Адвокат Морозов Е.А. (Киев, Днепропетровск)
За частую трапляються випадки коли суд використовуючи формальні підстави відмовляє
позивачу у його вимогах, наприклад - не участь останнього у спірному правочині.
Ось приклад «класичної схеми», яка була використана у спорі по справі №
6-605цс16 і яку дуже влучно вирішив Верховний суд України.
Так, діючи на підставі іпотечного
договору, відповідач - Банк привласнив квартиру Позивача і незважаючи на те, що
Банк був обізнаний про забезпечення позову (шляхом заборони відчуження цієї нерухомості)
порушив відповідну заборону й у період її дії продав квартиру Третій особі
згідно з договором купівлі-продажу, а останній у свою чергу, лише через
декілька днів, передав спірну квартиру в заставу іншій особі.
Таким чином, Банк старий-новий власник спірної квартири, Третя особа – новий
власник, а квартира перебуває в заставі у іншої особи, а Позивач (власник) вже
не є стороною правочину і виходячи із загального правила не може оскаржити
спірні угоди.
Тупик!!!
Але Верховний суд України, вирішуючи цей спір вказав що Позивач
– є зацікавленою особою, а отже має право оскаржувати спірні угоди.
Правовим обґрунтуванням цього було наступне. Зміст правочину не може
суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам
держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною
(сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є
підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина
перша статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є
правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У
цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо
недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша
заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених
законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний
правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК
України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного
права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв’язку з вчиненням
особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
При цьому правом
оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише
сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами
правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215,
216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також
статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому
числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або
обов’язковий елемент конкретного суб’єктивного права, як можливість
задовольнити свої вимоги за допомогою суб’єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну
заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших
осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа),
яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права
власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб
майно в натурі було передано їй у володіння.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання
правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на
приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони,
мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину
перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину
перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша
можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Підсумовуючи зазначене вбачається, що «зацікавлена особа» може оскаржити
будь – яку угоду в якій вона вважає себе зацікавленою та припускає, що цим
правочином порушенні її права.
Висновок: Позитивний момент цього судового акту зрозумілий, але є і оборотна сторона
медалі, зокрема не добросовісна сторона процесу або конкурент по бізнесу,
використовуючи цю судову практику, відповідні правові норми та «намальовані»
документи може втрутитися в діяльність будь – якого суб’єкта господарювання
шляхом оскарження його майнових угод з метою призупинення (!!!) його діяльності
та тимчасового арешту майнових активів.
