пятница, 25 ноября 2016 г.

Особливості повернення депозитів відкритих на окупованих територіях



Адвокат Морозов (судебная защита)

16 листопада 2016 року Верховний суд України вирішуючи справи № 6-1286цс16 та 6-1655цс16 зробив дуже цікаві правові висновки стосовно повернення депозитів (вкладів) з банківських установ (ПриватБанк) розташованих в Автономній Республіці Крим.
Так, відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
ВАЖЛИВО: За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі.
Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
З огляду за такі висновки, суд касаційної інстанції та Верховний Суд України в судових рішеннях, постановлених за результатами розгляду судових справ, зазначали про необхідність перевірки судами нижчих інстанцій у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, доводів і доказів сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов’язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні.
ВАЖЛИВО: Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Суд вказує, що висновки про застосування норм матеріального права можуть застосовуватися також і до подібних правовідносин, які виникли після втрати чинності Інструкцією про касові операції в банках України 2003 року, оскільки прийнята на її заміну Інструкція про ведення касових операцій банками в Україні 2011 року так само регулює питання щодо визначення обов’язкових ознак для документів, які підтверджують внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника.
Як зазначалось вище, предметом судового розгляду було стягнення з банку  суми вкладу (депозиту) та інших виплат, а в противагу цьому представник банківської установи стверджував, що банк має обґрунтовані сумніви як щодо самого факту укладення і дійсності договорів, так і щодо розмірів вкладів, належних до видачі.
ВАЖЛИВО: Суд вказав, що загальновідомим є факт окупації з 20 лютого 2014 року Російською Федерацією частини території України, а саме  Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
З приводу цього банк зазначив, що останній втратив свої активи на цій території, не має доступу до свого майна, призначеного для діяльності банківської установи на території Автономної Республіки Крим, а також не має доступу до створених у відповідних відділеннях банку на цій території документів – договорів з клієнтами на паперових носіях, платіжних документів, документів каси тощо.
З огляду на це банк вказав, що у нього відсутня будь-яка інформація стосовно договорів, укладених позивачем в Автономній республіці Крим  чи платежів, здійснених за цими договорами.
Таким чином банк піддавав сумніву як факт укладення договорів, так і внесення позивачем грошових коштів як вкладів у заявлених сумах, справжність наданих квитанцій, дійсність підписів представника банку на договорах, дійсність проставлених на квитанціях штампів, а тому просив суд з огляду на положення статті 10 ЦПК України сприяти всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, зокрема призначити експертизу для перевірки наведених сумнівів.
Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, цих заперечень не перевірив і в достатньому обсязі не виконав процесуального обов’язку зі сприяння відповідачу в усебічному і повному з’ясуванню обставин справи з огляду на їх особливість – необхідність доказування обставин і фактів, що мали місце на тій території України, яка на час розгляду спору судом окупована Російською Федерацією і не контролюється українською владою.
З урахуванням зазначеного Верховний суд зазначив, що факт укладання депозитного договору та внесення готівки позивачем судами  встановлено на підставі наданих позивачем копій документівбез їх перевірки на предмет належності та допустимості як доказів з огляду на обов’язкові реквізити, передбачені профільними нормативними актами Національного банку України для документів, що підтверджують приймання банком готівки.
Тобто, у судових рішеннях попередніх інстанцій не відображено результатів оцінки  наданих позивачем копій документів (стаття 212 ЦПК України), а отже неможливо встановити додержання письмової форми договорів банківського вкладу згідно з вимогами статті 1059 ЦК України та сум, які дійсно внесено в банк. 
Крім того, суд вказав, що відповідно до положень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України  від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).
При цьому стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов’язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні – гривні.
Крім того, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, так само слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов’язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов’язання за рахунок іншої.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, Клієнт має цілком законні підстави звертатися з позовною заявою до Банківської установи стосовно компенсації за знецінення коштів внаслідок інфляції  (ст. 625 ЦК України).
Викладені обставини, стосовно стягнення інфляційних витрат, цілком узгоджуються із судовою практикою, зокрема Правовим висновком  зробленим Верховним судом України при розгляді справи № 6-352цс16 від 06 квітня 2016 року (№ в ЄДРСРУ 57035431).
Треба також пам’ятати, що 28 вересня 2016 року Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1699цс16 (№ в ЄДРСРУ 61784699) підтвердив правову позицію висловлену  у постанові Верховного суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 (№ в ЄДРСРУ 57678639).
Суть її полягає в тому, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
Окремо необхідно наголосити, що раніше Верховний суд України, який розглядаючи справу № 6-2861цс15 (№ в ЄДРСРУ 56309772) сформулював відповідну Правову позицію в Постанові від 02 березня 2016 року, якою відповів на питання відносно продовження нараховування процентів за банківським вкладом (депозитом) після закінчення строку дії депозитного договору.
Зокрема Верховний суд України зазначив наступне: «Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом».
Тобто в разі неналежного виконання договору банківського вкладу (депозиту), а саме за безпідставністю його неповернення та/або затримки в повернені, Банк повинен нараховувати та виплатити Клієнту проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, а Клієнт (вкладник), для найефективнішого вирішення цієї справи, користуючись своїми процесуальними правами за допомогою суду та/або адвоката,  повинен витребувати відповідні документи, які встановлюють розмір процентів за вкладом на вимогу у відповідної банківської установи.
P.s. І на останок – практика Європейського суду з прав людини:  «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди.
Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки.
Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід’ємні для банківських операцій і пов’язаним з ними правом. (Nejdet Şahin і Perihan Şahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».

ВИСНОВКИ:
  1. Верховний суд України вказав, що факт окупації з 20 лютого 2014 року Російською Федерацією частини території України, а саме  Автономної Республіки Крим та м. Севастополя є загальновідомим;
  2. У ПриватБанка відсутня будь-яка інформація стосовно договорів (кредитних, депозитних) укладених клієнтами в Автономній республіці Крим чи платежів, здійснених за цими договорами;
  3. Банківській вклад (депозит), відкритий в Автономній Республіці Крим, можливо стягнути (читай – повернути) лише за умови дослідження в судовому засіданні оригіналів документів (договорів, чеків, квитанцій, ордерів, тощо) з «можливим» проведенням відповідних почеркознавчих експертиз на предмет їх відповідності.
  4. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93);
  5. Сума трьох процентів річних (ч. 1 ст. 625 ЦК України) повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні – гривні.

Теги: Банк, депозит, вклад, кредит, клієнт, договір, гроші, власність, шкода, збитки, інфляційні витрати, проценти, індекс інфляції, повернення депозиту, невидача депозиту, обмеження, національний банк України, судебная практика, Верховний суд України, юрист, Адвокат Морозов

Комментариев нет:

Отправить комментарий