27/03/2017

Споживачі (не) звільнені від сплати судового збору



Адвокат Морозов (судовий захист)

Споживачі (не) звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Законом України «Про судовий збір» встановлено, що за подання заяв, скарг до суду на всій території України справляється судовий збір.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
ВАЖЛИВО: Закон України «Про захист прав споживачів» у цій частині у зв'язку із прийняттям Закону України «Про судовий збір» (у редакції від 08 липня 2011 року) не змінений, з нього не виключена вказівка про звільнення споживачів від сплати судового збору.
За таких обставин при чинності Закону України «Про захист прав споживачів», яким встановлені права споживача, визначені механізми їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, серед яких право на звернення до суду, складовою забезпечення якого є звільнення споживача від сплати судового збору, саме по собі незазначення споживачів у переліку осіб, що згідно зі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» мають пільги щодо сплати судового збору, не може свідчити, що споживачі такої пільги, встановленої відносно них спеціальним Законом, який гарантує захист їх прав, не мають (Ухвала ВССУ від 15 лютого 2017 року у справі № 522/7388/16-ц, ЄДРСРУ № 65038773).
Більше того, відповідно до роз'яснень, викладених у п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», оскільки ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 листопада 2014 року у справі № 6-187цс15, передбачено, що незалежно від предмета та підстав позову та незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». (Ухвала ВССУ від 01 березня 2017 року у справі №465/4917/15-ц, ЄДРСРУ № 65066936).

Між тим….
… в статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, що однозначно розуміється як початок дії закону з моменту набрання ним чинності і припинення з утратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційний Суд України Рішенням від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 конкретизував зазначений принцип, указавши, що положення частини першої статті 58 Конституції України щодо «незворотності» дії законів та інших нормативно-правових актів необхідно розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
При цьому суд зазначив, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може передбачатися шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Для процесуального закону це означає, що діє в часі той процесуальний закон, на момент та час дії якого вчиняється процесуальна дія.
Відносно змін у статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, це означає, що звуження законом кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, не може бути підставою для покладення на цих осіб обов'язку зі сплати судового збору після вчинення процесуальної дії, зокрема після відкриття провадження. Водночас зазначена норма не передбачає продовження дії прав, які діяли раніше.
ВАЖЛИВО: З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.
За таких умов Закон України «Про судовий збір» має застосовуватися в редакції, яка діяла на момент вчинення певної процесуальної дії.
Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Проте, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
В рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/2013 від 28 листопада 2013 року, яке є остаточним та обов'язковим до виконання на території України, також зазначено, що перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання позову, визначено у статті 5 Закону України «Про судовий збір» і цей перелік є вичерпним.
Оскільки спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати є Закон України «Про судовий збір», то саме цей Закон підлягає застосуванню.
Аналогічна думка висловлена Верховним Судом України в ухвалах від 16.01.2016 року (справа № 6-3084ц15), від 29.01.2016 року (справа № 6-209ц16), від 03.02.2016 року (справа № 6-228ц16), від 09.02.2016 року (справа № 6-36ц16), від 01.03.2016 року (справа № 6-484ц16).
ВИСНОВОК:  виходячи з того, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору, відсутні правові підстави для звільнення позивачів-споживачів від сплати судового збору за подання відповідної позовної заяви.

P.s. судова  практика Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних та криминальних справ щодо звільнення споживачів від сплати судового збору :
- від 01 березня 2017 року у справі № 465/4917/15-ц, ЄДРСР №  65066936,
- від 22 лютого 2017 року у справі № 753/16764/16-ц, ЄДРСР №  65038924,
- від 15 лютого 2017 року у справі № 522/7388/16-ц, ЄДРСР №  65038773,
- від 15 лютого 2017 року у справі № 739/16734/15-ц, ЄДРСР №  65009198,
- від 08 лютого 2017 року у справі № 760/285/16-ц, ЄДРСР №  64855821,
- від 01 лютого 2017 року у справі № 404/6390/15-ц, ЄДРСР №  64739928,
- від 21 грудня 2016 року у справі № 470/264/16-ц, ЄДРСР №  63583267,
- від 21 грудня 2016 року у справі № 756/5020/16-ц, ЄДРСР №  63715829,
- від 14 грудня 2016 року у справі № 755/5357/16-ц, ЄДРСР №  63511537,
- від 07 грудня 2016 року у справі № 705/1121/15-ц, ЄДРСР №  63511213,
- від 23 листопада 2016 року у справі № 761/38395/14-ц, ЄДРСР №  62960589,
- від 16 листопада 2016 року у справі № 310/2636/16-ц, ЄДРСР №  62881167,
- від 16 листопада 2016 року у справі № 761/23294/15-ц, ЄДРСР №  62849071,
- від 16 листопада 2016 року у справі № 757/8774/15-ц, ЄДРСР №  63049591,
- від 16 листопада 2016 року у справі № 362/5568/15-ц, ЄДРСР №  62787780,
- від 09 листопада 2016 року у справі № 761/38469/15-ц, ЄДРСР №  62754415,
- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/931/15-ц, ЄДРСР №  62662351,
- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/183/16-ц, ЄДРСР №  62524555,
- від 02 листопада 2016 року у справі № 522/1423/16-ц, ЄДРСР №  62524789,
- від 02 листопада 2016 року у справі № 755/16234/15-ц, ЄДРСР №  62524791,
- від 26 жовтня 2016 року у справі № 752/1663/16-ц, ЄДРСР №  62524728,
- від 26 жовтня 2016 року у справі № 208/1109/15-ц, ЄДРСР №  62524532,
- від 19 жовтня 2016 року у справі № 758/8916/15-ц, ЄДРСР №  62202025,
- від 19 жовтня 2016 року у справі № 757/29939/14-ц, ЄДРСР №  62136645,
- від 05 жовтня 2016 року у справі № 401/3274/15-ц, ЄДРСР №  62319259,
- від 05 жовтня 2016 року у справі № 522/627/16-ц, ЄДРСР №  61905929,
- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1606/15-ц, ЄДРСР №  61922130,
- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1640/15-ц, ЄДРСР №  61830402,
- від 21 вересня 2016 року у справі № 342/1094/15-ц, ЄДРСР №  61690155,
- від 21 вересня 2016 року у справі № 289/1895/15-ц, ЄДРСР №  61558985,
- від 21 вересня 2016 року у справі № 325/1728/15-ц, ЄДРСР №  61559005,
- від 21 вересня 2016 року у справі № 752/7597/15-ц, ЄДРСР №  61494909,
- від 14 вересня 2016 року у справі № 759/18939/15-ц, ЄДРСР №  61426127,
- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/1061/15-ц, ЄДРСР №  61398588,
- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/34/16-ц, ЄДРСР № 61387042,
- від 09 вересня 2016 року у справі № 753/16296/14, ЄДРСР № 61197556,
- від 07 вересня 2016 року у справі № 565/1617/15-ц, ЄДРСР №  61205518,
- від 27 липня 2016 року у справі № 398/1672/15-ц, ЄДРСР №  59350852,
- від 20 липня 2016 року у справі № 565/559/15-ц, ЄДРСР №  59141887,
- від 06 липня 2016 року у справі № 344/15371/15-ц, ЄДРСР №  58850785,
- від 22 червня 2016 року у справі № 289/95/16-ц, ЄДРСР №  58763623,
- від 15 червня 2016 року у справі № 521/12056/15-ц, ЄДРСР №  58489512,
- від 08 червня 2016 року у справі № 524/3876/15-ц, ЄДРСР №  58400019,
- від 25 травня 2016 року у справі  № 520/16633/14-ц,  ЄДРСР № 58045384, 
- від 18 травня 2016 року у справі № 405/7915/15-ц,  ЄДРСР  № 58045164,
- від 18 травня 2016 року у справі № 565/1557/15-ц,  ЄДРСР  № 57871292,
- від 27 квітня 2016 року у справі № 756/13114/15-ц, ЄДРСР № 57616538,
- від 27 квітня 2016 року у справі № 753/22632/15-ц, ЄДРСР № 57462898

Теги: судебный сбор, судовий збір, звільнення від сплати судового збору, пільги щодо сплати судового збору, про судовий збір, про захист прав споживачів, судові витрати, порушення прав споживачів, судова практика, Адвокат Морозов




Грошова відповідальність банку за не своєчасне повернення депозиту



Адвокат Морозов (судебная защита)

ВСУ: вкладник за договором  банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем і несе майнову (грошову) відповідальність за неналежне надання цих послуг.
13.03.2017 р. Верховний суд України, розглядаючи справу № 6-2128цс16, вкотре підтвердив висновок про те, що  вкладник за договором  банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з нижчевикладеного.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
В свою чергу, п. 14.1.44. ст. 14 Податкового кодексу України передбачає, що депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом
За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами договору банківського вкладу у випадку невиконання або неналежного виконання умов депозитного договору, як правило сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець – це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»  у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
ВАЖЛИВО: Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором  банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року справа № 6-2558цс15, 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16 та від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16.
Окремо необхідно наголосити, що раніше Верховний суд України розглядаючи справу № 6-2861цс15 сформулював відповідну Правову позицію в Постанові від 02 березня 2016 року, якою відповів на питання відносно продовження нараховування процентів за банківським вкладом (депозитом) після закінчення строку дії депозитного договору: «Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом».
Більше того, практика Європейського суду з прав людини встановлює:  «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід’ємні для банківських операцій і пов’язаним з ними правом. (Nejdet Şahin і Perihan Şahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».
ВИСНОВОК: Підсумовуючи зазначене можна зробити висновок, що при судовому стягнені простроченого вкладу (депозиту) з банківської установи підлягають стягненню:
  1. Основна частина вкладу (на підставі договору, платіжно-переказних документів та інше);
  2. Відсотки (проценти) за користування вкладом до дня фактичного його повернення вкладникові (правовий висновок ВСУ у справі № 6-544цс16);
  3. 3 % річних та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України (правовий висновок ВСУ у справі № 6-544цс16);
  4. пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення (правовий висновок ВСУ у справі № 6-2128цс16);
  5. штраф, пеня, упущена вигода, курсова різниця, моральна шкода і.т.і. (на підставі умов договору та вимог діючого законодавства).


Теги: депозит, вклад, банк, споживач, прострочення, не повернення депозиту, проценти, відсотки, штрафні санкції, пеня, індекс інфляції, 3% річних, депозитний договір, прострочення, клієнт банківської установи, судова практика, Адвокат Морозов


25/03/2017

Нововиявлені обставини, як підстава для перегляду судового рішення




Адвокат Морозов (судовий захист)

13.03.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 3-1629гс16 дослідив питання щодо умов перегляду рішень судів розглянутих за нововиявленими обставинами.
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 17 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами»).
(!!!) Таким чином і з огляду на вищевикладене не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами, оскільки до нововиявлених обставин можуть бути віднесені матеріально-правові факти, що були наявні на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомими заявнику, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін або які мають значення для правильного вирішення спору.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 зі справи № 3-108гс14: «До нововиявлених обставин можуть бути віднесені матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх наявність на час розгляду справи та те, що ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи».
ВАЖЛИВО: Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Отже, процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Верховний суд України вказав, що всупереч наведеним вимогам закону, суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, не встановивши процесуальних порушень, допущених апеляційним судом при перегляді за новововиявленими обставинами судових рішень, додатково дослідив і перевірив докази на предмет наявності нововиявлених обставин, а також надав нову правову оцінку цим обставинам, кваліфікувавши їх як нововиявлені.
Таким чином фактично вийшов за межі своїх повноважень і порушив наведені вище норми процесуального права, тобто діяв не як суд встановлений законом.
Відносно практики ЄСПЛ, то необхідно також зауважити, що у  п. 42 справа «Желтяков проти України» (заява № 4994/04)  Суд вказує, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania),  №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).
Більше того, як зазначив Європейський суд з прав людини - повага до принципу верховенства права та поняття справедливого судового розгляду вимагає, щоб усі підстави застосування зворотної сили закону аналізувалися з особливою пильністю (рішення ЄСПЛ  у справі Zielinski and Pradal & Gonzalez and Others v. France).
ВИСНОВОК: Виходячи з правозастосовної судової практики вбачається, що необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність трьох умов: 1) їх існування на час розгляду справи; 2) ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; 3) істотність даних обставин для розгляду справи, тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте.
Більше того, потрібно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами.
Разом з цим, виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення.

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов


Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.