пятница, 1 июля 2016 г.

Позовна заява до відокремленого підрозділу банку: підсудність спору.




Верховный суд Украины высказался относительно подсудности иска потребителя услуг к банковскому учреждению возникающих из финансово – кредитных (депозит, кредит, банковский договор и.т.д.) услуг.
  
29.06.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1334цс16 ще раз підтвердив свою правову позицію викладену в ухвалі Верховного Суду України від 25 травня 2011 року щодо підсудності спору, який виник з діяльності відокремленого підрозділу юридичної особи – банківської установи: філії та/або представництв.

Зокрема суд вказав, що відповідно до статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза межами її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Висновок: згідно частини сьомої статті 110 ЦПК України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.

Разом з тим, є декілька особливостей, які повинен враховувати споживач банківських послуг.

По-перше: кредитування банками громадян є споживчою послугою, що підтверджує рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22 , 23 ст. 1 , ст.. 11 , ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено , що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення , так і виконання такого договору.

Зазначене також підтверджується і п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» де передбачено, до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Необхідно також зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» - позивачі звільняються від сплати судового збору за позовами про захист прав споживачів.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.


По-друге: необхідно звернути увагу і на те, що відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (частина сьома статті 110 ЦПК), проте відповідачем у справі є банк чи інша фінансова установа як юридична особа.

Окремо необхідно вказати, що зазначене правило територіальної підсудності поширюється на позови позичальників (споживачів), а не на позови, що пред'являються банками чи іншими фінансовими установами щодо виконання кредитних зобов'язань, оскільки у цьому випадку діють правила статті 109 ЦПК.

Разом з тим, правила статті 114 ЦПК про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо).

Висновком зазначеного є те, що фінансово – кредитні відносини (кредит, депозит, банківський рахунок, тощо) між громадянином та банківською установою є споживчими послугами, а отже споживач вправі звернутися за захистом свого порушеного права фактично самостійно обираючи територіальну підсудність спору:

1) за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача;
2) за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору;
3) за місцезнаходженням юридичної особи відповідача, її філії та/або представництва.
4) виключна підсудність: за місцем знаходження майна – позови, що виникають з приводу нерухомого майна.


Комментариев нет:

Отправить комментарий