вторник, 14 февраля 2017 г.

Правомірність визначення грошового зобов’язання в іноземній валюті


Адвокат Морозов (судовий захист)
Визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті. Здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (курсова різниця) .
Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року, справа № 924/1968/15 та Верховного суду  України від 08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.
Суд вказав, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такими випадками є статті 193, 524 та 533 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
ВАЖЛИВО: Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду слід з’ясувати сутність такого визначення.
Разом з тим статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених боржником на вимогу про дострокове повернення ці зобов’язання вважаються припиненими (Постанова ВСУ від 6 липня 2016 року  справа № 6-118цс16).
Тобто, підстави припинення зобов’язань зазначені в стст.599, 600, 601, 604—609 ЦК та не передбачають можливості припинення зобов’язання у зв’язку з ухваленням судом рішення про задоволення вимог кредитора. За відсутності інших підстав припинення зобов’язання, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином .
Належним є виконання зобов’язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.
ВАЖЛИВО: Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (Постанова Верховного суду України від 23 вересня 2015 року, справа № 6-1206цс15 ).
Аналогічне положення міститься у Постанові Верховного суду України від 25 травня 2016 р. у справі № 6-157цс16.
Між тим, ВГСУ вважає, що одночасне стягнення з боржника курсової різниці та інфляційних втрат є правомірним.
Так, Колегія суддів, при прийняті рішення врахувала, що правової позиції про правомірність одночасного стягнення з боржника курсової різниці та інфляційних втрат дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень в аналогічних справах (постанови ВГСУ від 25.11.2014 у справі №906/519/14 та від 21.01.2015 у справі №924/489/14). (постанова ВГСУ від 26 квітня 2016 року, справа № 920/1621/15).
Однак Верховний суд України дійшов протилежного висновку: «офіційний індекс інфляції це знецінення – зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов‘язанні індексації не підлягає» (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15).
Підводячи підсумок зазначеному вбачається, що іноземна валюта може використовуватися у зобов’язаннях, однак у разі виникнення заборгованості в іноземній валюті - виникає складність щодо її стягнення в примусовому (судовому) порядку, оскільки якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті визначається за офіційним курсом національної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом, а зважаючи на знецінення грошової одиниці України – гривні та нерозторопності судової системи в цілому, єдиним обґрунтованим правовим механізмом є стягнення з боржника збитків та відповідної курсової різниці, які виникають після ухвалення і до моменту остаточного виконання судового рішення.

P.s. для більш детального аналізу див. статтю «СТЯГНЕННЯ КУРСОВОЇ РІЗНИЦІ: ПОРЯДОК, СТРОКИ ТА СУДОВА ПРАКТИКА» .

Теги: долар США, курсова різниця, іноземна валюта, гривна, платіжний засіб, грошові зобов'язання в іноземній валюті, припинення зобов’язання, судове рішення, стягнення заборгованості, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов

Комментариев нет:

Отправить комментарий