Показ дописів із міткою ухвала суду. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою ухвала суду. Показати всі дописи

18/03/2024

Право прокурора подавати заяву про видачу дубліката виконавчого документа

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: до перелік осіб, які наділені правом подавати заяву про видачу дубліката виконавчого документа прокурора не включено

13 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 917/194/18 (ЄДРСРУ № 117622072) досліджував питання щодо права прокурора подавати заяву про видачу дубліката виконавчого документа.

За змістом частин 1, 3 статті 3 ГПК України судочинство в судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", ", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з підпунктом 19.4 пункту 1 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: в разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

(!!!) Єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 474/783/17 (провадження № 61-29св17),  від 10 жовтня 2018 року у справі № 2-504/11 (провадження № 61-41846св18).

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті  512 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" представниками у виконавчому провадженні не можуть бути прокурори, які діють як учасники цього виконавчого провадження, крім випадків, коли вони діють як законні представники або уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

ВИСНОВОК: Виходячи із системного аналізу змісту норм підпункту 19.4 пункту 1 Перехідних положень ГПК України та статей 5, 14, 15, 17, 19 Закону України "Про виконавче провадження", Верховний Суд дійшов висновку, що чинним законодавством чітко встановлено вичерпний перелік учасників виконавчого провадження (стягувач, державний виконавець або приватний виконавець), які наділені правом подавати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, тобто до вказаного переліку прокурора не включено.

  


Матеріал по темі: «Особливості  видачі судом дубліката виконавчого документу»

 

 

 

Теги: судовий наказ, виконавчий документ, виконавчий лист, поновлення пропущеного строку,  на предявлення виконавчого документа, дублікат судового наказу, ухвала суду, стягувач, боржник, виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов


16/08/2023

Оскарження податковим органом ухвали про банкрутство платника податків

 



Можливість апеляційного оскарження податковим органом, який не є кредитором у справі про банкрутство, ухвал у справі про банкрутство

10 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/73/22 (ЄДРСРУ № 112774 639) досліджував питання щодо можливості апеляційного оскарження податковим органом, який не є кредитором у справі про банкрутство, ухвал у справі про банкрутство.

Частина 1 ст. 254 ГПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: 1) учасники справи, а також 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

(!!!) У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідна правова позиція не має законодавчого відтворення ані в Господарському процесуальному кодексі України, ані в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або КУзПБ, однак є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі №Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі №916/3206/17, від 03.06.2020 у справі №910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 у справі №904/7965/16, від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14, від 29.04.2021 по справі №904/5874/19.

Так, відповідно до ст. 1 КУзПБ учасники у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов’язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Порядок набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство визначається ст. 45 КУзПБ.

У питанні набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство Верховний Суд звертається до правових висновків Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 16.07.2020 у справі №910/4475/19 та зазначає таке.

Законодавством про банкрутство для конкурсних кредиторів встановлений більш складний, порівняно з іншими учасниками справи, порядок набуття статусу учасника провадження у справі про банкрутство, який (статус) наділяє такого учасника повним обсягом процесуальної дієздатності, в т.ч. правом оскаржувати судові рішення, оскаржувати дії боржника, розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора, звертатися про визнання недійсними угод боржника тощо.

Набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №913/444/18).

Лише після вчинення всіх передбачених КУзПБ (ст. 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (ч. 6 ст. 45, ст. 47 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, ст. 44 ГПК України) (п. 56.16 постанови Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19).

Суд зазначає, що оскільки провадження у даній справі про банкрутство було відкрито за заявою іншого кредитора, то контролюючий орган не наділений безумовним правом на оскарження судових рішень у справі про банкрутство.

Правові позиції щодо відсутності у податкового органу, який не є кредитором у справі, безумовного права на звернення до суду з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду у справі про банкрутство, відкритій в загальному порядку, викладені, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №904/4681/19, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 15.05.2020 у справі №908/2717/19 та від 22.06.2021 у справі №910/9129/20, від 24.01.2023 у справі №908/1974/21.

Верховний Суд відзначає, що другою групою осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення ст. 254 ГПК України визначає осіб, які не брали участі у справі, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі №904/897/19, за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги.

Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, якщо при апеляційному оскарженні буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №62/112 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №925/1600/16.

ВИСНОВОК: Судова практика стверджує про відсутність у податкового органу, який не є кредитором у справі про банкрутство, безумовного права на звернення до суду з апеляційною скаргою на оскарження ухвал у справі про банкрутству платника податків.

 

Матеріал по темі: «Право на оскарження судового рішення у справі про банкрутство»

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов


02/07/2023

Забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа

 



Забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа та заборони звернення стягнення у процедурі виконавчого провадження

26 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/731/18 (ЄДРСРУ № 111833181) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа.

Відповідно до частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом пункту 5 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час звернення із заявою про забезпечення у справі) позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі №  907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21).

Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За змістом статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Верховний Суд звертає увагу на те, що при виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14).

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні від 18.05.2004 Європейський суд з прав людини у справі "Продан проти Молдови" також наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

За таких обставин, вжиття заходів забезпечення заяви відповідача про перегляд рішення за нововиявленими обставинами шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа (судового наказу) та заборони звернення стягнення в процедурі виконавчого провадження фактично спрямовані на зупинення виконання судового рішення в цій справі, що свідчить про порушення прав позивача, як стягувача у виконавчому провадженні.

ВИСНОВОК: З урахуванням вказаного вбачається, що заходи забезпечення шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа фактично спрямовані на зупинення виконання судового рішення, що свідчить про порушення прав стягувача у виконавчому провадженні, а тому заява про їх застосування не підлягає задоволенню.

 

Матеріал по темі: «Зупинення примусових торгів шляхом забезпечення позову про їх недійсність»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов


05/06/2023

Забезпечення позову у справі де судове рішення не підлягає примусовому виконанню

 



Забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру та заборону вчинення реєстраційних дій у справі де судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню

31 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 161/13856/21, провадження № 61-9940св22 (ЄДРСРУ № 111251186) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру та заборону вчинення реєстраційних дій у справі де судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню.

Забезпечення позову - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Верховний Суд зауважує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19).

Під час оцінки зазначеної співмірності, необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року № 753/22860/17, провадження № 14-88цс20).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 646/5878/20, провадження № 61-2564св21 (за позовом про припинення договору іпотеки та визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними), зроблено правовий висновок, що вимоги про припинення та недійсність правочинів полягають у констатації цього факту, і таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню у подальшому та не залежить від наявності у позивача власності на житловий будинок (предмет іпотеки). За вказаних обставин, вжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборони на відчуження предмета договору іпотеки не ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у цій справі.

Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 638/20248/19, провадження № 61-11744св20, за позовом про визнання договорів купівлі-продажу та іпотеки недійсними дійшов висновку, що предметом позову у справі є позовні вимоги немайнового характеру, забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами у справі. У разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, провадження № 61-17180св20, від 01 листопада 2021 року у справі № 766/22071/18, провадження № 61-7591св19.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 263/4484/18 (провадження № 61-40585св18) зазначено, що позивач просив визнати недійсними договори позики без застосування правових наслідків недійсності цих правочинів, тому у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов`язального характеру. Таким чином, запропонований заявником вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не є належним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій справі, оскільки в разі задоволення позову оспорювані договори будуть вважатися недійсними без вчинення додаткових дій для цього. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами та не впливають на можливість безперешкодного виконання в майбутньому рішення суду в цій справі.

ВИСНОВОК: Забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухомість та заборону вчинення реєстраційних дій, у справі де судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню не здійснюється.

 

Матеріал по темі: «Майнові та немайнові заходи забезпечення позову»

 


Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов



06/04/2023

Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів

 



Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії

Заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», проте в межах заяви про забезпечення позову до подання позову. Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19; від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема у постановах від 12.09.2022 у справі №911/172/22 та від 12.09.2022 у справі №911/231/22 заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів рішення відповідають процесуальним нормам, що регулюють корпоративні правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності ускладнення ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до практики Верховного Суду заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення спірних позачергових загальних зборів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії на підставі оскарженого рішення відповідають процесуальним нормам, що регулюють корпоративні правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності ускладнення ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів (постанова Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 911/3616/21 (911/184/22), від 23.06.2021 у справі № 920/26/21, від 25.11.2019 у справі № 922/1992/19).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.06.2021 у справі № 920/26/21 зазначив, що заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів не є тотожними майбутнім позовним вимогам. Вжиття заявлених заходів забезпечення позову не зумовлює жодним чином фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямоване виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у справі, зупинення носить тимчасовий характер, не скасовує його, а спрямоване виключно на ефективний захист порушених прав та інтересів заявника у випадку задоволення позову.

Оскільки предметом позову є визнання недійсними рішень загальних зборів, скасування державної реєстрації, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20).

При цьому, забезпечуючи позов, судом має бути враховано баланс можливого (допустимого) заходу забезпечення позову та необхідного заходу забезпечення позову.

За таких умов вжиття відповідних заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у справі, заходи носять тимчасовий характер та спрямовані виключно на ефективний захист порушених прав та інтересів заявника у випадку задоволення позову. Тому немає підстав вважати, що права відповідача будуть порушені. У випадку, якщо під час розгляду справи по суті суд дійде висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідач зможе продовжити виконання рішення органу управління.

ВИСНОВОК: Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії на підставі оскарженого рішення відповідають процесуальним нормам, що регулюють корпоративні правовідносини.

 

Матеріал по темі: «Майнові та немайнові заходи забезпечення позову»



Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов


22/06/2022

Забезпечення позову шляхом заборони на відчуження майна у віндикаційному позові

 



Можливість вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження майна у віндикаційному позові

20 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 755/6830/21, провадження № 61-18799св21 (ЄДРСРУ № 104827676) досліджував питання щодо можливості вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження майна, у тому числі у справах про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (12 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 568/525/21, провадження № 61-14463св21, ЄДРСРУ № 102562716).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що:

  • між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;
  • з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Подібні правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2021 року у справі № 367/3765/20 (провадження № 61-549св21).

Втім слід враховувати, що у частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Отже, тотожність позовних вимог заходам забезпечення позову має наслідком відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та відповідно скасування оскаржених судових рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 727/3757/21 (провадження № 61-10529св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 752/24015/20 (провадження № 61-6265св21).

У рішенні від 19 березня 1997 року заява № 18357/91 у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece) Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судом як джерело права, зазначив, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін».

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у т.ч. задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Можливість вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження майна, у тому числі у справах про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), узгоджується з усталеною практикою розгляду подібних справ Верховним Судом, зокрема, справи № 175/1480/21 (провадження № 61-15020св21, постанова від 09 грудня 2021 року), справи № 161/13664/20 (провадження № 61-1680св21, постанова 31 березня 2021 року), справи № 757/63060/19-ц (провадження № 61-844св21, постанова від 11 березня 2021 року).

Верховний суд також звертає увагу на те, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження спірної квартири, з метою недопущення перереєстрації прав на це майно та зміни його титульного володільця під час судового розгляду справи, жодним чином не створює відповідачеві перешкоди у користуванні цією квартирою.

Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими і в разі вирішення між сторонами спору можуть бути скасовані судом.

ВИСНОВОК: Захід забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження об`єкту житлової нерухомості у віндикаційному позові відповідає характеру спірних правовідносин.

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову щодо заборони дитині перетинати кордон України»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

 


Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.