Показ дописів із міткою оскарження дій. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою оскарження дій. Показати всі дописи

11/08/2021

Одночасність винесення постанов про винагороду з відкриттям провадження

 



Правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження

05 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/2710/20, адміністративне провадження №К/9901/25430/20 (ЄДРСРУ №98799789) досліджував питання щодо правомірності винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Спеціальним     законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є  Закон України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження»  (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до  статті 1 Закону №1404-VIII  виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією України, цим  Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього  Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього  Закону  підлягають примусовому виконанню.

Частина перша  статті 5 Закону №1404-VIII  передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим  Законом  випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються  Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої та другої  статті 27 Закону №1404-VIII  виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частиною четвертою  статті 27 Закону №1404-VIII  передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною першою  статті 31 Закону України від 2 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»  (далі - Закон № 1403-VIII) визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Відповідно до частин другої, третьої та четвертої  статті 31 Закону №1403-VIII  винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2)    відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

(!!!) Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частина п`ята  статті 31 Закону №1403-VIII  передбачає, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста  статті 31 Закон №1403-VIII.

Відповідно до частини сьомої  статті 31 Закону №1403-VIII  приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини третьої  статті 45 Закону №1404-VIII  основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Частиною першою  статті 42 Закону №1404-VIII    передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому  статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На виконання  статті 31 Закону №1403-VIII  постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643  затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643).

Відповідно до пункту 19 Порядку №643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому  Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

ВИСНОВОК: Верховний суд зазначає, що аналіз положення  статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів»  свідчить про те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди та винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця.       

Водночас право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом в постанові від 03.06.2021 у справі  № 640/17286/20 (ЄДРСРУ №97393464).

 

Матеріал по темі: «Момент часу з яким пов’язане обов’язкове стягнення виконавчого збору»

 

 

Теги: исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, винагорода виконавцю, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця,  судебная практика, Адвокат Морозов


10/04/2020

Стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження

11 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 2540/3203/18,  провадження № 11-445апп19 (ЄДРСРУ № 88601610) досліджувала питання щодо стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

УВАГА: «….що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. {Частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018}

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

P.s. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 року у статті 27 ЗУ «Про виконавче провадження» у частині другій слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".





Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов


27/10/2019

Порядок винесення постанов про стягнення виконавчого збору


Адвокат Морозов (судовий захист)


Верховний суд: якщо не було дотримано положень ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-УІІІ, то постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про закінчення виконавчого провадження. 

24 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/1328/19, адміністративне провадження № К/9901/18925/19 (ЄДРСРУ № 85154799) досліджував питання щодо порядку винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Фабула справи: З матеріалів справи вбачається, що на виконанні відділу державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа, яке закінчене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-УІІІ у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Між тим, державним виконавцем при винесені постанови про стягнення виконавчого збору не було дотримано ані положень ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-УІІІ, ані положень ч. 3 ст. 40 цього ж Закону, а спірна постанова про стягнення виконавчого збору винесена раніше, ніж постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-УІІ, що суперечить ч. 3 ст. 40 Закону.


З першу необхідно вказати, що Єдиний державний реєстр судових рішень містить різну судову практику Верховного Суду щодо відповідної категорії справ.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.05.2018 року у справі №808/3791/16 дійшов висновку, що ч.ч.1,2 ст.27 Закону України №1404-VIII установлює загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Частина 3 ст.40 Закону України №1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені ч.ч.1,2 ст.27 цього Закону, застосовуватися не можуть.

До того ж суд касаційної інстанції у вказаній вище справі зауважив, що стягувач звернувся із заявою про повернення виконавчого документу відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону України №1404-VIII, у зв`язку з чим настають наслідки, які передбачені ч.3 ст.40 цього Закону - якщо виконавчий збір не стягнуто, то державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.02.2018 року у справі №910/1587/13 дійшов висновку, що відповідно до ст.27 Закону України №1404-VIII та розділу ІV Інструкції з організації примусового виконання рішень (затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 02.04.2012р. №512/5), виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження відповідно до ст.39 Закону України №1404-VIII, у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута боржнику.

Тобто, суд касаційної інстанції у вказаній справі фактично погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного стягнення з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум, а також визнав помилковими доводи скаржника про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.04.2018 року у справі №761/11524/15-ц, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції ч.1 та 2 ст.27, ч.3 ст.40 Закону України №1404-VIII, дійшов до аналогічного висновку, що законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

При стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону України №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Таким чином, у зв`язку з неоднаковим тлумаченням приписів ч.2 ст.27, ч.3 ст.40 Закону України №1404-VIII судами касаційної інстанції різних юрисдикцій, Великій Палаті Верховного Суду, для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, в свою чергу, і була передана справа №2540/3203/18 (ЄДРСРУ № 81877563#), яка станом на сьогодення не розглянута.

Між тим у даній справі Верховний суд вказав, що частина 2   статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією   та законами України.
 Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ Набув чинності 05 жовтня 2016 року) в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 1404-VІІІ).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.


Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також, частиною дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Здійснюючи правовий аналіз норм наведеного вище Закону № 1404-УІІІ, що регулює питання виконавчого збору Верховний Суд зазначає, що цим Законом по суті визначений можливий порядок вирішення цього питання державним виконавцем, що залежить від тих чи інших умов.

ВИСНОВОК: У першому випадку, таке питання вирішується відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-УІІІ на стадії прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, з одночасним зазначенням про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

У іншому випадку, таке питання вирішується в порядку встановленому ч. 3  ст. 40 Закону № 1404-VІІІ, а саме постанова про стягнення виконавчого збору у випадку закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Тобто, Законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про закінчення виконавчого провадження. При чому постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження. 






Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір, виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов

19/07/2018

Ефективний спосіб захисту прав боржника при примусовій реалізації майна


Адвокат Морозов (судовий захист)


Подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення.


04 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 1421/5229/12-ц, провадження № 14-194цс18 (ЄДРСРУ № 75265993) досліджувала питання ефективного способу захисту прав боржника при примусовій реалізації та оформленні майна останнього на стягувача.

Згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону № 606-XIV (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.

Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду.

ВИСНОВОК: Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред'явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

Такий правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі  № 6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16 та від 14 червня 2017 року у справі № 6-1804цс16.
Також аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 463/593/16-ц,  провадження № 61-1636св17 (ЄДРСРУ № 72641754).








ТЕГИ: исполнительное производство, виконавче провадження, боржник, стягувач, оскарження дій, державний виконавець, позов, скарга, прилюдні торги, звіт про оцінку майна, судова практика, Адвокат Морозов


29/11/2016

Підсудність спору при оскарженні рішень державного виконавця



Адвокат Морозов (судебная защита)

Верховний суд України висловився щодо правильності обрання відповідної юрисдикційної підсудності при оскарження рішень, дій та/або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення або іншого виконавчого документу.
Примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
В свою чергу ч. 2 вказаної статі передбачає, що рішення дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Разом з цим, Верховний суд України розглядаючи справу № 6-3077цс15 (№ в ЄДРСРУ 56309769) від 24 лютого 2016 року та № 6-931цс16 від 16.11.2016 року чітко висловився з цього приводу.
Суд зазначив: «Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.
За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України).
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
Отже, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-2187цс15 (№ в ЄДРСРУ 54398781).
Таким чином, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі з посиланням на пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства)».
Відповідно до п. 10 Інструкції з організації примусового виконання рішень (Наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5) у разі реалізації стороною виконавчого провадження права на оскарження дій державного виконавця та інших посадових осіб органів державної виконавчої служби через представника таке повноваження представника має бути обумовлено в довіреності.

P.s. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня (ч. 3 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження»).



Теги: исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір,  виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, Адвокат Морозов

Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.