Повноваження податкового органу щодо звернення до суду. Способи захисту платника податків.

Адвокат Морозов (Киев) :

Законодавець, для узгодженості та систематизації  прав контролюючих органів (в даному випадку податкових), у ст. 20 Податкового кодексу України «Права контролюючих органів», надав їх вичерпний перелік.

 Але спершу ніж розібратися та дати відповідь на питання у яких випадках контролюючий податковий орган може звернутися до суду, яким може бути предмет його позову та які негативні наслідки можуть бути для платника податків, необхідно дати визначення взагалі терміну «контролюючий орган».

Відповідно до статті 41 Податкового кодексу України  контролюючими органами є органи доходів і зборів – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Необхідно вказати, що у  складі контролюючих органів діють підрозділи податкової міліції.

П. 41.2 вказаної вище статті передбачає, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України)  суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно до п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

З урахуванням викладеного та враховуючи ст. 20, 94 та 95 Податкового кодексу України (надалі – ПК України /ПКУ) податкові органи мають право, зокрема:

Ø П. 20.1.30 ст. 20 ПКУ - звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами;

Ø П. 20.1.31 ст. 20 ПКУ - звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов’язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень;

Ø П. 20.1.32 ст. 20 ПКУ - звертатися до суду, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на цінні папери та/або кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов’язань платника податків, погашення податкового боргу), та зобов’язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом;

Ø П. 20.1.33 ст. 20 ПКУ - звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу;

Ø П. 20.1.34  ст. 20 ПКУ - звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини;

Ø П. 20.1.35 ст. 20 ПКУ - звертатися до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючий орган, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків;

Ø П. 20.1.36 ст. 20 ПКУ -  звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов’язань, коригування від’ємного значення об’єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін;

Ø П. 20.1.37 ст. 20 ПКУ - звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб’єктів господарювання;

Ø П. 20.1.38 ст. 20 ПКУ -  звертатися до суду із заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Кодексом;

Ø П. 20.1.39 ст. 20 ПКУ - звертатися до суду із заявами щодо порушення справ про банкрутство;

Ø П. 20.1.40 ст. 20 ПКУ - звертатися до суду щодо застосування санкцій, пов’язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України;

Ø П. 20.1.40-1 ст. 20 ПКУ - звертатися до суду щодо визнання осіб пов’язаними на основі фактів і обставин, що одна особа здійснювала практичний контроль за бізнес-рішеннями іншої юридичної особи та/або що та сама фізична або юридична особа здійснювала практичний контроль за бізнес-рішеннями кожної юридичної особи

Спосіб захисту платника податків.               

На думку правової спільноти, єдиним дієвим механізмом захисту платника податку від неправомірних рішень, дій або бездіяльності фіскальних/податкових органів є  узгоджене та виважене рішення, щодо звернення до суду за захистом порушеного/оспорюваного права або адміністративна процедура оскарження, яка передує викладеній вище.

Адже відповідно до статей 1, 8 та 55 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права, а права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Адвокат Морозов (Киев) :

Судовий спір з податковою: відсутність товарно – транспортної накладної.

Позиція захисту: Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження здійснення господарських операцій із контрагентами платником податку можуть бути надані  відповідні специфікації, картки рахунків, рахунки фактур, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, що підтверджують рух активів на рахунку платника податку.

Відсутність певної транспортної документації не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Зокрема ухвалою Вищого адміністративного суду України  від  "13" липня 2010 р. по справі   №  К-1972/10  встановлено: "…правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову – вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.»

Надалі, Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2010 року по справі К-22823/09 підтверджено наступне: "Доводи податкової інспекції про відсутність товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування палива, не спростовують наведеного висновку, оскільки за встановленими договором від 26.07.2006 року умовами поставки (EXW (склад за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. К. Лібкнехта, 11))  надати товар у розпорядження покупця в зазначений у договорі термін у пункті поставки у тому місці, яке визначене у договорі, зобов’язаний продавець.

Таким чином, зважаючи на закріплений за продавцем обов’язок поставки товару у зазначене покупцем місце, усі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо продавця, а не щодо покупця товару, а відтак відсутність у ТОВ «Аякс» згаданих накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій з ТОВ «Каштан-Торг»».

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вастберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» суд зазначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

При цьому, необхідно зауважити, що необхідно дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

****************************************************************