Показ дописів із міткою договір. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою договір. Показати всі дописи

28/12/2023

Право спадкоємця на розірвання договору купівлі-продажу укладеного спадкодавцем за життя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи входить до складу спадщини право спадкоємця на розірвання договору купівлі-продажу укладеного спадкодавцем за життя з загальних підстав передбачених Законом?

14 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 759/12085/20, провадження № 61-6094св22  (ЄДРСРУ № 115898841) досліджував питання щодо права спадкоємця на розірвання договору купівлі-продажу укладеного спадкодавцем за життя.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.До договору купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу(частини друга-четверта статті 692 ЦК України).

За змістом частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором».

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу (стаття 1219 ЦК України).

Зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою (частина перша статті 608 ЦК України).

(!!!) Сутність права на розірвання договору купівлі-продажу не дозволяє зробити висновок, що воно має особистий характер та пов`язане із особою спадкодавця.

Окрім цього, 09 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 758/2928/19, провадження № 61-5939св23 (ЄДРСРУ № 112845709) вказав, що у постанові від 17 листопада 2020 року у справі № 662/541/15-ц (провадження № 61-44995св18) Верховний Суд виснував, що під час застосування буквального тлумачення частини першої статті 1230 ЦК України можливий висновок, що спадкоємці набуватимуть лише право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях. Проте це неповністю відповідало би змісту статей 608, 1218, 1219 ЦК України та суперечило б принципу справедливості, інакше в нерівному становищі опинялися б спадкоємці кредитора-учасника договірного зобов`язання і спадкоємці кредитора-учасника недоговірного зобов`язання. Тому основним критерієм включення таких прав до складу спадщини повинно бути встановлення того, чи є право нерозривно пов`язаним із особою кредитора. Додатковим аргументом включення права на відшкодування шкоди у недоговірному зобов`язанні до складу спадщини є припис частини першої статті 1231 ЦК України, у якій передбачено перехід у спадщину обов`язку відшкодувати майнову шкоду у недоговірному зобов`язанні.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 461/5113/16 (провадження № 61-32670св18) Верховний Суд зазначив, що захист права власності не належить до тих прав, які відповідно до статті 1219 ЦК України є особистими і стосовно яких правонаступництво є недопустимим, оскільки здійснення цього права не пов`язано з певною особою, а тому може здійснюватися і спадкоємцями цієї особи на передбачених законом умовах.

У постанові від 07 грудня 2020 грудня у справі № 760/8799/17 (провадження № 61-10474св20) Верховний Суд виснував, що право власності на частину квартири, з метою захисту якого і звернувся до суду позивач, не належить до тих прав, які згідно зі статтею 1219 ЦК України є особистими і щодо яких правонаступництво є недопустимим, оскільки здійснення цього права не пов`язано з певною особою, а тому може здійснюватися і спадкоємцями цієї особи на передбачених законом умовах.

ВИСНОВОК: Тому Верховний суд зауважує, що право на розірвання договору купівлі-продажу входить до складу спадщини.

 

 


Матеріал по темі: «Визначення належного відповідача у справах про спадкування»

 

 


 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

 

 


06/06/2023

Докази укладання договору банківського вкладу (депозиту)

 



Доведеність в суді факту укладення між сторонами договору банківського вкладу (депозиту)

31 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/2100/20, провадження № 61-2356св23 (ЄДРСРУ № 111251105) досліджував питання щодо доказів та доведеності в суді укладання договору банківського вкладу (депозиту).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено главою 71 ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя статті 1058 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (пункт 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516).

За правилами пунктів 1.9, 1.10. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Пунктом 10.6. Інструкції № 492 передбачено порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, якщо фізична особа (у тому числі - неповнолітня особа) вже має в цьому банку рахунок, цей клієнт ідентифікований банком і сформована справа з юридичного оформлення рахунку, тоді відкриття вкладного (депозитного) рахунку здійснюється на підставі договору банківського вкладу за умови пред`явлення цією фізичною особою паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.

За пунктом 10.12. Інструкції № 492 грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти з вкладного (депозитного) рахунку повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок.

Аналіз викладених норм права дозволяє зробити висновок, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-109цс17, Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 463/3144/15-ц (провадження № 61-41823св18).

Окремо слід відмітити, що квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі (22 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/110/21, провадження № 61-12028 св 22 (ЄДРСРУ № 109747561)).

Також Верховний Суд України у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), на яку посилався відповідач у касаційній скарзі, зазначили, що за змістом частини першої статті 1058 ЦК України договір банківського вкладу є реальним договором, тобто вважається укладеним у разі прийняття банком від вкладника або від третьої особи на користь вкладника грошової суми. Такі дії вкладника чи третьої особи в його інтересах є обов`язковою умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника з`являється право вимагати від банку повернення суми вкладу та виплати відсотків на неї, а у банку - відповідні обов`язки. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) та банку (боржника).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначила, що суди повинні у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору (пункт 40).

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом (частина друга статті 1068 ЦК України).

Грошові кошти в національній та іноземній валютах або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1. глави 2 Положення № 516).

Отже, відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами письмової форми відповідного договору банківського вкладу (депозиту).

Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у пункті 46 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

ВИСНОВОК: Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором, який вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу), та який підлягає виконанню банком.

 

Матеріал по темі: «Стягнення пені після розірвання договору банківського вкладу»

 

 

Теги: банк, депозит, вклад, кредит, клієнт, договір, гроші, власність, шкода, збитки, інфляційні витрати, депозитний договір, прострочення, клієнт банківської установи, судова практика, Адвокат Морозов


28/03/2023

Докази укладання договору банківського вкладу (депозит)

 




Достатності та належність доказів на підтвердження укладання договору банківського вкладу (депозит)

22 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/110/21, провадження № 61-12028 св 22 (ЄДРСРУ № 109747561) досліджував питання щодо достатності доказів на підтвердження укладання договору банківського вкладу (депозит).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено главою 71 ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя статті 1058 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

  • договором банківського рахунку;
  • договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;
  • договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами  у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516).

Ощадна книжка - документ, що підтверджує укладення договору банківського вкладу з фізичною особою та внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки в банк (ст. 1064 ЦК України).

Ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного в банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав (ст. 1065 ЦК України).

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року в справі № 6-149 цс 13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118 цс 14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997 цс 16, а також  у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16 (провадження № 14-64 цс 19).

При цьому саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов`язків не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90цс19, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, провадження № 14-703цс19, та від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21), не знайшовши підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, наголосила, що в разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх.

ВИСНОВОК: Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 лютого 2018 року у справі № 727/6902/15-ц (провадження № 61-677св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 752/3746/15-ц (провадження  № 61-21029св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 727/6902/15-ц (провадження № 61-40082св18), 03 жовтня 2019 року у справі № 127/11222/16,  від 14 листопада 2019 року у справі № 752/3746/15-ц (провадження № 61-6196св19), від 03 червня 2020 року  у справі № 752/7208/15-ц (провадження № 61-14740св19),  від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15.

 

Матеріал по темі: «Письмова форма договору банківського вкладу (депозиту)»

 

 

Теги: банк, депозит, вклад, кредит, клієнт, договір, гроші, власність, шкода, збитки, інфляційні витрати, депозитний договір, прострочення, клієнт банківської установи, судова практика, Адвокат Морозов

 

 


30/01/2023

Припинення договірного зобов`язання на вимогу третьої особи


Правова можливість припинення договірного зобов’язання на вимогу третьої особи, яка не була його стороною

24 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 161/13862/19, провадження № 61-7868св21 (ЄДРСРУ № 108553922) досліджував питання щодо підстав припинення зобов`язання на вимогу третьої особи.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В доктрині приватного права припиненням зобов`язання обумовлюється дією правоприпиняючих юридичних фактів. Юридичні факти, що зумовлюють припинення зобов`язання, отримали назву підстав припинення. Припинення зобов`язання - це припинення правового зв`язку його суб`єктів, у яких припиняються суб`єктивні права і обов`язки, що складають зміст зобов`язальних правовідносин.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (стаття 510 ЦК України).

Зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора (стаття 511 ЦК України).

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Тлумачення частини другої статті 598 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: вказаною нормою допускається два варіанти припинення зобов`язання:

(а) внаслідок односторонньої відмови від виконання зобов`язання з передбачених договором чи законом підстав. Наприклад, у разі порушення зобов`язання іншою стороною (частина третя статі 615 ЦК України);

(б) на вимогу однієї зі сторін зобов`язання шляхом пред`явлення позову. Зокрема, якщо випадково знищено або пошкоджено майно, передане за плату під виплату безстрокової ренти, платник має право вимагати відповідно припинення зобов`язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати (частина друга статті 742 ЦК України);

У частині другій статті 598 ЦК України правом вимагати припинення зобов`язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов`язання на момент його виникнення, та яка не набула статус сторони зобов`язання не може вимагати припинення зобов`язання.

ВИСНОВОК: Правом вимагати припинення зобов`язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов`язання на момент його виникнення, та яка не набула статус сторони зобов`язання не може вимагати припинення зобов`язання.

 

Матеріал по темі: «Припинення поруки без узгодження з поручителем майбутніх змін у договорі»

 

 

Теги: договір, припинення, зобовязання, розірвання, невиконання, умови договору, одностороння відмова, домовленість, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

08/09/2020

Розірвання договору з підстав істотного порушення його умов іншою стороною



Адвокат Морозов (судовий захист)


Розірвання господарського договору в судовому порядку з підстав істотного порушення його умов іншою стороною

03 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/15674/19 (ЄДРСРУ № 91319971), від 26 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 161/258/18 (ЄДРСРУ № 91193061) досліджував питання щодо розірвання договору з підстав істотного порушення його умов іншою стороною.

З першу слід вказати, що ст. 25  частини III «Купівля-продаж товарів» Конвенції  Організації об'єднаних Націй "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" від 11 квітня 1980 року (набуття чинності для України: 1 лютого 1991 р.) передбачено, що порушення договору,  допущене однією із сторін,  є  істотним, якщо воно тягне за собою таку шкоду для іншої сторони,  що остання значною  мірою  позбавляється  того,  на  що   вона   мала   право розраховувати на підставі договору,  крім випадків,  коли сторона, що порушила договір,  не передбачала такого результату,  і розумна особа,  що  діє  в  тій  самій якості за аналогічних обставин,  не передбачала б його.

За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.


Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18, постанова від 31.07.2019 у справі № 922/3248/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 921/109/19 (ЄДРСРУ № 87806942).

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення), та не може ставитися в залежність від поінформованості про пропозицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Частинами другою, четвертою статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Правила, передбачені частинами другою, четвертою статті 188 Господарського кодексу України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів пункту 6 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Тому, навіть якщо б сторона не скористалась відповідною процедурою позасудового врегулювання, це не позбавляє останню реалізувати своє суб`єктивне право на зміну умов договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 про внесення змін до договору оренди викладено таку правову позицію щодо застосування статті 651 Цивільного кодексу України.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

У постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/799/18, від 18.09.2019 у справі № 916/1921/18, від 28.05.2019 у справі № 910/9234/18, від 13.02.2018 у справі № 925/1074/17 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

(!!!) Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з`ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13).

ВИСНОВОК: Таким чином, для встановлення можливості розірвання договору в судовому порядку необхідно визначити, чи були допущені іншою стороною саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) особи, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 серпня 2020 року у справі №  927/784/19 (ЄДРСРУ № 91169956).






Теги: істотні умови договору, істотне порушення умов договору, критерії істотності, неможливість досягнення цілей, укладеність, договір, визнання договору неукладеним, недійсним, сторони, оспорюваний договір, порушення умов, істотне порушення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.