Стягнення коштів, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти), що належать особі, яка має заборгованість перед боржником

09 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1276/21 (908/921/22) (ЄДРСРУ № 116175222) досліджував питання щодо звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2012 №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист.

Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб (пункт 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частини 1 та частини 4 статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено статтею 336 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 336 ГПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Слід зазначити, що згідно з ч. 3, 4 ст. 336 Господарського процесуального кодексу України заява розглядається судом протягом десяти днів з дня її надходження. Суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників справи, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 22.07.2021 у справі №905/1642/19 зазначив, що подана в порядку ст. 336 ГПК виконавцем чи стягувачем заява про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є по суті вимогою про стягнення коштів з такої особи з визначених законом підстав, що у разі її задоволення судом має відповідати та забезпечувати досягнення мети виконавчого провадження - реальне виконання судового рішення, шляхом стягнення грошових коштів з особи, яка має заборгованість перед боржником.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №910/7023/19 вказала, що особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.

(!!!) Основною умовою про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, відповідно до ст.336 ГПК, є заборгованість, яка підтверджена рішенням суду або таку заборгованість не оспорює особа, якій належать кошти, на які виконавець просить звернути стягнення. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.07.2018 у справі №925/1048/17, від 06.02.2020 у справі №913/381/18.

Системний аналіз приписів статті 53 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20, від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 у справі № 910/8613/19.

При цьому за своєю правовою природою положення зазначених статей не є імперативними, судова дискреція в цьому випадку передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 у справі № 910/8613/19.

Предметом дослідження під час розгляду заяви відповідно до статті 336 Господарського процесуального кодексу України має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватись доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які просять звернути стягнення. Послідовна та стала правова позиція щодо предмета дослідження у цій категорії справ щодо застосування положень статті 336 Господарського процесуального кодексу України висловлена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17 та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20, від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18.

Водночас остаточне рішення за результатами розгляду заяви, поданої в порядку, передбаченому статтею 336 Господарського процесуального кодексу України, має бути прийняте з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20.

Верховний Суд констатує, що частина 2 статті 336 Господарського процесуального кодексу України не встановлює виключних підстав для відмови в задоволенні такої заяви, а тому суд, установивши обставини, за яких звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, неможливе, може відмовити в задоволенні відповідної заяви з дотриманням норм процесуального законодавства. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20.

ВИСНОВОК: Спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти), що належать особі, яка має заборгованість перед боржником передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду, між тим виключно суд встановлює обставини за яких можливе дане стягнення, зокрема: 1) наявності заборгованості іншої особи перед боржником, що підтверджується належними доказами, зокрема, відповідним рішення суду в іншій справі; 2) беззаперечністю заборгованості особи, якій належать кошти.

Аналогічна правова позиція викладена 06 липня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 917/234/21 (ЄДРСРУ № 112058133) та від 21 вересня 2022 року в рамках справи №  910/11124/19 (ЄДРСРУ № 106353138).

 

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на грошові кошти та майно боржника, що належать іншим особам»

 

 

 

Теги: заміна сторони, звернення стягнення на грошові кошти, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Звернення стягнення на грошові кошти та майно боржника, що належать іншим особам

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб

06 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 917/234/21 (ЄДРСРУ № 112058133) досліджував питання щодо звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частинами 1, 4 статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено статтею 336 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 336 Господарського процесуального кодексу України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Згідно з положеннями статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику (частина 1). Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку (частина 2). Готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих (частина 3). На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом (частина 4).

Системний аналіз приписів статей 53, 56 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.

При цьому, за своєю правовою природою положення вказаних статей не є імперативними, судова дискреція, в даному випадку, передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням всіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу.

Під час розгляду заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, відповідно до статті 336 Господарського процесуального кодексу України предметом дослідження суду має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватись доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які виконавець просить звернути стягнення.

Послідовна та стала правова позиція щодо предмета дослідження у цій категорії справ щодо застосування положень статті 336 Господарського процесуального кодексу України висловлена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17, постановах Верховного Суду від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18, від 13.10.2020 у справі №913/526/17, від 18.06.2021 по справі №910/20504/16.

Між тим, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №902/1260/15, від 03.07.2019 у справі №927/313/18 стосуються правових висновків щодо можливості оскарження ухвал про відмову у зверненні стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам.

Водночас, виходячи з положень частини 2 статті 336 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді такої заяви судам необхідно враховувати, що факт існування заборгованості не обов`язково має підтверджуватись судовим рішенням. За відсутності такого рішення суд має надати власну оцінку доводам заявника щодо наявності відповідної заборгованості, її розміру, а також з`ясувати обставини непропуску строку позовної давності для відповідної вимоги боржника до особи, яка має заборгованість перед ним.

Спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент звернення особи із заявою в порядку статті 336 Господарського процесуального кодексу України боржник мав заборгованість перед кредитором, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначає заявник, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на момент такого звернення (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 910/20504/16).

ВИСНОВОК: Під час розгляду заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, предметом дослідження суду має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватись доказами, які відповідають вимогам ст. ст. 76-79 ГПК України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти на які виконавець просить звернути стягнення.

 

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на не зареєстроване нерухоме майно боржника»

 

 

 

Теги: заміна сторони, звернення стягнення на грошові кошти, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Виконавчий напис нотаріуса вчинений на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально поза Законом, але є одне "але"...

Адвокат Морозов (судовий захист)

Виконавчий напис нотаріуса вчинений на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально поза Законом, але є одне "але"...                

Так, набрав чинності Закон щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану 

Одна сторона медалі: Законом забороняється відкриття виконавчих проваджень на підставі виконавчих написів нотаріусів, вчинених на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально, але... 

Інша сторона: норма розблоковує примусове виконання виконавчих написів, вчинених нотаріусами на нотаріально засвідчених документах, договорах застави та іпотеки, лізингу, аграрних розписках тощо).

 

Матеріал по темі: «Виконавчийнапис вчинений на підставі НЕ посвідченого нотаріально договору»

 

 

 

Теги: Адвокат Морозов, виконавче провадження, Верховний суд, виконавчий напис, кредитний договір, нотаріус, нотаріально непосвідчений, арешт майна, оскарження рішення нотаріуса, держреєстратор, судове рішення, примусове виконання, судова практика

Заміна сторони виконавчого провадження відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: форма судочинства в якій підлягає розгляду заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса

12 жовтня 2022 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 183/4196/21, провадження № 14-36цс22 (ЄДРСРУ № 107140909) досліджувала питання щодо у порядку якого судочинства підлягає розгляду заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 280/456/20 (провадження № К/9901/32676/20) та постанові цього ж суду від 22 липня 2019 року у справі № 822/1659/18 (провадження № К/9901/63678/18) викладено правовий висновок про те, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, не розглядається в порядку цивільного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Проте колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відступила від вищевикладених правових висновків у зв`язку з тим, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, не повинна розглядатись у порядку адміністративного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

(!!!) Отже, на розгляд Великої Палати Верховного Суду поставлено питання:

- у порядку якого судочинства підлягає розгляду заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса?

Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21) та інших.

Закон № 1404-VIIІ містить норму - частину п`яту статті 15, яка регулює питання правонаступництва у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження.

За частиною першою статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

В абзаці другому частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIIІ вказано, що у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

Тобто виконавець наділений повноваженнями змінити назву сторони виконавчого провадження у разі наявності належних доказів - відповідних підтверджуючих документів, що не потребує звернення до суду.

Оскільки тільки в ЦПК України врегульовано правило заміни сторони виконавчого провадження, порушеного через необхідність виконання рішення «несудового» органу, можна зробити такий висновок: заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Врегулювання цього питання саме нормами ЦПК України обумовлено відсутністю спору між стороною виконавчого провадження та виконавцем, що свідчить про відсутність потреби в задіянні суду адміністративної юрисдикції, оскільки сторона виконавчого провадження не оспорює його рішень, дій чи бездіяльності, бо вирішення вказаного питання перебуває поза межами компетенції виконавця. Однак саме цивільний суд спроможний кваліфіковано встановити, чи є правонаступником заявник, який просить замінити собою попереднього учасника виконавчого провадження.

Виконавчий напис нотаріуса є різновидом виконавчого документа в розумінні статті 3 Закону № 1404-VIIІ, який є відмінним від виконавчого листа за формою, змістом, а також суб`єктом та процедурою видання, отже, положення частини п`ятої статті 442 ЦПК України не можуть бути застосовані за аналогією у випадку заміни сторони у виконавчому написі нотаріуса, виконавче провадження за яким ще не відкрито.

Відповідно до статті 88 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Тобто саме нотаріус при вчиненні виконавчого напису перевіряє належність стягувача й у разі зміни сторони правовідношення саме новий учасник і буде стягувачем у новому виконавчому написі за зверненням нової сторони (нового учасника) правовідносин.

За вимогами статті 91 Закону № 3425-XII виконавчий напис може бути пред`явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону № 1404-VIIІ.

Вчинення виконавчих написів нотаріусами врегульовано у главі 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статтях 16-19 глави 3 розділу І книги першої Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом, Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, нотаріусом, шляхом самозахисту.

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).

Отже, виконавчий напис нотаріуса є формою захисту цивільних прав та інтересів, що відбувається в певному спеціальному порядку, який є відмінним від інших форм (зокрема й судовій) надання захисту таким правам та інтересам.

ВИСНОВОК: Заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства

 

Матеріал по темі: «Заміна сторони виконавчого провадження або стягувача у виконавчому документі»

 

 

Теги: заміна сторони, закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Спосіб судового захисту боржника щодо скасування арешту з його майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Боржник у виконавчому провадженні не може бути позивачем у справі про скасування арешту з його майна

26 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 534/1762/18, провадження № 61-7298св20 (ЄДРСРУ № 102892261) та від 19 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 577/4541/20, провадження № 61-8240св21 (ЄДРСРУ № 102747991) досліджував питання щодо способу судового захисту прав боржника щодо скасування арешту з його майна.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

(!!!) У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Якщо  позивач є боржником у виконавчому провадженні, то в цьому випадку для сторони виконавчого провадження передбачений інший (не позовний) спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України, а саме ст. 447 ЦПК України шляхом звернення із відповідною скаргою.

ВИСНОВОК: Якщо арешт накладено на майно особи, яка є боржником у виконавчому провадженні, то остання не може виступати позивачем у аналогічній справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Схожі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20).

 

Матеріал по темі: «Заміна сторони виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса»

 

 

Теги: приватний виконавець, частный исполнитель, округ, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Заміна сторони виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність спору стосовно заміни сторони виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса: цивільна або адміністративна?

24 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 183/4179/21, провадження № 61-20058св21 (ЄДРСРУ № 102812191) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності спору стосовно заміни сторони виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини 1-2 статті 15 Закону).

Частиною 5 статті 15 цього Закону передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини 1 статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17 під час розгляду аналогічних правовідносин дійшла наступних висновків: «Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України питання, пов`язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. Таким чином, у порядку цивільного судочинства розглядаються усі спори, пов`язані із виконанням саме судових рішень, винесених місцевим судом.

Однак, у разі оскарження рішень дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень інших органів (зокрема, і виконавчого напису нотаріуса) такий спір має бути вирішений саме адміністративним судом в силу прямих приписів ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 181 КАС України (ст. 287 КАС України у чинній редакції).

Нормами ЦПК України встановлено судовий контроль за виконанням рішень, ухвалених судами в порядку цивільного судочинства, тоді як судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди.

Аналізуючи в сукупності норми ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 264 КАС України, беручи до уваги, що питання правомірності заміни сторони у виконавчому провадженні є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, це питання повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства».

Така ж позиція висловлена й у постановах Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 822/1659/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/7981/17, від 28 жовтня 2021 року у справі № 280/456/20.

Отже питання стосовно заміни сторони виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса, повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Зазначене також підтверджується усталеною судовою практикою, згідно з якою заява про заміну сторони виконавчого провадження подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, не розглядається в порядку цивільного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства (постанови Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 640/15952/19, від 11 серпня 2021 року у справі № 372/715/21, від 28 жовтня 2021 року в справі № 280/456/20).

ВИСНОВОК: Заміна сторони виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса повинна вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

 

Матеріал по темі: «Виконавчий документ на примусове виконання рішення третейського суду»

 

Теги: приватний виконавець, частный исполнитель, округ, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Територіальне місце пред’явлення виконавчого документу до виконання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: територіальне місце виконання судового рішення та пред’явлення виконавчого документу до виконання

28 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/7346/20, адміністративне провадження № К/9901/24488/20 (ЄДРСРУ № 102318389) досліджував питання щодо територіального місця пред’явлення виконавчого документу до виконання.

31.03.2021 Верховним Судом розглянуто справу № 380/7750/20, предметом розгляду якої було правомірність постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження з тих мотивів, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем його виконання.

Розглядаючи справу № 380/7750/20 перед судом постало питання, які фактичні обставини мають юридичне значення при визначенні «місця виконання рішення» у значенні частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» як умови, з якою частина друга статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» пов`язує підвідомчість виконавчого документа приватному виконавцю з огляду на територіальні межі його діяльності.

Відповідаючи на вказане питання Верховний Суд вказав, що спираючись на цільове тлумачення статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» у системному зв`язку з іншими положеннями зазначеного Закону, таку її конструкцію можна пояснити тим, що виконавчі дії мають провадитися з урахуванням (в межах) дійсного/фактичного місця проживання боржника. Тобто «примусове виконання» рішень має бути певним чином «наближеним», прив`язаним до місця проживання/перебування боржника, що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження (як-от: ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення).

15.07.2021 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 380/9335/20.

За наслідками розгляду справи № 380/9335/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 15.07.2021, у якій дійшов висновку про правильність висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.03.2021 у справі № 380/7750/20 та не вбачав підстав для відступлення від вказаної правової позиції

Аналізуючи положення статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 380/9335/20 дійшов висновку, що у виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні.

Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» на боржника покладено низку обов`язків (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій), виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій.

Крім того, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону № 1404-VIII, положення статті 27 Закону №1403-VIII, а також положення Закону № 5492-VI, Верховний Суд дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень. Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховний Суд у справі №380/9335/20 констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

ВИСНОВОК: Примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження.

 

Матеріал по темі: «Виконавче провадження за місцезнаходженням відкритих банківських рахунків боржника» 

Теги: приватний виконавець, частный исполнитель, округ, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Виконавче провадження за місцезнаходженням відкритих банківських рахунків боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правомірність визначення місця відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням відкритих банківських рахунків боржника

09 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/1611/21, адміністративне провадження № К/9901/19540/21 (ЄДРСРУ № 99482401) досліджував питання щодо визначення місця відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням відкритих банківських рахунків боржника.

Суть справи: Предметом спору у даній справі є постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника, а саме банківського рахунку, відкритого за кредитним договором між позивачем та Банком.

Верховний Суд зазначає, що банківський рахунок це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти - він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку.

Наявність у боржника відкритого кредитного банківського рахунку, без власних коштів боржника, не є його майном у такому банку.

(!!!) При цьому, гроші банку на кредитних рахунках не можна ототожнювати із власними коштами божника.

Суд зазначає, що наявність банківського рахунку в місті Києві не гарантує, що на цьому рахунку є грошові кошти, зокрема, у розмірі 1 грн., які належать боржнику, а не банку.

Сама по собі наявність карткового рахунку, відкритого для обліку поточної заборгованості позивача по кредитній угоді не свідчить про наявність у боржника майна у вигляді власних грошових коштів на території м. Києва.

При цьому, майном на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном.

Отже, стягувачем при поданні заяви про примусове виконання рішення повинні бути надані докази, які б підтверджували, що боржник дійсно має власні грошові кошти (майно) на відповідному рахунку, а виконавець повинен перевірити цей факт (29 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №160/12729/19, адміністративне провадження №К/9901/17088/20 (ЄДРСРУ № 94511883).

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно з статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Згідно п.7.1 статті 7 цього ж Закону, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Верховний суд приходить до висновку, що наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі №420/10502/20 та підтверджена в постановах Верховного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 320/14048/20, адміністративне провадження № К/9901/17030/21 (ЄДРСРУ № 99459216) та № 160/13052/20, адміністративне провадження № К/9901/17116/21 (ЄДРСРУ № 99459213).

При цьому, за висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 25 червня 2021 року у справі № 905/2214/14/908/5734/14 у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

Окрім цього, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 надав оцінку правильності тлумачення положень статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» в контексті визначення місця проживання боржника та дійшов висновку, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника.

Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону України «Про виконавче провадження», положення статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи.

Також 05 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/15005/20, провадження № К/9901/5954/21 (ЄДРСРУ № 96706696) констатував, що саме лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище (мовиться про справу № 380/7750/20) ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон № 1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

ВИСНОВОК: Майном боржника, на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, власні кошти, а не рахунки в банку, а отже щоб виконавче провадження було відкрито за місцем знаходження майна боржника (власні грошові кошти на рахунку в банку) стягувач повинен разом із заявою про примусове виконання рішення надати відповідні докази, а виконавець їх перевірити.

 

Матеріал по темі: «Особливості визначення приватним виконавцем місця виконання судового рішення»

 

 

Теги: приватний виконавець, частный исполнитель, округ, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов