Показ дописів із міткою должник. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою должник. Показати всі дописи

21/10/2017

Припинення поруки: правові підстави та умови


Адвокат Морозов (судовий захист)

Припинення договору поруки внаслідок непред’явлення кредитором позовної вимоги до поручителя в строки встановлені ст. 559 ЦК України. Судова практика Верховного суду України. 
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України).
В більшості договорів поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що його дія закінчується повним виконанням позичальником чи поручителем зобов'язань за кредитним договором.
Таким чином, у договорі поруки не встановлено строку її дії відповідно до статті 252 ЦК України, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
У відповідності до п. 24 роз'яснень Пленуму ВССУ, наданих у постанові від 30.03.2012р. №5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, постанов ВСУ від 21 травня 2012 року у справі №6-20цс11, від 18 липня 2012 року у справі №6-78цс12, від 29 січня 2014 року у справі №6-155цс13, умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх кредитних зобов’язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки. За таких обставин, порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного кредитного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
У постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (справа № 6-170цс13), 2 вересня 2015 року (справа № 6-1077цс15) та від 27 січня 2016 року (справа № 6-990цс15) викладено правовий висновок, відповідно до якого вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Більше того,  якщо кредитор на підставі частини другої ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати (від 21 січня 2015 року № 6-190цс14; 22 червня 2016 року № 6-368цс16).
ВИСНОВОК: Отже, непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.






Теги: кредитный договор, порука, припинення поруки, прекращение поручительства, срок исковой давности, кредитор, должник, поручитель, банк, требование, претензия, иск, обжалование, юрист, Адвокат  Морозов


18/04/2017

Обмеження відповідальності майнового поручителя - іпотекодавця



Адвокат Морозов (судебная защита)

ВСУ: відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов’язанні, обмежується переданим в іпотеку майном. 
29.03.2017 р. розглядаючи справу № 3-1591гс16 Судова палата у господарських справах Верховного Суду України досліджувала межі відповідальності майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов’язанні.
Так, відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог  відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Як встановлено частиною 1 статті 575 ЦК, іпотека є окремим видом застави, а саме заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Заставодавцем відповідно до частини 1 статті 583 ЦК може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Майновий поручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи – боржника (пункт 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
Положеннями частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного державного реєстру (Постанова ВСУ від 06.07.2016 року по справі № 3-584гс16 (№ в ЄДРСРУ 58986615).
ВАЖЛИВО: Отже, правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
Між тим за наголосом Верховного суду України деякі суди ототожнюють майнового поручителя з поручителем як стороною договору поруки і, як наслідок, застосовують до іпотечних правовідносин за участі майнових поручителів нормативні положення, що регулюють поруку (§ 3 гл. 49 ЦК).
Вирішуючи це питання, суди повинні враховувати, що згідно зі ст. 546 ЦК порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов’язань. Поручитель і майновий поручитель є суб’єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб’єктом такого виду забезпечення виконання зобов’язання, як порука, а майновий поручитель є суб’єктом іншого виду забезпечення виконання зобов’язання – застави. Правовий статус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосередного застосування відповідних норм цивільного закону.
Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов’язань, регулювання якого здійснюється статтями 572-593 гл. 49 ЦК і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення § 3 гл. 49 ЦК (постанова Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 р. у справі № 3-43гс12).
При цьому норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ) не обмежують право іпотекодержателя звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
(!!!) Тобто відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов’язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку.
ВИСНОВОК: Таким чином, у разі невиконання основним боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання іпотекодержатель як кредитор, має право вимагати виконання основного зобов’язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред’явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов’язань перед іпотекодержателем.
Разом з цим за змістом ч. 2 ст. 11 Закону № 898-ІV у разі задоволення вимог іпотекодержателя майновим поручителем за рахунок предмета іпотеки відносини між іпотекодержателем, який є кредитором, та іпотекодавцем припиняються, а в майнового поручителя при цьому виникає право регресу до боржника, отже, права кредитора за основним зобов’язанням набуває майновий поручитель. Ця норма узгоджується із п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК.
Так у постановах Верховного суду України від  23.09.2015р. по справі № 6-466цс15 , від 07.10.2015р. по справі  № 6-932цс15  Верховним судом  України зроблено висновок не тільки щодо застосування норми ст.556 ЦК України, яка регулює поруку, а й щодо застосування п.3 ч.1 ст.512 ЦК України, яка однаково врегульовує спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника або поручителем,  або заставодавцем (майновим поручителем).


Теги: іпотека, застава, іпотека, залог, кредитор, должник, боржник, майновий поручитель, имущественный поручитель, обмеження відповідальності іпотекодавця, судебная практика, Адвокат Морозов

23/09/2016

Виключні підстави для припинення договору поруки: судова практика



Адвокат Морозов (судовий захист)

Досліджуючи питання припинення акцесорного зобов’язання - договору поруки, Верховний суд України 14 вересня 2016 р. по справі № 6-1451цс16 в черговий раз сформував та підтвердив раніше прийняту правову позицію.
 Зокрема суд вказав, що відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.
Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).
Порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
Разом із тим позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п’ятої               статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.
ВАЖЛИВО: Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред’явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов‘язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що право кредитора на пред’явлення вимоги до поручителя та обов’язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов’язання припинилися.
Отже, непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.
ВИСНОВОК: Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Необхідно також зазначити, що умови договору поруки про його дію «до повного припинення зобов’язань боржника» не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (Постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 23 травня 2012 р.).
Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором.
Суд також зробив висновок, що, "основне зобов’язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.
Разом з тим,  якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання  цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, Верховний суд України дійшов висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Більше того, Верховний суд України розглядаючи справу № 6-272цс16 від 29.06.2016 р. зробив правовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки:
1)  протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
2)  протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
3)  протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Окремо необхідно наголосити, що Верховний суд України розглядаючи справу № 6-125цс14 зробив важливий висновок: «…пред’явленням вимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову.».
Разом з цим існує і окрема думка судді ВСУ Сеніна Ю.Л. у цій же справі: «Судова палата дійшла висновку, що пред’явленням вимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову.  Такий висновок вважаю помилковим, виходячи з наступного.
 Термін «вимога» є більш широким, ніж «позов», ці поняття не є тотожними.  Термін «вимога» вживається в різних нормах Цивільного кодексу по-різному й має різне значення залежно від контексту. Якщо порівняти частину четверту статті 559 ЦК України із частиною першою статті 555 цього Кодексу, то стає очевидним, що законодавець припускає як звернення з вимогою до поручителя, так і пред’явлення позову до нього. Саме тому стаття 555 ЦК України встановлює різні права та обов’язки поручителя  у разі пред’явлення до нього вимоги або позову.
 Вважаю, що в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України йдеться про вимогу до поручителя безпосередньо. Це преклюзивний строк, який не може бути перерваний заявленням вимог до суду, його закінчення свідчить про припинення зобов’язання поручителя і саме з таких підстав слід виходити при ухваленні рішення.
 ЦК України не передбачає скороченого строку позовної давності для пред’явлення вимог до поручителя у разі невиконання кредитного зобов’язання боржником, якщо у договорі поруки не встановлено строк його дії. А якщо погодитись з висновком про те, що пред’явленням вимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову, то виключається можливість пред’явлення позову до суду після спливу шести місяців, встановлених частиною четвертою статті 559 ЦК України».

Теги: кредитный договор, прекращение поручительства, срок исковой давности, кредитор, должник, поручитель, банк, требование, претензия, иск, обжалование, юрист, адвокат, Евгений Морозов



11/07/2016

Строк пред’явлення вимоги до кредитного поручителя: позов & претензія?




Верховний суд України розглядаючи справу № 6-272цс16 постановою від 29.06.2016 р., ще раз підтвердив свою правову позицію викладену в постанові суду від 17.09.2014 р. по справі № 6-53цс14 відносно того, що строк пред’явлення вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Суд вказав, що зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
ВАЖЛИВО: умови договору поруки про його дію «до повного припинення зобов’язань боржника» не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (Постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 23 травня 2012 р.).
Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором.
Суд також зробив висновок, що, "основне зобов’язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.
Таким чином, поряд з установленням строку дії договору сторони встановлюють й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання  цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, Верховний суд України дійшов висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов’язання.

Суд зробив правовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки:
1) протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
2) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
3)      протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Окремо необхідно наголосити, що Верховний суд України розглядаючи справу№ 6-125цс14 зробив важливий висновок: «…пред’явленням вимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову.».
Разом з цим існує і окрема думка судді ВСУ Сеніна Ю.Л. у цій же справі: «Судова палата дійшла висновку, що пред’явленням вимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову.
 Такий висновок вважаю помилковим, виходячи з наступного.
 Термін «вимога» є більш широким, ніж «позов», ці поняття не є тотожними.  Термін «вимога» вживається в різних нормах Цивільного кодексу по-різному й має різне значення залежно від контексту. Якщо порівняти частину четверту статті 559 ЦК України із частиною першою статті 555 цього Кодексу, то стає очевидним, що законодавець припускає як звернення з вимогою до поручителя, так і пред’явлення позову до нього. Саме тому стаття 555 ЦК України встановлює різні права та обов’язки поручителя  у разі пред’явлення до нього вимоги або позову.
 Вважаю, що в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України йдеться про вимогу до поручителя безпосередньо. Це преклюзивний строк, який не може бути перерваний заявленням вимог до суду, його закінчення свідчить про припинення зобов’язання поручителя і саме з таких підстав слід виходити при ухваленні рішення.
 ЦК України не передбачає скороченого строку позовної давності для пред’явлення вимог до поручителя у разі невиконання кредитного зобов’язання боржником, якщо у договорі поруки не встановлено строк його дії. А якщо погодитись з висновком про те, що пред’явленням вимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову, то виключається можливість пред’явлення позову до суду після спливу шести місяців, встановлених частиною четвертою статті 559 ЦК України».



Теги: кредитный договор, прекращение поручительства, срок исковой давности, кредитор, должник, поручитель, банк, требование, претензия, иск, обжалование, юрист, адвокат, Евгений Морозов




Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.