Адвокат Морозов (судебная защита)
Навіть
якщо за рішенням суду звернуто стягнення
на будинок кредитного боржника, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки,
однак нерухоме майно придбане не за кредитні кошти – виселення боржника без
надання іншого приміщення не допускається.
На вказаному вище акцентує свою увагу Вищий
спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в ухвалі
від 21.07.2016 р. по справі № 161/15057/15-Ц обґрунтовуючи своє рішення нормами
Житлового кодексу Української РСР та
відповідною судовою практикою Верховного суду України.
Зокрема суд зазначає, що порядок виселення із
займаного житлового приміщення передбачений у ст. 109 ЖК Української РСР.
За змістом ч. 2 ст.40 Закону України «Про
іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про
звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове
приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці
зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно
звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня
отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий
будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений
сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на
підставі рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР
громадянам, яких виселяють з житлових приміщень, одночасно надається інше
постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні
стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту
(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою
відповідного житлового приміщення.
Постійне житлове приміщення, що надається
особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Така
правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18 березня
2015 року у справі № 6-39цс15 (можна ознайомитися за
посиланням: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2590710C8326BAD5C2257E130032F40A
)
Непотрібно також забувати і про правову
позицію Верховного суду України висловлену у справі № 6-1356цс15 від 02.03.2016
р. і яка передбачає нижчезазначене: «7
червня 2014 року набув чинності Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII
«Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення
кредитів в іноземній валюті» (далі – Закон № 1304-VII), згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без
згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно
із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із
статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як
забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового
поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами -
резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове
майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового
поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна,
яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у
власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого
нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого
житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для
житлового будинку.
ВАЖЛИВО:
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення
виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Таким чином, установлений Законом № 1304-VII
мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на
предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за
договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Крім того, протягом дії цього Закону інші
закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням
його норм.
Оскільки Закон
№ 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють
забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови в позові, а є
правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим
особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на
предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень
стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під
дію цього Закону на період його чинності».
ВИСНОВОК:
позов банку або іншої кредитної установи «Про
виселення» підлягає відхиленню за умови, що нерухоме майно, яке є предметом
договору іпотеки і на яке було звернуто стягнення за рішенням суду, придбане не
за рахунок забезпечуваного іпотекою кредиту, а отже у суду відсутні правові
підстави для виселення боржників, які у ньому зареєстровані і проживають, без
одночасного надання іншого постійного житлового приміщення.
Більше того, Закон № 1304-VII не дає змоги
органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про
звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії,
вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно
окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.
Теги: ипотека, застава, залог, іпотека, стягнення, кредит, кошти, позов про виселення,
надання житла, закон, житловий кодекс, судова практика, мораторій, заборона,
виконавчі дії, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов
