вторник, 8 ноября 2016 г.

Визнання недійсним правочину на майбутнє: позиція ВСУ



Адвокат Морозов (судебная защита)

Чи має право позивач вимагати стягнення заборгованості за виконані роботи та надані послуги за договорами визнаними в судовому порядку недійсними на майбутнє, тобто з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду?
19.10.2016 р. предметом судового розгляду Верховним судом України була справа № 3-826гс16 (№ в ЄДРСРУ 62226453) щодо стягнення заборгованості за договорами визнаними в судовому порядку недійсними на майбутнє, тобто з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, а відтак предметом дослідження було питання: «Чи має право позивач вимагати саме стягнення заборгованості за виконані роботи та надані послуги, пені, річних, інфляційних втрат, виходячи із положень ЦК та ГК про зобов’язання ?
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України при вирішені даної справи виходила із наступного.    
Відповідно до ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними ст. 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1–3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
ВАЖЛИВО: Статтею 236 ЦК визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
За змістом положень ст. 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Правові наслідки недійсності правочину та наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним визначено ст. 216 ЦК та ст. 208 ГК відповідно.
ВАЖЛИВО: Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов'язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Визнання правочину недійсним пов’язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.
Так, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє.
У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов’язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов’язки передбачалися на майбутнє.
Тобто, визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов’язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов’язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору.
ВАЖЛИВО: Правові наслідки недійсності правочину та господарського зобов’язання регулюються спеціальними правовими нормами, ст. 216 ЦК і ст. 208 ГК відповідно, а тому до таких правовідносин загальні норми про виконання зобов’язання та про відповідальність за його порушення не застосовуються.
Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо.
У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов’язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.
Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов’язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв’язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.
За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про те, що Договір визнано у судовому порядку недійсними на майбутнє (з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду), а тому позивач має право вимагати виконання зобов’язань за цими договорами.
Таким чином, Верховний суд України вказав, що правильним застосуванням норми матеріального права, буде рішення суду про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що вимога про виконання зобов’язань за недійсним договором не ґрунтується на законі, а отже позивач обрав невірний спосіб захисту та повинен був звернутися з вимогою про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В цей же день,  в іншій  Постанові ВСУ від 19.10.2016 року по справі № 3-934гс16 (№ в ЄДРСРУ 62394955) вказує: "Згідно з частиною 1 статті 236 ЦК правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким із моменту його вчинення.

Разом із тим частиною 3 статті 207 ГК передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.
Виходячи із викладеного, договір № 049-13/і/115 є недійсним на майбутнє".


ВИСНОВОК: в силу закону договір вважається недійсним з моменту його підписання, а правовідношення за таким договором припиняються з моменту набрання чинності рішення суду, яким договір визнано недійсним!


Теги: договір, зобов’язання, стягнення заборгованості, відшкодування вартості, недійсний правочин, рішення суду, визнання в судовому порядку недійсним, правовідношення, угода, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов


Комментариев нет:

Отправить комментарий