Запис в державному реєстрі як достатній доказ розміру частки учасника товариства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як достатній доказ розміру частки учасника товариства, який був виключений з товариства

11 грудня 2023 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду (надалі - Корпоративна Палата) в рамках справи № 907/922/21 (ЄДРСРУ № 115859002) досліджував питання щодо запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як достатній доказ розміру частки учасника товариства, який був виключений з товариства.

За змістом статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" основними засадами державної реєстрації є, зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; а також внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 10 цього Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (пункт 7.1.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 червня 2021 року у справі № 906/1336/19 (провадження № 12-2гс21)).

Це означає, що такі відомості та документи вважаються достовірними доти, доки не буде доведено їх недостовірність.

Велика Палата Верховного Суду робила висновок, що законом установлено спростовну презумпцію відомостей, унесених до Єдиного державного реєстру, в контексті наслідків відсутності, що підлягають внесенню. Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо права іншого з подружжя доводити наявність права спільної сумісної власності на частку, якщо в реєстрі наявні відомості про належність частки у статутному капіталі юридичної особи лише одному з подружжя (див. пункт 8.85 постанови від 1 вересня 2020 року № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20)), а також права доводити наявність правонаступництва (див. пункт 7.3 постанови від 29 червня 2021 року № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20)). Цей підхід не можна застосовувати у контексті обов`язку особи доводити достовірність відомостей у спорі з третьою особою, яка керувалась цими відомостями і покладалась на них, вступаючи у правовідносини з юридичною особою та її учасниками.

Учасник, якого було виключено з Товариства, не повинен доводити достовірність відомостей, що були внесені до Єдиного державного реєстру, у спорі з учасником, який вступив до Товариства, і є третьою особою у розумінні частини першої статті 10 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

ВИСНОВОК: Підсумовуючи викладене, Корпоративна Палата зазначає, що запис в Реєстрі є достатнім доказом розміру частки учасника товариства, який був виключений з товариства.

Такий учасник не має обов`язку доводити, що розмір його частки на момент виключення відповідав запису в Реєстрі.

 

 

Матеріал по темі: «Переведення прав покупця частки у статутному капіталі ТОВ»

 

 

  

 

Теги: купівля частки, ТОВ, учасник товариства, підсудність спору, загальні збори, розписка, аванс, комерційна пропозиція, угода, статут, засновники, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Переведення прав покупця частки у статутному капіталі ТОВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення вартості частки у статутному капіталі товариства у справах за позовом про переведення прав покупця такої частки

25 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/1338/21 (ЄДРСРУ № 115030891) досліджував питання щодо встановлення вартості частки у статутному капіталі товариства у справах за позовом про визнання договору дарування частки удаваним та переведення прав покупця такої частки.

Відповідно до ст.21 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15).

Згідно із ч.5 ст.20 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

Частинами 1, 5 ст.203 ЦК передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст.235 ЦК).

Частиною 4 ст.362 ЦК передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Пункт 4 гл.VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлює, що до внесення відповідних змін до ГПК при розгляді справ, порушених за позовною вимогою, передбаченою ч.5 ст.20 цього Закону, застосовуються, зокрема, такі правила: позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки), визначеному в ухвалі суду.

Тобто у справах щодо визнання правочину дарування частки у статутному капіталі товариства та переведення прав покупця частки постає, зокрема, питання щодо того, як встановити вартість такої частки.

У постанові від 13.10.2021 у справі №912/3747/20 Верховний Суд дійшов висновку, що сторони удаваного договору дарування вочевидь будуть приховувати від інших осіб свою домовленість про відчуження майна за плату, факт отримання такої оплати тощо. Тому встановити факт усної домовленості про оплату та сам факт оплати, яка зазвичай відбувається у готівковій формі та за відсутності свідків, або з використанням інших, більш складних способів, дуже складно або неможливо. Відтак, доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться позивачем), а за допомогою інших, непрямих доказів.

(!!!) Верховний суд вважає, що позивач має право вимагати переведення прав покупця саме за ринковою вартістю частки.

Тобто саме позивач, а не відповідач, має замовити і надати суду висновок незалежного оцінювача щодо ринкової вартості частки та внести відповідну суму на депозитний рахунок.

Верховний Суд у постановах від 13.10.2021 та від 03.11.2022 у справі №912/3747/20, від 17.11.2022 у справі №910/5704/21 зазначив, що позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваними правочинами.

Оскільки колегія суддів вважає, що позивач має право вимагати переведення прав покупця за ринковою вартістю частки та, відповідно, саме позивач має доводити таку ринкову вартість, то наявні підстави для уточнення висновків, викладених  у постановах від 13.10.2021 та від 03.11.2022 у справі №912/3747/20, від 17.11.2022 у справі №910/5704/21 щодо предмета доказування у відповідних спорах.

ВИСНОВОК: З огляду на зазначене, Верховний Суд суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи №910/1338/21 на розгляд Корпоративної палати з підстав необхідності відступлення від висновків щодо встановлення вартості частки у статутному капіталі товариства у справах за позовом про визнання договору дарування частки удаваним та переведення прав покупця такої частки, викладених в постанові Верховного Суду від 23.02.2022 у справі №922/2182/21, а також необхідності уточнення висновків щодо предмета доказування у таких спорах, викладених у постановах від 13.10.2021 та від 03.11.2022 у справі №912/3747/20, від 17.11.2022 у справі №910/5704/21.

 

Матеріал по темі: «Купівля частки у ТОВ на підставі розписки: підсудність спору»

 

 

Теги: купівля частки, ТОВ, учасник товариства, підсудність спору, загальні збори, розписка, аванс, комерційна пропозиція, угода, статут, засновники, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Організаційно-правова форма дочірнього підприємства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Організаційно-правова форма дочірнього підприємства єдиним засновником та акціонером якого є Держава

05 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду  в рамках справи № 920/640/22 (ЄДРСРУ № 113233441) досліджував питання щодо організаційно-правової форма дочірнього підприємства єдиним засновником та акціонером якого є Держава.

Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (пункт 1 частини другої статті 55 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва (частина перша статті 63 ГК України).

Таким чином, відповідно до Господарського кодексу України державним підприємством є створений компетентним органом державної влади суб`єкт господарювання, що діє на основі державної власності.

Відповідно до частини восьмої статті 63 ГК України у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім. 

Критерієм віднесення підприємства до конкретного виду є форма власності, на основі якої діє таке підприємство. ГК України розглядає "дочірнє підприємство" як залежне від іншого, контролюючого підприємства, а не як окрему організаційно-правову форму (див. пункти 66, 77 постанови Верховного Суду від 03.02.2022 у справі № 904/5292/19; постанова Верховного Суду від 06.03.2023 у справі № 903/403/22).

Крім того, у пункті 81 постанови від 03.02.2022 у справі № 904/5292/19 Верховний Суд зробив висновок, що оскільки засновник дочірнього підприємства є державним акціонерним товариством 100 відсотків акцій якого належать державі, то його дочірнє підприємство за своєю сутністю також є державним підприємством, адже діє на основі державної власності, переданої йому засновником у господарське відання (подібний висновок щодо віднесення дочірнього підприємства, засновником якого є державна акціонерна компанія, 100 відсотків акцій якої належать державі, до державного підприємства був викладений у постановах Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі № 21-452а14 та від 17.03.2015 у справі № 21-58а15, постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 904/1146/18).

З огляду на положення статті 141 ГК України, статті 326 ЦК України, оскільки підприємство є державним акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі, то його дочірні підприємства за своєю сутністю також є державними підприємствами, адже діють на основі державної власності, переданої його засновником у господарське відання (див. пункт 82 постанови Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 908/671/18 (908/2269/21), пункт 53 постанови Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 44/258-б (910/15424/20).

Такий висновок щодо організаційно-правової форми дочірнього підприємства є сталим в судовій практиці Верховного Суду (див. постанову від 27.01.2020 у справі № 904/1146/18 (пункт 4.2.6); постанову від 22.06.2022 у справі № 913/849/14; постанову від 03.02.2022 у справі № 906/1318/19; постанову від 06.07.2023 у справі № 921/574/20 (пункт 29)).

ВИСНОВОК: Дочірні підприємства, засновниками яких є державна акціонерна компанія, належать також до державних підприємств.

 

Матеріал по темі: «Визначення виду підприємницького товариства»

 

 

Теги: дочірнє підприємство, ТОВ, юридична особа, статут, учасник товариства, збори, форма власності, вихід учасника, загальні збори, підприємництво, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов 

Визнання права власності на управління ТОВ у порядку спадкування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудності спору щодо визнання права власності на управління господарським товариством у порядку спадкування

16 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 591/3946/20, провадження № 61-4325св22 (ЄДРСРУ № 112967206) досліджував питання щодо підсудності спору щодо визнання права власності на управління господарським товариством у порядку спадкування.

Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21 зазначено, що за наслідком виникнення чи визнання права на спадщину з`являється право на участь в управлінні та діяльності господарського товариства, що є ознакою набуття корпоративних прав спадкоємцями, при тому, що таке набуття не пов`язане з будь-яким рішенням зборів учасників про прийняття такого спадкоємця до складу учасників товариства.

Примітка: Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи питання юрисдикційності подібних спорів, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21, провадження № 14-102цс22, виходила з того, що відносини з перерозподілу спадкових частин є сімейними та спадковими з огляду на те, що:

1) такі відносини виникли між учасниками сімейних і спадкових відносин. Жодні інші особи, які не володіють спеціальним статусом спадкоємця, подружжя тощо, їх учасниками бути не можуть;

2) спільні відносини виникли щодо об'єктів, які мають спеціальний правовий режим, які існують лише в сімейному та спадковому праві - спільне майно подружжя, спадщина.

Інший підхід для визначення юрисдикційності спору дозволяє дозволити розгляд спору між спадкоємцями у судах двох юрисдикцій

Виходячи із правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21, провадження № 14-102цс22, якщо спір стосується спадкової частки, то цей спір між сторонами (спадкоємцями) підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (15 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 569/2457/20, провадження № 61-12025св22 (ЄДРСРУ № 112896637).

Частиною третьою статті 80 ГК України встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (частини перша та друга Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

У постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 200/14714/16-ц зазначено, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 зазначено, що, якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав такого учасника, то цей спір є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є сторонами у справі фізичні особи. При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення та відповідно підстав для задоволення позову з`ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог.

ВИСНОВОК: Визнання права власності на управління господарським товариством у порядку спадкування є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів, але якщо предмет спору буде стосуватися виключно спадкування на майно, то цивільна юрисдикція.

 

Матеріал по темі: «Купівля частки у ТОВ на підставі розписки: підсудність спору»

 

 

 

Теги: купівля частки, ТОВ, учасник товариства, підсудність спору, загальні збори, розписка, аванс, комерційна пропозиція, угода, статут, засновники, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визначення виду підприємницького товариства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Приватне підприємство як класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності

03 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/7930/21 (ЄДРСРУ № 112720043) досліджував питання щодо визначення виду підприємницького товариства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Частинами 1, 2 ст. 113 зазначеного Кодексу передбачено, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст. 63 Господарського кодексу України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі №917/1338/18 погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 зазначила, що приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».

ВИСНОВОК: Приватне підприємство це лише класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності і яка визначається відповідно до порядку організації та мети діяльності.

 

Матеріал по темі: «Приватне підприємство, як вид організаційно-правової форми юридичної особи»

 

Теги: приватне підприємство, ТОВ, юридична особа, статут, учасник товариства, збори, форма власності, вихід учасника, загальні збори, підприємництво, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов  

Купівля частки у ТОВ на підставі розписки: підсудність спору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність спору про стягнення авансу сплаченого за комерційною пропозицією купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ на підставі розписки

01 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 209/925/21, провадження № 61-6085св22 (ЄДРСРУ №111251205) досліджував питання щодо підсудності спору про стягнення авансу сплаченого за комерційною пропозицією купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ на підставі розписки.

Критеріями розмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.

(!!!) Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Предметом позову у справі є стягнення авансу сплаченого за комерційною пропозицією купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ на підставі розписки.

Незважаючи на те, що фактично між сторонами у справі виникли правовідносини за цивільно-правовим договором, однак покупець) обов`язався купити частку в статутному капіталі ТОВ, як визначено в комерційній пропозиції, а тому цей договір стосується набуття корпоративних прав і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Те, що позивач звернувся з позовом у цій справі як фізична особа не спростовує характеру правовідносин, які стосуються набуття корпоративних прав.

Таким чином, спір у цій справі виник з приводу реалізації сторонами своїх корпоративних прав як учасників товариств.

ВИСНОВОК: Спір, пов`язаний з управлінням юридичною особою її найвищим керівним органом та реалізацією особами, які є або вважають себе учасниками юридичної особи їх повноважень, є корпоративним спором і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Подібні правові висновки щодо юрисдикції спору у аналогічних спірних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 917/1887/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2022 року у справі № 527/51/21 (провадження № 61-7432св21).

 

Матеріал по темі: «Суд уповноважений розглядати спори с фіскальним органом в процедурі банкрутства»

 

 

Теги: купівля частки, ТОВ, учасник товариства, підсудність спору, загальні збори, розписка, аванс, комерційна пропозиція, угода, статут, засновники, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Оскарження рішень органів управління акціонерного товариства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право та правові підстави для акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів та наглядової ради

06 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/2013/21 (ЄДРСРУ № 106827685) досліджував питання щодо права акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів та наглядової ради.

За змістом статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 32, частини першої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. Загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом. Наглядова рада має право включити до порядку денного загальних зборів будь-яке питання, що віднесено до її виключної компетенції законом або статутом, для його вирішення загальними зборами.

Згідно з частиною другою статті 51 Закону України «Про акціонерні товариства» у приватних акціонерних товариствах з кількістю акціонерів 10 і більше осіб обов`язково створюється наглядова рада.

Наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу (частина перша статті 51 Закону України «Про акціонерні товариства»).

За змістом частини другої статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції наглядової ради належить, зокрема прийняття рішення про проведення чергових або позачергових загальних зборів відповідно до статуту товариства та у випадках, встановлених цим Законом (пункт 3 частини другої статті 52 цього закону); розгляд звіту виконавчого органу та затвердження заходів за результатами його розгляду у разі віднесення статутом товариства питання про призначення та звільнення голови та членів виконавчого органу до виключної компетенції наглядової ради (пункт 11-4 частини другої статті 52 цього закону); обрання аудитора (аудиторської фірми) приватного акціонерного товариства для проведення аудиторської перевірки за результатами поточного та/або минулого (минулих) року (років); надання рекомендацій загальним зборам щодо підбору, призначення, перепризначення та звільнення зовнішнього аудитора (аудиторської фірми) публічного акціонерного товариства; визначення умов договору, що укладатиметься з аудитором (аудиторською фірмою) товариства, встановлення розміру оплати його (її) послуг (пункт 13 частини другої статті 52 цього закону).

Рішення наглядової ради за результатом розгляду зазначених питань приймаються на засіданнях наглядової ради, які відповідно до статті 55 Закону України «Про акціонерні товариства» проводяться в міру необхідності з періодичністю, визначеною статутом, але не рідше одного разу на квартал.

За змістом частин другої, четвертої та шостої статті 55 Закону України «Про акціонерні товариства» засідання наглядової ради є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її складу. Рішення наглядової ради приймається простою більшістю голосів членів наглядової ради, які беруть участь у засіданні та мають право голосу, якщо для прийняття рішення статутом акціонерного товариства не встановлюється більша кількість голосів. Протокол засідання наглядової ради оформлюється протягом п`яти днів після проведення засідання.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття.

(!!!) Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.

Отже, право акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів такого акціонерного товариства передбачене законом. Разом з цим, як свідчить практика Верховного Суду, що є усталеною, рішення наглядової ради акціонерного товариства також можуть бути оскаржені в судовому порядку акціонером акціонерного товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права та / або законні інтереси учасника (акціонера) товариства - заявника такого позову (позивача). Відповідачем за таким позовом є саме акціонерне товариство.

Учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушені рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов`язкові для виконання рішення. Це відповідає також нормі статті 55 Конституції України.

Аналогічні висновки Верховного Суду містяться у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 910/19433/17, від 15 січня 2020 року у справі №  924/645/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 912/127/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 912/1469/18, від 15 червня 2022 року у справі №  910/6685/21 та в інших.

Разом з цим Верховний Суд зазначає про те, що виходячи з положень, закріплених у статтях 15, 16 Цивільного кодексу України, у частині першій статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» та статті 4 Господарського процесуального кодексу України, акціонер акціонерного товариства, який звертається до суду з таким позовом (про визнання недійсним рішень наглядової ради, загальних зборів акціонерів) має обґрунтувати, яке його право та / або охоронюваний законом інтерес порушене спірними рішеннями органів управління акціонерного товариства та зазначити, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення його порушеного права / інтересу. Натомість господарський суд при вирішенні такого корпоративного спору повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання щодо наявності чи відсутності факту їх порушення або оспорювання спірними рішеннями.

ВАЖЛИВО: Верховний Суд вважає невірним висновок про право акціонера оскаржити будь-яке рішення будь-яких зборів чи наглядової ради тільки через наявність у нього статусу акціонера, без обґрунтування, чим саме спірне рішення органів управління акціонерного товариства порушує його права та / або інтереси.

Відповідно до пункту 8 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на:

1) участь в управлінні акціонерним товариством;

2) отримання дивідендів;

3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;

4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Верховний Суд зазначає про те, що право на судовий захист шляхом оскарження рішень органів управління акціонерного товариства пов`язане із порушенням не лише суб`єктивних корпоративних прав, а й охоронюваних законом інтересів (законних інтересів), які у свою чергу можуть становити самостійний об`єкт судового захисту. Водночас важливим є те, що особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, порушеного рішенням, що оскаржується.

Зміст поняття «охоронюваний законом інтерес» був визначений Конституційним Судом України у рішенні № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року, відповідно до якого це поняття треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, яке є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині зазначеного рішення вказав на те, що:

- поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним (абзац 3 підпункту 3.6 пункту 3);

- легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Індивідуальні інтереси останніх, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобів для задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях. Не можуть бути завжди тотожними інтереси власника однієї акції та інтереси держателя контрольного пакету акцій, лабільні інтереси міноритарного (дрібного) акціонера, стратегічні інтереси акціонерного товариства у цілому тощо (абзац 1 підпункту 4.1.  пункту 4);

- проблема правового захисту індивідуальних інтересів, особливо міноритарних акціонерів, як і виключення можливості зловживання такими інтересами, у сучасному законодавстві України ефективно не вирішена. В результаті акціонери, які мають незначний пакет акцій, взагалі не можуть впливати на діяльність товариства, їхні голоси фактично не враховуються на загальних зборах під час прийняття рішень, тобто законодавець свідомо допускає абсолютний пріоритет більшості голосуючих акцій, якими володіють кілька або навіть один акціонер, над меншістю голосуючих акцій, що належать переважній більшості учасників товариства - міноритарним акціонерам, і цим самим відбувається повне погашення законних індивідуальних інтересів останніх інтересами акціонерного товариства, формулювання яких залишається, як правило, прерогативою меншості учасників товариства (абзац 1 підпункту 4.3 пункту 4);

- акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом (абзац 1 підпункту 4.4.  пункту 4).

Отже, в акціонерному товаристві інтерес акціонера реалізується як безпосередньо через здійснення акціонером корпоративних прав, так і опосередковано - через діяльність самого товариства, учасником якого він є.

Будь-яке рішення, прийняте органами акціонерного товариства, так чи інакше стосується інтересу акціонера, який може бути прямим, опосередкованим чи потенційним. Кожний акціонер має (чи принаймні повинен мати, діючи добросовісно) інтерес у тому, щоб органи управління діяли відповідно до закону. Це так званий інтерес "всіх та кожного" у легітимності прийнятих рішень, який поряд з цим має абстрактний та загальний характер.

З огляду на функції наглядової ради, визначені у статті 51 Закону України "Про акціонері товариства", а саме: здійснення захисту прав акціонерів товариства, управління акціонерним товариством, а також контроль та регулювання діяльності виконавчого органу, акціонер має безсумнівно законний інтерес в обранні членів наглядової ради.

Принципи справедливості та розумності вимагають від держави, зокрема, суду, забезпечення розумного співвідношення та дотримання справедливого балансу інтересу у корпоративних правовідносинах між акціонерами, а також між акціонерами та товариством. Cлід також зважати на те, що діяльність акціонерного товариства має і публічні інтереси, що полягають у стабільному розвитку товариства в цілому з метою залучення інвестицій в економіку держави.

ВАЖЛИВО: Як уже зазначалось вище по тексту цієї постанови акціонер не може оскаржити будь-яке рішення будь-яких зборів чи наглядової ради тільки через наявність у нього статусу акціонера без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення органу управління акціонерного товариства порушує його права та / або законні інтереси. При цьому посилання позивача (акціонера) в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними рішень наглядової ради та / або загальних зборів акціонерів на порушення його корпоративних прав на участь в управлінні товариством свідчить про загальний, абстрактний характер таких порушень. Такі посилання позивача є недостатніми для висновку про доведеність факту порушення його прав та / або інтересів спірними рішеннями.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 924/881/20, на яку обґрунтовано послався відповідач у касаційній скарзі, а також у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 910/6685/21.

Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 924/881/20 зазначив про те, що з метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсним саме рішень наглядової ради та / або рішень загальних зборів акціонер не може абстрактно та загально посилатися на порушення свого права на участь в управлінні, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятими рішеннями, що оскаржується, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням. Оскаржувані рішення органів управління акціонерного товариства можуть бути визнані недійсними лише у разі, якщо вони прямо (а не опосередковано чи потенційно) впливають на права чи законні інтереси акціонера та порушують їх та за умови, що буде дотримано справедливий баланс між індивідуальними та загальними інтересами, що залежить від всіх обставин у кожному окремому випадку. При цьому позивач повинен довести, що існує безпосередній зв`язок між стверджуваним порушенням та прийнятими оскаржуваними ним рішеннями органів управління акціонерного товариства.

Цей висновок узгоджується із усталеною позицією у судовій практиці, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16). Наведене також прямо випливає із змісту норми абзацу другого частини першої статті 50 Закону України «Про акціонері товариства», яка визначає, що суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.

ВИСНОВОК: Акціонер не може оскаржити будь-яке рішення будь-яких зборів чи наглядової ради тільки через наявність у нього статусу акціонера без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення органу управління акціонерного товариства порушує його права та / або законні інтереси.

 

Матеріал по темі: «Переважне право та спосіб захисту учасника ТОВ на купівлю частки іншого учасника»

 

 

Теги: загальні збори, наглядова рада, оскарження рішення, акціонер, учасник, акції, дивіденди, тов, акціонерні товариства, статут, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов