Витяг з держреєстру не є належним доказом самопредставництва в суді для юрособи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є належним доказом самопредставництва в суді для юридичної особи

22 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 460/9301/23, адміністративне провадження № К/990/43836/23 (ЄДРСРУ № 117187469) досліджував питання щодо належного підтвердження самопредставництва в суді для юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною сьомою статті 160 КАС України визначено, що якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п`ятої цієї статті стосовно представника.

Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Згідно з частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

При цьому, документи, що підтверджують повноваження представників, визначені статтею 59 КАС України.

Частина третя статті 55 КАС України у редакції Закону № 390-ІХ передбачає за правилами самопредставництва можливість участі юридичної особи у справі через її працівника. Він має бути уповноваженим діяти від імені цієї особи або за законом, або за статутом чи положенням, або за трудовим договором (контрактом). При цьому, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні, статуті (як установчому документі) чи трудовому договорі (контракті) було визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) в порядку самопредставництва.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 зазначила, що згідно з пояснювальною запискою до законопроєкту № 2261 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення в суді» від 15 жовтня 2019 року, який 18 грудня 2019 року ухвалили як Закон № 390-IX, право юридичної особи на особисте представництво у судах штатними працівниками скасувала реформа трьох процесуальних законів 2017 року, що негативно вплинуло на можливість юридичної особи здійснювати самопредставництво. Крім того, у кримінальному процесі зберіглася можливість реалізації права на самопредставництво юридичної особи її працівником (частина друга статті 58 Кримінального процесуального кодексу України). Тому, ухвалюючи Закон № 390-IX, парламент поширив інститут самопредставництва юридичної особи в суді не тільки на її керівника або члена виконавчого органу, як це було, починаючи з 15 грудня 2017 року, але й на будь-яку іншу особу, уповноважену на це за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом).

Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.

У зв`язку з цим, для підтвердження повноважень самопредставництва юридична особа має надати статут, положення чи трудовий договір (контракт), у яких чітко визначене право відповідної особи діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

ВИСНОВОК: Витяг з Єдиного державного реєстру не може самостійно підтверджувати повноваження особи діяти за правилами самопредставництва без надання відповідних документів, з яких підтверджується, що у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи).

 

Післямова: Між тим, 28 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/23910/15, адміністративне провадження №К/990/25304/22 (ЄДРСРУ № 108146556) досліджував питання щодо достатності Витягу з державного реєстру на підтвердження повноважень особи діяти від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва та дійшов наступних висновків: «Верховний Суд у своїх постановах притримується єдиної і послідовної позиції щодо належності і достатності як доказу наявності повноважень у особи діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва Витягу з державного реєстру, в якому зазначені відомості про особу, яка підписала процесуальний документ».

 

Теги: повноваження представника юридичної особи, самопредставництво, публічного права, підтвердження повноважень, завірення довіреності, представництво інтересів, ордер, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Витяг на підтвердження повноважень особи діяти в порядку самопредставництва

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Достатність Витягу з державного реєстру на підтвердження повноважень особи діяти від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва

28 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/23910/15, адміністративне провадження №К/990/25304/22 (ЄДРСРУ № 108146556) досліджував питання щодо достатності Витягу з державного реєстру на підтвердження повноважень особи діяти від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва.

Це питання було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, який у постановах від 22 липня 2021 року у справі №280/6557/20, від 09 вересня 2021 року у справі №200/11717/20-а дійшов висновку, що дія статті 59 КАС України не поширюється на випадки самопредставництва юридичної особи. Інші норми вказаного Кодексу також не вимагають додавання, зокрема до апеляційної скарги, заяви, документів, що підтверджують повноваження відповідного керівника чи іншої особи у випадку самопредставництва юридичної особи. Більш того, правом підпису апеляційної скарги поданої юридичною особою, суб`єктом владних повноважень, який не є юридичною особою, наділений керівник, уповноважений член виконавчого органу або представник, повноваження якого повинні бути визначені у відповідному документі, що посвідчує такі повноваження.

Одночасно, згідно з пунктом 13 частини другої статті 9 Закону № 755-IV у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Встановивши, що згідно з відомостями у державному реєстрі, особа, яка підписала скаргу, має повноваження вчиняти дії від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва, суд дійшов висновку, що такі відомості на підтвердження повноважень підписанта є достатнім та належним доказом.

Верховний суд також звернув увагу, що вказана інформація є доступною і, у випадку сумніву щодо процесуальної дієздатності особи, яка підписала позов/ скаргу, суд має можливість скористатися безкоштовним запитом про отримання відомостей з державного реєстру на офіційному сайті Міністерства юстиції України.

Про те, що витяг з державного реєстру, в якому зазначені відомості про особу, яка підписала процесуальний документ (позовну заяву та/або апеляційну скаргу), як таку, яка може вчиняти дії від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва, є належним і достатнім доказом підтвердження таких повноважень зазначав Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 16 вересня 2021 року у справі №280/8728/20, від 28 квітня 2022 року у справі №160/9003/21, від 04 серпня 2022 року у справі №640/12628/21.

При цьому у постанові від 04 серпня 2022 року у справі №640/12628/21 Верховний Суд також зауважував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

Також у постанові від 28 квітня 2022 року у справі №160/9003/21 Верховний Суд зауважував, що апеляційної скарги з підстав незазначення у ній посадового становища особи, яка підписала апеляційну скаргу, є проявом надмірного формалізму.

У постанові від 03 жовтня 2022 року у справі № 520/12336/2020 Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції під час розгляду у відкритому судовому засіданні заяви позивача про закриття апеляційного провадження не перевірив (не витребував) чи були відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату подання апеляційної скарги про особу, яка діє в порядку самопредставництва.

ВИСНОВОК: Верховний Суд у своїх постановах притримується єдиної і послідовної позиції щодо належності і достатності як доказу наявності повноважень у особи діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва Витягу з державного реєстру, в якому зазначені відомості про особу, яка підписала процесуальний документ.

 

Матеріал по темі: «Самопредставництво юридичної особи»

 

 

Теги: повноваження представника юридичної особи, самопредставництво, публічного права, підтвердження повноважень, завірення довіреності, представництво інтересів, ордер, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Самопредставництво юридичної особи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Документи, які підтверджують повноваження представника юрособи у разі звернення особи до суду в порядку самопредставництва

25 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/25456/15 (ЄДРСРУ № 105890959) досліджував питання щодо самопредставництва юридичної особи.

Тлумачення норм права дає підстави для висновку, що в процесуальному законодавстві розмежовано такі категорії, як «самопредставництво» і «представництво». Тобто допускається можливість здійснення процесуального представництва органу державної влади чи органу місцевого самоврядування як у порядку самопредставництва, так й іншими особами як представниками органу державної влади. Для визнання особи такою, яка діє в порядку самопредставництва, потрібно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такого органу державної влади без додаткового уповноваження.

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 9901/39/20 (провадження № 11-137заі20) та в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 753/14971/18 (провадження № 61-14183св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23346/16 (провадження № 12-21гс18) зроблено правовий висновок про те, що реалізація права на звернення з касаційною скаргою є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва, або її процесуальним представником. В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами (17 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 459/3686/18, провадження № 61-17727св21 (ЄДРСРУ № 105852629).

Касаційний господарський суд у складі Верховного суду у постанові від 15.02.2021 зі справи № 914/283/20 зазначив про те, що тлумачення приписів частини третьої статті 56 ГПК України дає підстави до висновку, що для визнання юридичної особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 911/933/19, від 28.04.2020 у справі № 910/10553/18, від 09.06.2020 у справі № 904/92/20, від 17.09.2020 у справі № 910/3850/19, від 08.12.2020 у справі № 905/2488/15.

Так, за змістом частини третьої статті 56 ГПК України (в редакції, чинній з 29.12.2019) юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 58 ГПК).

Отже, наведені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи: як в порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.

Так, у порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник та інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами або особи, які мають з такою юридичною особою трудові відносини (діють на підставі трудового договору (контракту).

Щодо самопредставництва органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, то від їх імені діють їх керівники, інші уповноважені особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору.

ВАЖЛИВО: Доказами підтвердження повноважень брати участь у справі в порядку самопредставництва працівник (юрисконсульт) має надати суду: докази того, що особа обіймає певну посаду (наказ, трудовий договір), а також докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень вказаної посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).

При цьому, у відповідному трудовому договорі (контракті) має міститись положення щодо повноважень юрисконсульта на представництва інтересів юридичної особи в суді.

Відсутність відповідних положень у трудовому договорі (положенні/посадовій інструкції) є підставою для відмови у допуску до участі у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 07 лютого 2020 року у справі № 17/495-08.

Крім того, надання правової допомоги без укладання договору про надання правової допомоги в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, крім випадків, передбачених у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Поки адвокатська діяльність у встановленому законом порядку не припинена, укладання договору про надання правової допомоги слід вважати передбаченим законом професійним обов`язком адвоката. Правова позиція викладена у постанові Великою палатою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №817/66/16.

Окрім цього, звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, стаття 4 Господарського процесуального кодексу України та статті 7, 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, яка реалізує право на справедливий суд (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 23.08.2018 у справі № 805/4297/17-а).

(!!!) Надання довіреності на представника саме по собі виключає самопредставництво юридичної особи (ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 09.06.2020 у справі № 917/751/19, від 16.12.2020 у справі № 917/855/20, від 28.04.2022 у справі № 914/3293/20).

Довіреність є підставою для представництва, ґрунтується на односторонньому волевиявленні особи, яку представляють і за своєю правовою природою є одностороннім правочином, на який поширюється презумпція його правомірності.

При цьому Верховний Суд враховує, що форма не може превалювати над змістом. З`ясовуючи зміст довіреності, суд має виходити з її (довіреності) буквального та логічного змісту, з намірів особи, яка таку довіреність видала.

Водночас саме представник несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Особа, яка представляє юридичну особу за довіреністю і виконує процесуальні дії на підставі повноважень, наданих їй довіреністю, виступає від імені цієї особи - довірителя, а не в порядку самопредставництва.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене представник, звертаючись до суду від імені директора (керівника) на підставі виданої ним довіреності, не діє у такому разі як законний представник в порядку самопредставництва.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23346/16, від 21.03.2018 у справі № 916/3283/16, від 14.03.2018 у справі № 910/22324/16.

 

Матеріал по темі: «Самопредставництво юридичних осіб публічного права на стадії припинення»

 

 

Теги: повноваження представника юридичної особи, самопредставництво, публічного права, підтвердження повноважень, завірення довіреності, представництво інтересів, ордер, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Законність перевірки Держпрацею за зверненням податкового органу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Проведення Держпрацею позапланової перевірки за зверненням юридичної особи (в т.ч. податкового, пенсійного органу, поліції, міськради і т.і.) законодавством не передбачено

09 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 822/620/17, адміністративне провадження №К/9901/1032/18 (ЄДРСРУ № 94770248) досліджував питання щодо законності перевірки Держпрацею за зверненням юридичної особи: податкової, пенсійного фонду, поліції, міської ради, тощо.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 2 якого дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012  № 390 (далі - Порядок №390)

Відповідно до пункту 3 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012  №390 (далі - Порядок №390) інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" підставами для здійснення позапланових заходів є:

подання суб`єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов`язкової звітності, поданих суб`єктом господарювання;

перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю);

обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб`єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення;

неподання у встановлений термін суб`єктом господарювання документів обов`язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів;

настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання.

(!!!) Під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).

Фізичні особи, які подали безпідставне звернення про порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, несуть відповідальність, передбачену законом.

Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

За пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміна «законодавство» від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів.

У Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» або у іншому Законі, як акті аналогічної юридичної сили, такої підстави для проведення позапланової перевірки, як за зверненням юридичної особи не передбачено.

Відтак, Верховний суд доходить висновку, що в розумінні  Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміна «законодавство» від 09 липня 1998 року № 12-рп/98  Порядок № 390 не може застосуватись всупереч  Закону N 877-V, встановлюючи додаткову підставу для проведення перевірки, що заборонено безпосередньо положеннями ч. 2 ст. 6 цього Закону.

Відтак, Верховний суд, проаналізувавши статтю 6 Закону, робить висновок, що відповідач при фактичному здійсненні такої перевірки вийшов за межі своїх повноважень наданих йому Законом, оскільки стаття 6 Закону містить вичерпний перелік підстав для проведення позапланових перевірок контролюючими органами.

Окремо суд акцентує увагу, що орган Держпраці під час проведення перевірки суб`єкта господарювання у будь-якому випадку повинен дотримуватися порядку призначення та проведення такої перевірки, визначеному законодавством України, а зазначені вище норми права не передбачають винятків щодо притягнення суб`єктів господарювання до відповідальності за результатами перевірки, призначеної та проведеної з грубим порушенням порядку, визначеного національним законодавством та результати якої не породжують для перевіряємого правових наслідків (27 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/3566/17, адміністративне провадження № К/9901/15375/18, ЄДРСРУ № 92566310).

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року у справі №805/3137/17-а, від 09.07.2020 у справі №823/647/17, від 27.10.2020 у справі №804/3566/17 та підтверджується постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі № 818/1157/16, адміністративне провадження №К/9901/50892/18 (ЄДРСРУ № 92624515),  від 09 лютого 2021 року у справі № 823/752/17, адміністративне провадження №К/9901/17663/18 (ЄДРСРУ № 94770241).

ВИСНОВОК: Проведення Держпрацею позапланової перевірки за зверненням юридичної особи (в т.ч. податкового -, пенсійного органу, поліції, міськради і т.і.) законодавством не передбачено, а отже результати перевірки не створюють жодних правових наслідків для суб’єкта господарювання.

Матеріал по темі: «Судові спори з органами Держпраці»

 

Теги: спори з Держпрацею, направлення на перевірку, законність перевірки, звернення податкового органу, підтвердження повноважень інспектора, недопущення інспектора до перевірки, підсудність спору по оскарженню штрафів, протоколи допиту свідків як доказ порушення законодавства про працю, Верховний суд, Адвокат Морозов

Підтвердження повноважень прокурора в цивільному процесі

Адвокат Морозов (судовий захист)

Прокурор в цивільному процесі підтверджує свої повноваження службовим посвідченням, а не довіреністю?

17 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 704/1233/17, провадження № 61-37850св18 (ЄДРСРУ № 88265209) досліджував питання підтвердження повноважень прокурора в цивільному процесі.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України органи прокурату здійснюють представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною третьою статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статус прокурора визначено у статті 15 вказаного вище Закону України «Про прокуратуру», частиною другою якої передбачено також, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі.

Як роз`яснив Конституційний Суд України в рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року, представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Отже, прокурор діє не від імені органу прокуратури як юридичної особи, а виключно від імені держави.

З матеріалів справи вбачається, що справа призначалась до слухання кілька разів і кожного разу в судове засідання з`являвся прокурор , який, відповідно до службового посвідчення займає відповідну посаду прокурора місцевої прокуратури.

Відповідно до Положення про службове посвідчення прокурора, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України № 134 від 05 квітня 2016 року, службове посвідчення прокурора є офіційним документом, який засвідчує належність посадової особи до системи прокуратури України, підтверджує її посаду, а також повноваження, визначені законодавством.

Верховний суд наголошує, що Законом України «Про прокуратуру» не встановлено необхідності підтвердження довіреністю повноважень осіб, зазначених у статті 15 Закону України «Про прокуратуру», як представників у цивільному процесі, які діють у межах своєї компетенції. Такі особи підтверджують свої повноваження службовим посвідченням.

P.s. Між тим, відповідно до п. 1.2. Наказу Генеральної прокуратури від 07.08.2019 р.   № 153 «Про порядок здійснення представництва в суді органів прокуратури, їхніх посадових і службових осіб, які діють від імені органу прокуратури» участь у розгляді справ в адміністративному, господарському, цивільному судочинстві в порядку представництва органів прокуратури, посадових і службових осіб, які діють від імені органу прокуратури, що є стороною або третьою особою, здійснювати прокурорам за довіреністю.

Матеріал по темі: «Представництво прокурором інтересів держави за відсутністю уповноваженого органу»

Теги: представництво інтересів держави прокурором, підтвердження повноважень, довіреність, службове посвідчення прокурора, виключні підстави, звернення прокурора до суду, представництво прокуратурою, прокурор в інтересах міської ради, судова практика, Адвокат Морозов

При поданні апеляційної скарги представником довіреність можна і не надавати

Адвокат Морозов (судовий захист)

На підтвердження повноважень представника юридичної особи в апеляційній інстанції довіреність можна і не надавати, однак за умови участі останнього в судовому процесі  та подання апеляції через суд першої інстанції

21 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/1484/18, адміністративне провадження №К/9901/28258/19 (ЄДРСРУ № 85806607) дійшов висновку, що на підтвердження повноважень представника юридичної особи в апеляційній інстанції довіреність можна і не надавати, однак за умови участі останнього в судовому процесі  та подання апеляції через суд першої інстанції.

Частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що   апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Відповідно до частини третьої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до частини першої, третьої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Частиною шостою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено приєднання до матеріалів справи оригіналів документів, копій з них засвідчених суддею або засвідчених у визначеному законом порядку.

В той же час відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного суду України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно з підпунктом 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

На момент подання апеляційної скарги Єдина судова інформаційна-телекомунікаційна система не функціонувала, відповідно апеляційна скарга подавалася в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України в редакції чинній до 15 грудня 2017 року.

Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Контролюючим органом дотримано вимоги статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України в частині подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції.

(!!!) Таким чином вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у суду апеляційної інстанції наявні всі матеріали справи.

В матеріалах справи наявна довіреність, виписана керівником контролюючого органу, який уповноважує  ПІБ представляти інтереси митниці, зокрема, «..в усіх без виключення судах (місцевих загальних, адміністративних, господарських; апеляційних загальних, адміністративних, господарських; Верховному Суді (Великій Палаті Верховного Суду, Касаційному адміністративному суді, Касаційному господарському суді, Касаційному цивільному суді, Касаційному кримінальному суді) з усіма правами та обов`язками, наданими ст. ст. 42, 46, 49 ГПК України, ст. ст. 43, 49, 52 ЦПК України, ст. ст. 44,47,51 КАС України, ст. ст. 61-63 КПК України…», довіреність дійсна протягом року.

З протоколів судових засідань вбачається, що в засіданні був присутній представник контролюючого органу  - особа, яка підписала апеляційну скаргу, повноваження якого встановлені судом першої інстанції.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України головуючий у судовому засіданні встановлює особи тих, хто прибув у судове засідання, а також перевіряє повноваження посадових і службових осіб, їхніх представників.

У суду не виникає сумнівів, щодо виконання судом першої інстанції положень статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, частиною шостою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено приєднання до матеріалів справи оригіналів документів, копій з них засвідчених суддею або засвідчених у визначеному законом порядку.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що судом першої інстанції долучено до матеріалів адміністративної справи довіреність, засвідчену не у визначеному законом порядку.

Однак, не виконання судом обов`язку щодо засвідчення довіреності, враховуючи перевірку судом першої інстанції повноважень представника контролюючого органу, не може свідчити про не підтвердження повноважень представника цього органу.

ВИСНОВОК: Таким чином, враховуючи наявність у суду апеляційної інстанції на момент прийняття ухвали про повернення апеляційної скарги матеріалів справи та підтвердження судом першої інстанції повноважень представника контролюючого органу в судових засіданнях, Верховний Суд вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо повернення апеляційної скарги.

P.s. На погляд автора, це дуже «сміливий висновок», оскільки суд не встановив спектр повноважень представника контролюючого органу, зокрема підписувати/подавати касаційну/апеляційну скаргу, завіряти документи і т.і.

Більше того, не так давно Верховний суд висловлювався, що представник навіть не має повноважень завіряти копію своєї довіреності, а тут подавати скаргу без підтвердження повноважень…

Матеріал по темі: «Верховний суд: підтвердження повноважень представника юридичної особи», «Підтвердження повноважень представника (адвоката) в суді»

Теги: апеляційне оскарження, повернення, відмова у відкритті, підтвердження повноважень, представник, адвокат, скарга, апеляційне провадження, поновлення процесуального строку, судова практика, Адвокат Морозов