Перехід повноважень стосовно затвердження проєкту землеустрою

 

Адвокат Морозов (судовий захист) 

Перехід повноважень стосовно затвердження проєкту землеустрою від Держгеокадастру до органу місцевого самоврядування

07 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 280/717/19, адміністративне провадження №К/990/22480/23  (ЄДРСРУ № 112672099) досліджував питання щодо переходу повноважень стосовно затвердження проєкту землеустрою від Держгеокадастру до органу місцевого самоврядування.

У справі, яка розглядається, спір виник у сфері земельних відносин стосовно відмови ГУ Держгеокадастру в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території відповідної ради.

До внесення змін до законодавства в сфері землеустрою вказана вище земельна ділянка станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин належала до земель державної власності сільськогосподарського призначення, а отже, в силу приписів частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України, повноваження щодо її передачі у власність для всіх потреб на той час належали центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам, яким у цій справі виступає відповідач.

Водночас Законом України від 28.04.2021 №1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021, розділ X «Перехідні положення Земельного кодексу України» доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

(!!!) Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Відповідно до статті 186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації

ВИСНОВОК: Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що починаючи з 27.05.2021 р., повноваження стосовно затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянкою переходять від - Головного управління Держгеокадастру до органу місцевого самоврядування.

 

 

Матеріал по темі: «Порядок визначення нормативно грошової оцінки земельної ділянки»

 

 

 

Теги: земельні спори, дозвіл на розробку проекту землеустрою, одержання безоплатно у власність земельної ділянки, користування земельною ділянкою, судова практика, Адвокат Морозов

Відсутність статусу земельної ділянки для «ведення підсобного сільського господарства»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Тотожність понять статусу земельної ділянки для «ведення підсобного сільського господарства» та «ведення особистого селянського господарства»

02 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 810/4010/18, адміністративне провадження № К/9901/10008/19  (ЄДРСРУ № 105533269) досліджував питання щодо тотожності понять призначення земельної ділянки для: «ведення підсобного сільського господарства» та «ведення особистого селянського господарства».

Суть справи: Підставою для відмови у наданні земельної ділянки стало те, що  земельна ділянка, призначена для ведення підсобного сільського господарства не може використовуватись за іншими видами використання, зокрема, для ведення особистого селянського господарства.

 

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у її наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Відповідно до вимог частини 6 статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.

Водночас, частина 1 ст. 56 Земельного кодексу України від 18.12.1990 передбачала, що для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.

В контексті наведених правових положень, Верховний суд в першу чергу звертає увагу на те, що поняття «для ведення особистого підсобного господарства», що застосовувалось у Земельному кодексі України від 18.12.1990 та поняття «для ведення особистого селянського господарства», що застосовується у чинному Земельному кодексі України,  є тотожними.

До вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11.12.2019 у справі №805/181/17-а та від 20 грудня 2019 року у справі №805/177/17-а, а раніше Верховний Суд України у постанові від 24 червні 2015 року у справі №6-228цс14.

Крім того, у вказаній справі Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Відповідно до вимог частини 6 статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства. 

Водночас, частина 1 ст. 56 Земельного кодексу України від 18.12.1990 передбачала, що для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. 

В контексті наведених правових положень, колегія суддів в першу чергу звертає увагу на те, що поняття "для ведення особистого підсобного господарства", що застосовувалось у Земельному кодексі України від 18.12.1990 та поняття "для ведення особистого селянського господарства", що застосовується у чинному Земельному кодексі України,  є тотожними.» 

Крім того, проаналізувавши положення частин 1, 2 ст. 121 ЗК України, Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що «….. стаття 121 Земельного кодексу України передбачає, як граничні розміри земельних ділянок, яку громадянин може отримати за певним призначенням, так і випадок можливості збільшення цього розміру. При цьому, збільшення стосується лише про земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. 

Таким чином, Земельний кодекс України гарантує громадянину право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара. 

Тобто, частина 2 статті 121 Земельного кодексу України застосовується за сукупності двох умов - у разі, коли особа має земельну ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,0 гектара та отримала в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), тому є потреба у її збільшенні понад 2 га.»

Вказаний висновок підтриманий 25 травня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 805/183/17-а, адміністративне провадження № К/9901/32145/18 (ЄДРСРУ № 104467026).

У частині п`ятій статті 20 Земельного кодексу України йдеться про види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель, а окремі з них названі у статті 121 цього ж Кодексу - ведення фермерського господарства, садівництво, ведення особистого селянського господарства, будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, індивідуальне дачне будівництво, будівництво індивідуальних гаражів.

Верховний суд звертає увагу, що глава 5 чинного ЗК України «Землі сільськогосподарського призначення» серед переліку не містить землі для ведення підсобного сільського господарства, а також  ст. 121 ЗК України  не встановлює норми безоплатної передачі громадянам земельних ділянок для ведення підсобного сільського господарства.

ВИСНОВОК: Фактично, громадянин має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки один і більше разів, проте в межах розмірів, передбачених статтею 121 Земельного кодексу України. Нормами Земельного кодексу України не передбачено обмеження щодо реалізації особою права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства лише однією земельною ділянкою, проте визначено граничний розмір земельної (-их) ділянки (-ок), а саме: не більше 2,0 гектара.

 

Матеріал по темі: «Дозвіл на розробку проекту відведення землі, яка виставлена на торги»

 

Теги: земельні спори, земельні торги, право оренди, відведення землі, продаж прав, продаж землі, дозвіл на розробку проекту землеустрою, користування земельною ділянкою, судова практика, Адвокат Морозов

Декілька претендентів на землю: хто буде розробляти проект відведення?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення ділянки за наявністю декількох претендентів

18 травня 2022 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 154/3345/16 (адміністративне провадження № К/9901/42686/18) дослідив питання про вичерпність переліку підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Разом з цим Верховний Суд в рамках справи № 740/4635/16-а, адміністративне провадження № К/9901/43117/18 (ЄДРСРУ № 99657940) звертає увагу, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до  статті 118 ЗК України  є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

(!!!) При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14.

Суд вказав, що підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз статей 116, 118 ЗК України вказує на те, що місцева рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 №463/3375/15-а та від 27.02.2020 у справі №120/1491/19-а (22 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/1177/19, адміністративне провадження №К/9901/29552/19 (ЄДРСРУ № 98493756).

Більше того, чинним законодавством не передбачено право органів місцевого самоврядування відступати від положень ст. 118 ЗК України, в тому числі не передбачено й відмовляти в задоволенні вимоги про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою у зв’язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.

ВИСНОВОК: Верховний суд вказує, що дозвіл на розробку проекту землевідведення треба надавати всім, хто звернувся. Як наслідок, проект можуть розробляти одночасно декілька замовників, а хто з них отримає ділянку – визначатиметься на стадії затвердження проекту та надання її у власність.

 

Матеріал по темі: «Правомірність надання декільком особам дозволу на розробку проекту землеустрою»

 

 

Теги: земельні спори, дозвіл на розробку проекту землеустрою, одержання безоплатно у власність земельної ділянки, користування земельною ділянкою, судова практика, Адвокат Морозов

 

Оборотоздатність корпоративних прав та правовий статус фермерських господарств (ч. 1)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правовий статус фермерських господарств та оборотоздатність корпоративних прав учасника господарської організації

07 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3059/16 досліджував наступні питання:

- чи наявні корпоративні права у фермерському господарстві;

- чи є оборотоздатними корпоративні права учасника господарської організації.

Щодо наявності корпоративних прав у фермерському господарстві

За змістом абзацу першого частини першої статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу (частини перша, друга статті 81 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Отже, ЦК України не містить вичерпного переліку організаційно-правових форм юридичних осіб та не обмежує їх створення виключно у формі товариств та установ, адже передбачає можливість їх створення і в інших встановлених законом формах.

Відповідно до частин першої, другої статті 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Частиною третьою статті 63 ГК України визначено, що залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 63 ГК України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

За змістом наведеної норми корпоративними є не тільки кооперативні підприємства та підприємства, що створюються у формі господарського товариства, але й інші підприємства, особливості правового регулювання та статусу яких визначається ГК України та іншими законодавчими актами.

Згідно із частинами першою, третьою статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За пунктом 1 частини другої статті 55 "Поняття суб`єкта господарювання" ГК України господарською організацією є юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю в розумінні частини першої статті 3 ГК України є діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку - некомерційна господарська діяльність (частина друга статті 55 ГК України).

Главою 11 "Приватні підприємства. Інші види підприємств" розділу ІІ "Суб`єкти господарювання" ГК України одним із суб`єктів господарювання визначено фермерське господарство (стаття 114 ГК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 114 ГК України фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Частиною першою статті 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" (тут і далі за текстом постанови у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (частина четверта статті 1 Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

Оскільки правовий статус фермерських господарств у законодавстві чітко не визначений, то у з`ясуванні наявності в нього ознак корпоративного підприємства Верховний суд виходить зі змісту статті 63 ГК України, якою корпоративне підприємство визначається як родове поняття, а видами корпоративних підприємств є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Ураховуючи наведене, створене шляхом об`єднання трудової участі членів сім`ї з метою отримання прибутку та зареєстроване як юридична особа фермерське господарство, в якому наявний статутний (складений) капітал поділений на частки, відповідає визначеним частиною п`ятою статті 63 ГК України ознакам корпоративного підприємства.

Наявність статутного (складеного) капіталу фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному фонді (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.10.2018 та від 10.09.2019 у справі № 923/875/17).

ВИСНОВОК № 1: З огляду на те, що фермерське господарство наділене ознаками корпоративного підприємства, то у членів фермерського господарства, які передали до статутного (складеного) капіталу майно, виникають корпоративні права, пов`язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства.

 

Щодо оборотоздатності корпоративних прав учасника господарської організації

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно із частиною першою статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Отже, за змістом наведених норм об`єктами цивільних прав також є майнові права, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Законодавство не містить чіткого та вичерпного переліку майнових прав. Абзац третій частини другої статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" такими правами визначає будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

(!!!) До майнових прав належить право на частку в статутному капіталі господарської організації, а до корпоративних - права із частки, які відповідно до статті 167 ГК України надають право на управління, на дохід у вигляді дивідендів та інші права, передбачені законом та статутними документами.

ВИСНОВОК № 2: Тож об`єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є саме частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права.

Висновки щодо застосування норм права:

• Створене шляхом об`єднання трудової участі членів сім`ї з метою отримання прибутку та зареєстроване як юридична особа фермерське господарство, в якому наявний статутний (складений) капітал поділений на частки, відповідає визначеним частиною п`ятою статті 63 ГК України ознакам корпоративного підприємства;
• У членів фермерського господарства, зареєстрованого як юридична особа, які передали до складеного капіталу майно, наявні корпоративні права, пов`язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства;
• Належним об`єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права;
• Частка у статутному капіталі фермерського господарства є обмежено обороноздатною;
• У разі коли частка в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства належить 100-відстоково одній особі, така особа за аналогією механізму відчуження частки учасником товариства з обмеженою відповідальністю, визначеного статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", може відчужити належну їй частку (100 %) іншій особі - не обов`язково члену своєї сім`ї.

 

Матеріал по темі: «Хто оплачує земельний податок за землі Фермерського господарства?»

 

 

Теги: фермерське господарство, земельні спори, оренда землі, СФГ, спадкування землі, спадкування паю, спадкування частки ФГ, ведення фермерського господарства, судова практика, Верховний суд, Велика палата, Адвокат Морозов

Хто оплачує земельний податок за землі Фермерського господарства?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Хто має сплачувати орендну плату/земельний податок за землі, які передавались для створення фермерського господарства?

У постанові від 18.06.2021 у справі №400/1730/19 Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформулював такий правовий висновок щодо застосування норм підпунктів 288.1, 288.2 статті 288 ПК, статтей 125, 126 Земельного кодексу України, частини другої статті 16, частин першої, другої статті 21 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» у правовідносинах з орендної плати за землі державної та комунальної власності, які були надані фізичній особі для створення фермерського господарства: податковий обов`язок щодо сплати орендної плати у таких правовідносинах лежить на орендарі земельної ділянки, який визначений в договорі оренди земельної ділянки і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав. Податковий обов`язок щодо сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав орендаря в установленому законом порядку.

Втім Великою Палатою Верховного Суду задля формування єдиної практики у питанні застосування приписів Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про фермерське господарство", щодо процедури оформлення переходу прав та обов`язків орендаря від фізичної особи до створеного нею фермерського господарства, розглядалася справа № 927/79/19, за результатами перегляду якої 30.06.2020 було прийнято постанову.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Згідно із частиною першою статті 8-1 Закону України "Про оренду Землі" право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Разом з тим, вищенаведеними нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону України "Про фермерське господарство" переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першою статті 8-1 Закону України "Про оренду Землі", а здійснюється встановлений нормами Закону України "Про фермерське господарство" перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України "Про фермерське господарство" та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод".

Крім того, в п.6.17 постанови від 30.06.2020 в справі №927/79/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства. 

ВАЖЛИВО: Тобто, Велика Палата Верховного Суду фактично вказала, що необхідно внести до державного реєстру відомості про фактичного землекористувача.

Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в справі №400/1730/19 постанова від 18.06.2021 зазначив наступне - "колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду формує такий висновок щодо застосування норм підпунктів 288.1, 288.2 статті 288 ПК, статтей 125, 126 Земельного кодексу України, частини другої статті 16, частин першої, другої статті 21 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» у правовідносинах з орендної плати за землі державної та комунальної власності, які були надані фізичній особі для створення фермерського господарства: податковий обов`язок щодо сплати орендної плати у таких правовідносинах лежить на орендарі земельної ділянки, який визначений в договорі оренди земельної ділянки і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав. Податковий обов`язок щодо сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав орендаря в установленому законом порядку."

ВИСНОВОК: Аналізуючи викладені вище норми законодавства та практику Верховного Суду можна зробити висновок, що обов`язок сплати земельного податку покладений на ту особу, яка зазначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а отже фізична особа, яка отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства, після реєстрації останнього повинна внести до державного реєстру відомості про фактичного землекористувача, тобто про Фермерське господарство.

Матеріал по темі: «Судовий захист прав засновника фермерського господарства»

 

Теги: фермерське господарство, земельні спори, оренда землі, СФГ, спадкування землі, спадкування паю, спадкування частки ФГ, ведення фермерського господарства, судова практика, Верховний суд, Велика палата, Адвокат Морозов

Відведення земельної ділянки із земель фермерського господарства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правомірність відведення у власність земельної ділянки із земель селянського (фермерського) господарства

11 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № П/811/2084/17, адміністративне провадження № К/9901/54860/18 (ЄДРСРУ № 101036347) досліджував питання щодо правомірності відведення у власність земельної ділянки із земель селянського (фермерського) господарства.

Частиною першою статті 2 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Так, згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 7 Закону № 973-IV передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

За змістом частин першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).

Слід зазначити також положення щодо можливості передачі земельних ділянок у власність чи користування, закріплене частиною п`ятою статті 116 ЗК України, згідно з яким земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Так, відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Аналіз вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-IV дає змогу дійти висновку, що з метою ведення фермерського господарства виключно громадяни можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності у власність шляхом безоплатної передачі в межах норм безоплатної приватизації. Для юридичних осіб такої можливості чинне законодавство не передбачає. Водночас у користування, зокрема, оренду, можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності як громадяни, так і юридичні особи.  У цьому контексті, фермерське господарство є однією із форм саме підприємницької діяльності громадян.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18, практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

У постанові від 13 березня 2018 року в справі № 348/992/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

У постанові від 1 квітня 2020 року в справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п. 6.24 - 6.25)

Згодом цей підхід було використано також у постанові ВП ВС від 23.06.2020 у справі №   179/1043/16-ц: передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство … Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. … (п. 22, 23).

(!!!) Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Статтею 12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Отже,  станом на момент виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство в залежності від того, хто є власником земельних ділянок, які увійшли до складу землі цього фермерського господарства, наділяється різними правомочностями. Зокрема, фермерське господарство володіє, користується і розпоряджається тими земельними ділянками, які належить йому на праві власності. Однак, якщо члени фермерського господарства мають у приватній власності земельні ділянки, то фермерське господарство може лише володіти та користуватися землями своїх членів і лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають саме у власності, а не у користуванні члена фермерського господарства. Щодо використання фермерським господарством земельної ділянки на умовах оренди, то, виходячи із правової природи оренди, такому фермерському господарству також належать лише правомочності щодо володіння та користування землею, а власник землі наділений правом розпоряджатися нею.

Відповідно до статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

ЗК України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону № 973-IV, встановлює аналогічні норми.

Так, стаття 31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32 ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

(!!!) Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому стаття 13 Закону № 973-IV та стаття 32 ЗК України мають ідентичні назви "Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств".

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду 03.11.2021 розглянула справу № 817/1911/17  за тотожними правовідносинами дійшла висновку, що, оскільки ЗК України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю). При цьому має враховуватися норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За наслідками розгляду справи № 817/1911/17 Верховний Суд  сформував такі правові висновки.

У члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання.

Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.

Чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону № 973-IV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальна громада. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.

ВИСНОВОК: Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність іншій особі з подальшим наданням цієї ділянки у власність, суперечить положенням частини п`ятої статті 116 ЗК України, якою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Матеріал по темі: «Судовий захист прав засновника фермерського господарства»

 

Теги: фермерське господарство, земельні спори, оренда землі, СФГ, спадкування землі, спадкування паю, спадкування частки ФГ, ведення фермерського господарства, судова практика, Верховний суд, Велика палата, Адвокат Морозов