понедельник, 6 июня 2016 г.

Визнання та виконання рішення іноземного суду: участь у провадженні.


Адвокат Морозов Євген (сайт)

Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1151цс16 узагальнив судову практику щодо визнання та виконання рішення іноземного суду з підстав не(та/або)належного повідомлення сторін процесу про участь у провадженні.
Предметом дослідження було наступне питання: «Якщо сторона провадження повідомлена лише про процес, а не про дату та місце розгляду справи, то чи буде це підставою для відмови в виконанні рішення іноземного суду в Україні»?

Фабула справи: ТОВ звернулося до українського суду із клопотанням про визнання та виконання ухвали Арбітражного суду м. Москви.
В обґрунтування клопотання заявник посилався на те, що вказане рішення ухвалено відповідно до вимог законодавства Російської Федерації, набрало чинності, раніше не виконувалося, видано виконавчий лист, й на даний час боржником добровільно не виконується.
Відмовляючи у задоволенні клопотання суд першої інстанції виходив із того, що Боржник не був повідомлений про розгляд вищевказаної справи в арбітражному апеляційному суді.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про задоволення клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації оскаржувалася у Дев’ятому арбітражному апеляційному суді за апеляційною скаргою Боржника, що свідчить про обізнаність останнього про процес розгляду справи.
Наразі справа перебувала у Верховному суді України, де останній однозначно вирішив наступне.
За змістом частини другої статті 10 ЦК України та статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень і статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»  у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона надасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, докази того, що сторона, проти якої постановлено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення.
Згідно зі статтею 9 Угоди у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що вона не була повідомлена про процес.
Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини (далі -Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд. Вона закріплює принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід’ємними частинами «права на суд» слід розглядати, зокрема, наступні вимоги : вимога «змагальності» процесу відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden, 26 травня 1988 р., номер заяви 10563/83, пп. 24-  33); право на ефективну участь (T. та V. проти Сполученого Королівства,16 грудня 1999 р., номер заяв 24724/94; 24888/94, пп. 83-89).
Стаття 6 Конвенції головним чином служить для визначення того, чи були надані заявнику достатні можливості викласти свою позицію і оскаржити докази, які він вважав недостовірними, а не для того, щоб оцінювати правильність або неправильність рішення, прийнятого національними судами (Каралевічус проти Литви (Karalevičius v. Lithuania), 6 червня 2002 р., номер заяви 53254/99).
Враховуючи вищезазначене у поєднанні зі статтею 9 Угоди, під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом Сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення Сторін «правом на суд».

Таким чином, з огляду на зазначене вище вбачається, що обізнаність  сторони процесу про провадження, яке їй же ініційоване (в апеляційному порядку) не є достатньою підставою для легалізації та виконання рішення іноземного суду в Україні, оскільки її не було повідомлено про час та місце слухання (розгляду) справи.

Разом з тим, необхідно відмітити той факт, що у Російській Федерації діє система «Мій арбітр» та «Електронний вартовий» (аналогія «Судова влада в Україні») за допомогою якої будь-яка особа, яка має доступ до інтернету, має можливість відслідковувати та спостерігати хід розгляду судової справи, більше того, оперативно отримувати копії всіх судових актів та відслідковувати процесуальні документи, що подані до канцелярії відповідного суду.

Окремо необхідно вказати, що відповідно до діючого законодавства Російської Федерації апеляційна скарга не буде прийнята до провадження до поки арбітражний суд не отримає докази того, що її копія направлена всім учасникам провадження (п. 3 ч. 4 ст. 260 Арбитражного – процесуального кодексу РФ) , а після відкриття провадження у справі,  в ухвалі про відкриття провадження, чітко зазначається електрона адреса за допомогою якої, сторони контролюють хід судового провадження (яка скоріше за все отримана Боржником).


Підсумовуючи зазначене вище вбачається дуже сумнівним факт того, що Боржник не знав про час та місце слухання справи… однак той факт, що Заявник не зміг це довести належними та допустимими доказами… то це вже – ЗМАГАЛЬНІСТЬ СТОРІН!!!

Комментариев нет:

Отправить комментарий