Скасування передачі активів в управління Національного агентства України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Скасування передачі майна, застосованого ухвалою слідчого судді, в управління Національного агентства України з підстав не проведення оцінки нерухомості

Відповідно до абзацу 7 ч. 6 ст. 100 КПК України, речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (близько 0,5 млн. грн.), якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

Тобто, з вимог вказаної статті вбачається, що сума або вартість активів повинна дорівнювати або перевищувати 200 розмірів мінімальної заробітної плати на 1 січня, при цьому ст. 100 КПК України встановлює вимогу визнання активів речовими доказами вартістю більше ніж 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 1 Закону, управління активами - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Суд також наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою.

З`ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з`ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом. У таких сферах, як житлова, що відіграє центральну роль у забезпеченні добробуту й економічної політики в сучасному суспільстві, Суд поважатиме законодавчі рішення, якщо вони відповідають загальним інтересам і ґрунтуються на чітко сформульованому розумному вмотивуванні (рішення у справі «Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19 грудня 1989 р., п. 48, та у справі «Шассанью та інші проти Франції» (Chassagnou and Others v. France) [GC], від 29 квітня 1999 р., заяви №№ 25088/94, 28331/95 та 28443/95, п. 75). Рішення у справі «"Іммобільяре Саффі" проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [GC] від 28 липня 1999 р., заява № 22774/93, п. 49.

Так, у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» заявники скаржились на те, що постанова муніципалітету міста Стокгольм, яка дозволяла місцевій владі відчужувати за своїм бажанням практично без обмежень будь-яку власність, порушувала їхнє право власності за статтею 1 Протоколу №1. Суд ухвалив, що хоч подібне відчуження теоретично залишало за власниками право користуватися та розпоряджатися своєю власністю, однак практично їхні можливості робити це були обмежені настільки, що застосування шведського закону справді порушувало їхнє право на вільне володіння своїм майном. Розглянувши справу, Суд також підкреслив свою думку про те, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини, та зауважив, що у випадку позбавлення власності, встановлені обмежень на користування нею чи в інших подібних випадках справедливість вимагає, щоб особам, які постраждали, було надано право оскаржувати рішення уряду з питань позбавлення власності, встановлення контролю за її використанням і було надане відшкодування.

Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що, основною метою застосування судом такого заходу обмеження права власності, як передача активів в управління Національному агенству, було забезпечення їх збереження та збереження їх економічної вартості.

Разом з тим, слідчому судді стороною обвинувачення не надано даних про спрямування дій для проведення оцінки та отримання звіту про оцінку активів, зокрема вказаного майна, які прямо суперечать статті 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» та ст. 100 КПК України (13 жовтня 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду в рамках справи № 757/39004/23-к (ЄДРСРУ № 114253164).

ВИСНОВОК: Враховуючи відсутність оцінки арештованого майна, слідчий суддя скасовує передачу активів в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

 

Матеріал по темі: «Оскарження ухвал слідчого судді про відмову у скасуванні арешту з майна»

 

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Повернення речових доказів долучених до кримінального провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність спору про повернення речових доказів, долучених до матеріалів кримінального провадження

23 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 522/5639/22-е, провадження № 61-10840св22 (ЄДРСРУ № 109747629) досліджував питання щодо витребування транспортного засобу визнаного речовим доказом у кримінальному провадженні та його повернення власнику.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 751/1921/17 (провадження № 14-383цс18) про витребування транспортного засобу та його повернення власнику зазначено, що спір у сторін виник з приводу повернення автомобіля позивача, визнаного речовим доказом у кримінальному провадженні. Згідно з частиною першою статті 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу (частина дев`ята статті 100 КПК України). Отже, повернення речових доказів, долучених до матеріалів кримінального провадження, здійснюється у порядку, встановленому КПК України.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що КПК України передбачає вирішення за правилами цивільного судочинства спорів про належність речей (грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у пункті 1 частини дев`ятої статті 100 КПК України), що підлягають поверненню власнику (законному володільцю), який був встановлений після застосування спеціальної конфіскації та не знав і не міг знати про незаконне використання такого майна (частини десята та одинадцята статті 100 КПК України). З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, адже питання щодо повернення речових доказів, вилучених у ході кримінального провадження, має вирішуватися у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом. Суди зробили правильні висновки про неможливість розгляду позовних вимог про повернення автомобіля, визнаного речовим доказом у кримінальному провадженні, з порушенням вимог КПК України, тобто всупереч встановленому для цього процесуальному порядку.

Близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17 (провадження № 14-119цс18), від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц (провадження № 14-115цс18).

Також подібні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 399/142/16-ц (провадження № 14-508цс18) про витребування майна, вилученого як речові докази в межах кримінального провадження, у якій зазначено, що згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Отже, питання про повернення речових доказів, долучених до матеріалів кримінального провадження, вирішується у порядку, встановленому КПК України. Також Велика Палата Верховного Суду врахувала, що у вироку суд постановив повернути позивачеві речові докази, що знаходяться у камері зберігання речових доказів. Тож питання щодо повернення речових доказів у межах кримінального провадження вже було вирішене відповідно до частини дев`ятої статті 100 КПК України, а тому не може бути вирішене ще раз за правилами кримінального судочинства. Заявлена у цій справі вимога позивача про зобов`язання відповідача повернути вилучені в межах кримінального провадження речові докази фактично спрямована на зобов`язання у судовому порядку виконати вирок у відповідній частині. Вирішення питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, регламентоване, зокрема, розділом VIII КПК України. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо питання повернення речових доказів вирішене судом відповідно до КПК України, то заявлена за правилами цивільного судочинства вимога про зобов`язання повернути ті самі речові докази є вимогою про виконання вироку у відповідній частині. Така вимога не може бути самостійним предметом розгляду у суді, оскільки відповідний спосіб захисту права власності не передбачений нормами чинного законодавства та не сприяє ефективному відновленню порушеного права. У разі пред`явлення за правилами цивільного, господарського чи адміністративного судочинства вимоги про повернення речових доказів, доля яких була вирішена судом відповідно до КПК України, суди повинні відмовляти у відкритті провадження у справі, а якщо воно було відкрите, - постановляти ухвалу про його закриття.

ВИСНОВОК: Верховний Суд наголошує на тому, що повернення речового доказу вирішується за правилами КПК України, тому звернення до суду із позовом у порядку цивільного судочинства про повернення автомобіля не є правомірним (тобто способом, передбаченим законом) та ефективним способом захисту.

 

Матеріал по темі: «Скасування арешту з майна накладеного в межах кримінального провадження»

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Наслідки скасування рішення суду, яке було підставою для податкової перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки скасування ухвали слідчого судді, на підставі якої податковим органом було проведено перевірку та винесено податкові повідомлення рішення

29 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/11034/18, адміністративне провадження №К/9901/25564/19 (ЄДРСРУ № 92509615) досліджував питання щодо наслідків скасування ухвали слідчого судді, на підставі якої контролюючим органом було проведено перевірку та винесено відповідні акти індивідуальної дії.

Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що передумовою прийняття наказу про проведення перевірки на підставі пп. 78.1.11 ПКУ  є саме отримання рішення суду про призначення перевірки (постанова від 19 лютого 2019 року у справі № 804/4855/16 (ЄДРСРУ №80000923), від 16 жовтня 2018 року у справі №826/1068/17, від 19.09.2018 у справі № 822/573/17 (ЄДРСРУ № 76615218).

Згідно постанови Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №757/2200/17-к за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, і не суперечать вимозі імперативності. Водночас, подолання прогалин процедури, яку не передбачено КПК України, шляхом застосування аналогічного процесуального порядку є неприпустимим, оскільки призведе до нехтування окремими правами і свободами, які однаковою мірою гарантовано державою.

У постановах від 15 січня 2020 року (справа № 820/609/18), від 27 листопада 2018 року (справа №805/2601/16-а), від 21 березня 2019 року (справа № 809/531/18), від 4 грудня 2019 року (справа №816/1938/18) Верховний Суд вказав, що положення пункту 78.1.11 статті 78 ПК України визначають однією з правових підстав для призначення позапланової перевірки платника податків отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки. При цьому скасування судового рішення (у даному випадку - ухвали слідчого судді) свідчить про те, що такий судовий акт втрачає законну силу з моменту його прийняття (постановлення). Відтак акти індивідуальної дії (адміністративні акти), прийняті на підставі скасованого судового рішення, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже настання обумовлених вище наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких судове рішення було визнане незаконними, мали місце вже на час прийняття такого акта. Отже, скасування ухвали про призначення перевірки як єдиної підстави до прийняття наказу про проведення перевірки, має наслідком скасування усіх індивідуальних адміністративних актів, прийнятих податковим органом на виконання ухвали слідчого судді.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим в постанові від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14), нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок проведення перевірок, у тому числі й документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути підставою для висновку про законність такої перевірки. Невиконання, в свою чергу, процедурних вимог Податкового кодексу України щодо призначення та (або) проведення контрольних заходів призводить до визнання перевірок (незалежно від їх виду) незаконними та відсутності правових наслідків таких.

Крім того, у постановах від 5 лютого 2019 року (справа №821/1157/16), від 4 лютого 2019 року (справа №807/242/14), від 13 лютого 208 року (справа № 808/3439/16) Верховний Суд також вказував, що скасування наказу про проведення перевірки судовим рішенням, яке набрало законної сили, свідчить, що проведена перевірка на підставі такого наказу відсутня як юридичний факт, а тому прийняті за наслідками здійснення цієї перевірки податкові повідомлення-рішень підлягають безумовному скасуванню.

ВИСНОВОК: Скасування судового рішення (у даному випадку - ухвали слідчого судді) свідчить про те, що такий судовий акт втрачає законну силу з моменту його прийняття (постановлення), а відтак акти індивідуальної дії (адміністративні акти), прийняті на підставі скасованого судового рішення, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже настання обумовлених вище наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких судове рішення було визнане незаконними, мали місце вже на час прийняття такого акта.

Матеріал по темі: «Скасування рішення суду про призначення перевірки із-за невірної резолютивної частини»

 

Теги: податкова перевірка, слідчий суддя, клопотання слідчого, прокурора, призначення позапланової перевірки, скасування рішення суду,  призначення податкової перевірки, оскарження ухвали слідчого судді, судова практика, Адвокат Морозов

Скасування рішення суду про призначення перевірки із-за невірної резолютивної частини

Адвокат Морозов (судовий захист)

Різниця та наслідки в поняттях «призначення податкової перевірки» та «надання дозволу на проведення податкової перевірки» за рішенням суду

07 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/6242/18, адміністративне провадження №К/9901/29102/19 (ЄДРСРУ № 87478691) досліджував питання в різниці «призначення податкової перевірки» та «надання дозволу на проведення податкової перевірки» за рішенням суду.

Згідно з пунктом 75.1 статі 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків ( підпункт 75.1.2 пункту 75. 1 статті 75 Податкового кодексу України)

Порядок проведення документальних позапланових перевірок платників податку регламентовано статтею 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесену ними відповідно до закону («отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону» - в редакції на момент публікації).

Згідно з пунктом 78.4 статі 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

За містом пункту 78.5 статті 78 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Отже, наведені норми дають підстави для висновку про те, що  наказ про проведення документальної позапланової перевірки  може бути ухвалений та реалізований  в разі отримання винесеного відповідно до закону судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки.

Разом з тим,  як встановлено судами попередніх інстанцій , судовим рішенням, на підставі якого ухвалено оскаржуваний позивачем наказ, не призначено перевірку, а надано дозвіл на її проведення, що, на переконання колегії суддів Верховного Суду, не відповідає положенням підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78  Податкового кодексу України.

За таких обставин, відсутні підстави для висновку про відповідність вимогам законодавства наказу про проведення перевірки позивача.

Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що передумовою прийняття наказу про проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України є саме отримання рішення суду про призначення перевірки (постанова від 19 лютого 2019 року у справі № 804/4855/16 (ЄДРСРУ №80000923), від 16 жовтня 2018 року у справі №826/1068/17, від 19.09.2018 у справі № 822/573/17 (ЄДРСРУ № 76615218).

Разом з цим, Верховний Суд в постанові 03 квітня 2018 по справі № 820/4482/17 (адміністративне провадження № К/9901/223/17) виклав правову позицію відповідно до якої - відсутність підстав для проведення перевірок, зазначених підпунктами 78.1.1, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Проведення перевірки податковим органом в межах кримінальної справи на виконання ухвали слідчого судді у будь-якому випадку є самостійною підставою її проведення, а результати перевірки є доказом в кримінальному провадженні. У свою чергу, скасування ухвали про призначення перевірки як єдиної підстави до прийняття наказу про проведення перевірки, має наслідком скасування усіх індивідуальних адміністративних актів, прийнятих податковим органом на виконання ухвали слідчого судді. 

Вказаний висновок відповідає практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 19 серпня 2018 року (справа №822/573/17), від 27 листопада 2018 року (справа №805/2601/16-а), від 21 березня 2019 року (справа № 809/531/18), від 4 грудня 2019 року (справа №816/1938/18), ухвалі від 18 листопада 2019 року (справа №320/6748/18) та підтверджується практикою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року в рамках справи № 820/609/18, адміністративне провадження №К/9901/27752/19 (ЄДРСРУ № 87045267).

Правова позиція щодо невідповідності вимогам законодавства наказу про проведення контрольного заходу у випадку скасування судового рішення на підставі якого виданий наказ висловлена Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі №809/531/18, від 18 листопада 2018 року у справі №805/2601/16-а.

ВИСНОВОК: Скасування рішення суду про призначення перевірки як єдиної підстави до прийняття наказу про проведення перевірки, має наслідком скасування усіх індивідуальних адміністративних актів, прийнятих податковим органом на виконання ухвали слідчого судді.

Матеріал по темі: «Апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів про проведення перевірок»

Теги: податкова перевірка, слідчий суддя, клопотання слідчого, прокурора, призначення позапланової перевірки, скасування рішення суду,  призначення податкової перевірки, оскарження ухвали слідчого судді, судова практика, Адвокат Морозов

Правовий нонсенс від ДФС: призначення перевірки адміністративним судом

Адвокат Морозов (судовий захист)

Призначення адміністративним судом документальної позапланової перевірки платника податків.

06 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/1718/16, адміністративне провадження №К/9901/33238/18 (ЄДРСРУ № 82223797) провів правовий лікбез для ДФС з питань правової можливості призначення податкової перевірки адміністративним судом!!! 

Суть справи: Фіскальним органом проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП, а оскільки вказана перевірка не охоплювала питань правильності декларування, сплати сум податку на додану вартість, а також сум бюджетного відшкодування - контролюючий орган звернувся до адміністративного суду із позовом про призначення перевірки на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017, який діяв станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, далі - КАС України) визначено, що справа адміністративної юрисдикції, це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 вказаної статті).

Відповідно до приписів ст. 17 КАС України (у редакції до 15.12.2017) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Як вбачається з позовної заяви, предметом спору є необхідність призначення судом документальної позапланової виїзної перевірки платника податків.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 КАС України (у редакції до 15.12.2017), суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Вказана норма кореспондується з приписами ч. 4 ст. 50 КАС України (у редакції до 15.12.2017) відповідно до якої, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

(!!!) З вищезазначених процесуальних норм вбачається, що суб`єкт владних повноважень має право звернутися з позовом до відповідача, який не є суб`єктом владних повноважень, виключно у випадках, які прямо передбачені законом.

Компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначено ПК України.

Право для звернення до суду органів доходів і зборів передбачено ст. 20 ПК України.

Зокрема, у пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України встановлено право контролюючих органів проводити перевірки відповідно до законодавства перевірки.

ВАЖЛИВО: Однак, жодним нормативно-правовим актом, в тому числі ПК України, не передбачено право органу доходів і зборів звертатися до адміністративного суду з позовом стосовно надання дозволу на призначення документальної позапланової виїзної перевірки.

Передбачена у п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII можливість проведення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців згідно з рішенням суду, то таке рішення суду як підстава для проведення перевірки платника податків узгоджене з положенням пп.78.1.11 п.78.1. ст. 78 ПК України, відповідно до якого документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

ВИСНОВОК: Судові рішення про призначення перевірки приймаються в межах кримінального провадження, а не в порядку адміністративного судочинства.

Матеріал по темі: «Апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів про проведення перевірок»

Теги: податкова перевірка, слідчий суддя, призначення податкової перевірки, дотримання податкового, валютного законодавства, оскарження ухвали слідчого судді, судова практика, Адвокат Морозов

Зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження, розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку.

17 жовтня 2018 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №461/233/17-ц, провадження № 14-326цс18 (ЄДРСРУ № 77361936) досліджувала питання юрисдикційної підсудності спору відносно зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, як суб'єкт цивільних, земельних, сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку, якщо такий спір є спором цивільним.

У разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України.

Після набрання чинності КПК України від 2012 року, на час звернення до суду з цивільним позовом позивач мав право захистити свої права відповідно до норм КПК України, у порядку кримінального судочинства.

Таке право передбачене пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України від 2012 року, а саме, що питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Разом з тим з набранням чинності КПК України від 2012 року права власника, який не є учасником кримінального провадження, якщо при проведенні дізнання чи попереднього слідства були порушені його права власника, стали більш захищеними саме заходами кримінально-процесуального закону.

Відповідно до пункту 10 розділу XI «Перехідні положення» КПК України від 2012 року кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду, розслідуються згідно з положеннями цього Кодексу.

Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України від 2012 року, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

ВАЖЛИВО: Таким чином, якщо кримінальне провадження у справі, у якій ухвалена постанова про заборону/арешту майна триває, справа не передана до суду на час набрання чинності КПК України від 2012 року, то вирішення питання щодо зняття арешту чи оскарження дій чи бездіяльності слідчого у кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України від 2012 року.

Згідно зі статтею 174 КПК України від 2012 року інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження  судом.

Зазначені вимоги співпадають з положеннями частини четвертої статті 21 КПК України (згідно з якою здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час його здійснення порушуються права і свободи людини, гарантовані Конституцією і міжнародними договорами України) та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка передбачає право особи на ефективний засіб правового захисту на національному рівні від порушень прав і свобод, гарантованих цією Конвенцією.

Крім того, відповідно до пункту першого частини першої статті 303 КПК України від 2012 року передбачено право оскарження під час досудового провадження рішення, дії чи бездіяльності слідчого володільцем тимчасово вилученого майна іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Тобто чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника, який не є учасником кримінального провадження і, разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства.

ВИСНОВОК: Велика Палата Верховного Суду вважає, що оцінку правомірності процесуального документа, ухваленого в порядку кримінального судочинства, не може бути надано у порядку іншого, а саме цивільного судочинства, оскільки КПК України передбачено порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності органу досудового розслідування.

Матеріал по темі: «Апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна – власником»

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, клопотання про скасування арешту, адвокат, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, представником власника, судова практика, Адвокат Морозов

Безпідставність судового рішення про надання дозволу на проведення перевірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поняття «надати дозвіл на проведення перевірки» податковому органу не є тотожним поняттю «призначити перевірку» судом.

19 вересня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд в рамках справи № 826/5021/17 (ЄДРСРУ № 76660847) досліджував тотожність в резолютивній частині судового рішення у поняттях «надати дозвіл податковому органу  на проведення перевірки» та «призначити перевірку», а також вказав на наслідки.

Суд зазначив, що як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу він прийнятий відповідно до вимог пп.78.1.11. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України та ухвали Деснянського районного суду м. Києва.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Підстави, за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка, встановленні пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, однією з яких є отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесену ними відповідно до закону, про що зазначено підпунктом 78.1.11 цієї статті.

Так, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону.

В разі призначення рішенням суду (слідчого судді) перевірки відповідна перевірка може бути проведеною з підстав, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у зв'язку з чим, відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України, керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Як вбачається з резолютивної частини ухвали районного суду вказаним процесуальним документом задоволено клопотання старшого слідчого ГУ ДФС у м. Києві про надання дозволу на призначення документальної позапланової перевірки та надано дозвіл на призначення позапланового контрольного заходу.

ВАЖЛИВО: Отже, цим рішенням суду не було призначено перевірку платника податків, як це передбачено нормами ПК України, а було лише надано дозвіл на її проведення відповідним податковим органом.

Поняття «надати дозвіл на проведення перевірки» податковим органом, про що й клопотав слідчий перед судом і, що було судами задоволено, не є тотожним поняттю «призначити перевірку» судом.

Таким чином, за відсутності рішення суду (слідчого судді) саме про призначення перевірки, призначення її наказом керівника контролюючого органу відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України є безпідставним, оскільки його норма однозначно регламентує обставини, за яких може бути здійснена перевірка, а саме таку перевірку перш за все повинен призначити суд, постановивши відповідне рішення про призначення перевірки.

Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року у справі № 804/7389/17 (ЄДРСРУ № 74869777).

Більше того, слідчий суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законодавством.

Відповідний висновок був викладений в ухвалі Верховного Суду (касаційний кримінальний суд, від 06.03.2018, № 243/6674/17-к|51-499км17).

Детальніше: «Дозвіл слідчого судді на проведення позапланових податкових перевірок»

Враховуючи зазначене, як наслідок акт перевірки, отриманий в результаті документальної позапланової перевірки, проведеної на підставі протиправного наказу та ухвали слідчого судді, в порядку ст.78 ПК України є неналежним доказом виходячи із положень процесуального принципу допустимості доказів, закріплених частиною 2 статті 74 КАС України, за якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 820/4482/17.

А отже, податкові повідомлення-рішення, прийнятті на підставі незаконної перевірки не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний суд в постанови від 16.01.2018 року у справі  № 826/442/13-а, зокрема зазначивши, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України. Лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних позапланових перевірок, може бути належною підставою проведення такої перевірки.

P.s. За відсутності у слідчого судді повноважень на розгляд клопотання прокурора про проведення позапланової виїзної ревізії, а також за відсутності встановленого нормами КПК України порядку розгляду такого клопотання, вказане клопотання не може бути розглянуте слідчим суддею по суті (Апеляційний суд м. Києва від 06 червня 2018 року у справі №  757/9578/18-к, ЄДРСРУ № 74630510).

Теги: податкова перевірка, слідчий суддя, клопотання слідчого, прокурора, призначення позапланової перевірки, дотримання податкового, валютного законодавства, оскарження ухвали слідчого судді, судова практика, Адвокат Морозов

Апеляційне провадження на ухвали слідчих суддів про проведення перевірок

Адвокат Морозов (судовий захист)

Апеляційні суди зобов'язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 243/6674/17 та № 237/1459/17, предметом перегляду яких також були ухвали апеляційних судів, постановлені у порядку ч. 4 ст.399 КПК, про відмову у відкритті провадження за апеляційними скаргами на рішення слідчого судді про призначення позапланової документальної перевірки, зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року № 5-142кс(15)17 і не вбачає підстав для відходу від такої судової практики, а також вважає, що у разі прийняття слідчим суддею рішення про надання дозволу на проведення позапланової перевірки, яке не передбачено КПК, апеляційному суду під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на це рішення слід керуватися положенням ч. 6 ст. 9 КПК щодо застосування загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 КПК, до яких, зокрема, належить забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24КПК).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду висловила  правовий висновок, згідно з яким апеляційні суди зобов'язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок (Постанова Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 червня 2018 року у справі № 761/30429/17, провадження № 51-1331зпв18, ЄДРСРУ № 74842767).

Потрібно також враховувати, що за відсутності у слідчого судді повноважень на розгляд клопотання прокурора про проведення позапланової виїзної ревізії, а також за відсутності встановленого нормами КПК України порядку розгляду такого клопотання, вказане клопотання не може бути розглянуте слідчим суддею по суті (Апеляційний суд м. Києва від 06 червня 2018 року у справі №  № 757/9578/18-к, ЄДРСРУ № 74630510).

Матеріал по темі: «Дозвіл слідчого судді на проведення позапланових податкових перевірок»

Теги: податкова перевірка, слідчий суддя, клопотання слідчого, прокурора, призначення позапланової перевірки, дотримання податкового, валютного законодавства, оскарження ухвали слідчого судді, судова практика, Адвокат Морозов