборгованості за його заявою. Тому у справі відсутні підстави для залучення до розгляду організатора електронних торгів. 

Вирішуючи позов у частині вказаних позовних вимог, які стосуються оскарження постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, у організатора електронних торгів, не виникають права та обов`язки щодо повернення майна. 

ВИСНОВОК: Отже, ефективним способом судового захисту порушених прав боржника, якщо реалізація арештованого майна на прилюдних торгах не відбулась, є позов про  визнання протиправними та скасування постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу та акта про передачу зазначеного майна без залучення торгівельної організації в якості відповідача.

 

 

Матеріал по темі: «Визнання судом електронних торгів недійсними»

 

 

 

 

 

 Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визнання судом електронних торгів недійсними

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Критерії, обставини, склад учасників та підстави які необхідні для визнання судом електронних торгів недійсними

23 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 947/26071/22, провадження № 61-4567 св 25 (ЄДРСРУ № 129025127) досліджував питання щодо критеріїв, обставин, складу учасників та підстав для визнання судом електронних торгів недійсними.

Верховний Суд ураховує, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Порядок реалізації арештованого майна визначено відповідними положеннями Порядку.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

(!) Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те,  що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.

Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18).

(!!!) Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18, провадження № 61-86св20).

Про необхідність встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог про визнання торгів недійсними або відмову в їх задоволенні зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (див. постанови: від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (пункти 40-41), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 56)).

Аналогічний правовий висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, провадження № 14-96цс21.

ВИСНОВОК: Для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: 1) наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); 2) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду; 3) визначення належного складу відповідачів у справі.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Витребування майна реалізованого на електронних торгах»

 

 

Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Витребування майна реалізованого на електронних торгах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позов про витребування майно реалізованого на електронних торгах у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень 

30 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 644/1148/22, провадження № 61-16719св24 (ЄДРСРУ № 127224820) та від 19 березня 2025 року в рамках справи № 753/23213/16-ц, провадження № 61-5302св24 (ЄДРСРУ № 125985655) досліджували питання щодо витребування майно реалізованого на електронних торгах у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. 

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності  є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. 

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. 

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 

Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, однією з яких є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. 

Водночас відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. 

З урахуванням викладеного можна дійти висновку, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. 

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17 (провадження № 61-38274св18) зазначив, що, застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача. 

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження№12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. 

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зроблено висновок про те, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зроблено висновок про те, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном. 

(!!!) Підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Порядком, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів. 

Відповідно до постанов Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі № 3-242гс16 та від 29 листопада 2017 року в справі № 668/5633/17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 465/650/16, від 23 січня 2019 року в справі № 522/10127/14, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. 

Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: 

- наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); 

- встановлення, чи порушується суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. 

При цьому підставою для пред`явлення позову про визнання електронних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. 

Також, особа не позбавлена можливості на захист свого права відповідно до статей 22, 390, 661 ЦК України. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, наведеному у постанові від 16  грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 та висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14-ц та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц. 

ВИСНОВОК: Позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Електронні торги проведені на підставі правочину, який в подальшому було визнано недійсним»