четверг, 29 июня 2017 г.

Позов проти ліквідатора банку вважається позовом проти НБУ


Здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєю суттю є реалізацією владних управлінських функцій.
31.05.2017 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в рамках справи № 21-3361а16 зробила наступний висновок.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Між тим 14.12.2016 р. Верховним судом України зроблений правовий висновок у справі № 6-2735цс16 у відповідності до якого «невиконання банком письмового розпорядження клієнта про перерахування з поточного рахунка останнього грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а також відшкодування моральної шкоди»  підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Однак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Згідно з частиною першою статті 73 Закону № 2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу.
Частиною другою вказаної норми передбачено, що у разі порушення цього Закону чи нормативно-правових актів НБУ, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону.
Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів НБУ (частина третя статті 87 Закону № 2121-III).
З огляду на викладене слідує, що застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ є частиною здійснюваного ним банківського нагляду, тобто здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєю суттю є реалізацією владних управлінських функцій.
Частиною дев’ятою статті 88 Закону № 2121-III встановлено, що орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов’язків негайно після відкликання ліцензії.
Відповідно до частини шостої статті 92 цього Закону в редакції, чинній на час  відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації  Банку, при виконанні своїх обов’язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ.
Разом із тим за змістом частини четвертої статті 99 Закону № 2121-III позови, подані проти ліквідатора, вважаються позовами, поданими проти НБУ.
ВИСНОВОК: Отже, у контексті пункту 7 частини першої статті 3 КАС з урахуванням положень частини шостої статті 92 Закону № 2121-III призначений НБУ ліквідатор є суб’єктом, що здійснює владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державного регулювання діяльності банків та здійснення банківського нагляду НБУ, а отже, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо вирішення цього спору в порядку цивільного судочинства.


Теги: ФГВФО, ФГВФЛ, фонд гарантирования, банк, депозит, деньги, гроші, тимчасова адміністрація, кредит, временная администрация, стягнення збанку, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховний суд, судова практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат Морозов

Комментариев нет:

Отправить комментарий