понедельник, 10 апреля 2017 г.

Податкові спори: реальність здійснення господарської операції


Адвокат Морозов (судовий захист)

Докази та заходи на підставі яких платник податку може довести фактичність здійснення господарської операції або реальність вчинення правочину. Межі повноважень фіскальних органів.
Нещодавно Верховний суд України зробив висновок, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. (!!!) При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди (Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 14 березня 2017 р. у справі № 826/757/13-а, ЄДРСРУ № 65537637).
Постає питання: яким чином або за допомогою яких засобів та доказів платник податку має переконати суд (так, саме суд, а не фіскальний орган) в реальності та фактичності здійснення господарської операції?
Відповідаючи на вказане питання з першу необхідно вказати, що  господарська операція - дія або подія,  яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ч. 4. ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Первинний документ -   документ,  який  містить  відомості  про господарську  операцію; (ч. 10 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
В свою чергу, підставою   для   бухгалтерського  обліку  господарських операцій  є  первинні  документи (ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні).
Отже, фактичне здійснення господарської операції підтверджується наступним: 1) дією або подією; 2) зміною в структурі активів та зобов’язань або власному капіталі ; 3) первинними документи з відомостями про господарську операцію; 4) економічним ефектом (приріст/збиток) у часі.
Між тим, позиція фіскальних органів виражена у листі ДФС від 21.11.2016 р. N 20011/5/99-99-10-01-16 і яка полягає у наступному: висновок про реальність господарської операції для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.
Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Кодексу розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту (!!!).
Надалі у цьому листі йде роз’яснення, що поняття економічного ефекту не розкрито в Кодексі. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Разом з тим, ч.1 ст. 42 Господарського кодексу України вказує, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Більше того, ч.1 ст. 44 ГКУ розкриває принципи підприємництва, яке здійснюється на основі: - вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; - самостійного формування підприємцем програми діяльності; - вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється; - залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; - встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; - вільного найму підприємцем працівників; -комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; - вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; - самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
ВАЖЛИВО: Повертаючись до листа ДФС: … «при цьому необов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.
Проте із визначеного Кодексом поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.
Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а отже, їх наслідки, не зумовлені діловою метою, не підлягають відображенню в податковому обліку».
Постає наступне питання: «Чи наділений орган ДФС, в силу приписів ст. ст. 42 та 44 ГКУ, встановлювати та/або визначати «розумні економічні причини» (ділову мету) того чи іншого правочину при здійсненні підприємцем господарської діяльності?».
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Це передбачається, зокрема, положеннями конституції про те, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи людини є невідчужуваними, непорушними (ст. 21), що права і свободи людини і громадянина визначаються виключно законами України (ст. 92) тощо.
Будь-які прогалини, колізії та інші недоліки в законах мають тлумачитися і використовуватися лише на користь особи. Ніщо не може бути підставою і ніхто не може примусово робити те, що не передбачено законодавством.
Отже, вплив (особливо примус) з боку держави на особу та суспільство в цілому мусить бути мінімальним, що можливо лише за умови діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування виключно в межах закону.
Відповідно до п.п. 1.1. ст. 1  ПКУ Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законодавець, для узгодженості та систематизації  прав контролюючих органів (в даному випадку податкових), у ст. 20 Податкового кодексу України «Права контролюючих органів», надав їх вичерпний перелік.
Зокрема п.п. 20.1.30. п. 20.1 ст . 20 ПКУ передбачено право фіскального органу  звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
ВИСНОВОК: Отже на мій погляд, орган ДФС, в силу приписів ст. ст. 42 та 44 ГКУ (мета та принципи підприємництва), ст. 20 ПКУ (права фіскальних органів) та  ч. 1 ст. 2 КАС України (завдання адміністративного судочинства), не наділений правом визначати «розумність економічної причини» (ділову мету) того чи іншого правочину при здійсненні підприємцем господарської діяльності, фактично підміняючи функції суду.
Лише за наявності ознак недійсності або фіктивності правочину (реєстрація підприємства на підставну особу, за підробленими, втраченими, позиченими або викраденими документами, документами померлих осіб, за вигаданою юридичною адресою; внесення в установчі документи неправдивих даних про засновників і керівників підприємства або про інші обставини; залучення до протиправної діяльності у формі призначення на посаду керівника реально існуючого громадянина із специфічним соціальним статусом (малозабезпечені, психічно хворі тощо); відсутність ознак діяльності фірми, зазначеної в установчих документах; короткий термін існування підприємства; відсутність руху коштів підприємства на його банківських рахунках або, навпаки, занадто великий обсяг фінансових операцій на банківських рахунках підприємства, яке лише нещодавно зареєструвалось) у  фіскального органу  є право звернутися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними.
Між тим частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак і платник податку, захищаючись в судовому провадженні та опираючись на вимоги діючого законодавства та відповідну судову практику, повинен довести в суді фактичність здійснення господарської операції і підтвердити це останній має наступним: 1) дією або подією (правочин, угода); 2) зміною в структурі активів, зобов’язань або власному капіталі (бухгалтерський/податковий облік, рух та зміна активів, тощо); 3) первинними бухгалтерськими документи з відомостями про господарську операцію (накладні, ордери, відомості, тощо); 4) економічний ефект (приріст/збиток) у часі.

Теги: фіктивний правочин, реальність господарської операції, фіктивний контрагент, податкова перевірка, ділова мета, акт перевірки, оскарження податкового повідомлення-рішення, ПКУ, ППР, НУР, податкова вимога, судовий захист, Адвокат Морозов



Комментариев нет:

Отправить комментарий