вторник, 14 июня 2016 г.

Боротьба юрисдикцій: оскарження рішення державного виконавця (виконавчий збір) – підсудність спору?




Пропоную Вашій увазі правову дилему: чим керуватися при оскарженні постанови державного виконавця «Про стягнення з боржника виконавчого збору»: Постановою Пленуму Вищого Адміністративного суду України або відповідною практикою Верховного суду України?
Яка підсудність даної категорії справ в рамках господарського провадження? В який суд звертатися: в Адміністративний чи Господарський?

Обґрунтування підсудності.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» Боржник   має   право оскаржувати   рішення,   дії   або бездіяльність  державного  виконавця  та  інших   посадових  осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.12.2010 р. за № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» (надалі – «Постанова пленуму») учасники  виконавчого  провадження  (крім  державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають  право  звернутися  до  адміністративного  суду  з  позовною заявою,   якщо  вважають,  що  рішенням,  дією  або  бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби  порушено  їхні  права,  свободи чи інтереси,  а також якщо законом не встановлено інший порядок судового  оскарження  рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що  до  юрисдикції  адміністративних  судів  належать  спори  щодо оскарження  рішень,  дій  чи  бездіяльності  державної  виконавчої служби при  виконанні  всіх  виконавчих  документів,  передбачених частиною   другою   статті   17   Закону  України  "Про  виконавче провадження"  (  606-14  ),  крім  тих,  відносно   яких   законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.
В свою чергу, п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що  відповідно  до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи зокрема: постанови  державного  виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
Ч. 3 п.  6 Постанови пленуму чітко вказує, що за змістом пункту 7 частини другої статті 17  Закону  України "Про  виконавче  провадження"  постанови  державного виконавця про стягнення виконавчого збору,  витрат  на  проведення виконавчих  дій  та  накладення  штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено,  а виконавчий збір,  витрати на  проведення  виконавчих  дій або штраф не стягнуто,  відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню  в загальному порядку.
Тому слід  ураховувати,  що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з  приводу  оскарження  постанов  державного виконавця  про стягнення виконавчого збору,  витрат,  пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і  накладенням  штрафу, прийнятих  у  виконавчих  провадженнях  щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від  того,  яким  органом,  у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень,  дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених)  під  час  примусового  виконання  постанов  державного виконавця  про стягнення виконавчого збору,  витрат,  пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і  накладенням  штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Окремо необхідно наголосити, що п. 10 Постанови пленуму передбачає, що судам необхідно мати на  увазі,  що  всі  адміністративні справи  з приводу оскарження рішень,  дій чи бездіяльності органів державної  виконавчої  служби,   вчинених   під   час   проведення виконавчих   дій,  розглядаються  з  особливостями,  установленими статтею 181 КАС України.
Стаття 181 КАС України встановлює, що  учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
 Позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Проте, Верховний суд України розглядаючи справу № 6-3077цс15 від 24 лютого 2016 року висловив зовсім протилежну правову позицію.
Суд зазначив: «Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.
За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України).
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
Отже, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-2187цс15.
Таким чином, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі з посиланням на пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства)».
Надалі, стаття 121-2 Господарсько – процесуального кодексу України «Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби» передбачає наступне:
1. Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
2. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
Більше того, стаття 111-28 ГПК України передбачає обов'язковість судових рішень Верховного Суду України для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Разом з тим, при визначені підсудності необхідно звернутися до п. 6 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.12.2010 р. за № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», яка роз’яснює , що  Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру,  що  накладається  на боржника за невиконання рішення у строк,  встановлений  для   його   самостійного   виконання.   Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову,  яка, у  разі  її  невиконання  самостійно,  виконується   примусово   в  установленому Законом    України   "Про   виконавче   провадження".
Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на   боржника,   не   виконана  самостійно,  є  підставою  для  її примусового виконання.
 За змістом пункту 7 частини другої статті 17  Закону  України "Про  виконавче  провадження"  (  606-14  )  постанови  державного виконавця про стягнення виконавчого збору,  витрат  на  проведення виконавчих  дій  та  накладення  штрафу є виконавчими документами.
Якщо виконавче провадження закінчено,  а виконавчий збір,  витрати на  проведення  виконавчих  дій або штраф не стягнуто,  відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню  в загальному порядку.

Висновок: враховуючи той факт, що стаття 121-2 Господарсько – процесуального кодексу України «Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби» передбачає порядок оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби конкретно «щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів», а постанова державного виконавця щодо стягнення з боржника виконавчого збору – це санкція відповідальності майнового характеру (п. 6 Постанови пленуму ВАСУ), яка якщо не виконана самостійно Боржником є окремим виконавчим документом (п. 7 ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження») і при закритті виконавчого провадження з підстав передбачених Законом, виділяється в окреме провадження, а також є підставою для її примусового виконання,  то і оскарження її повинно відбуватися виключно в рамках юрисдикції адміністративних судів, тобто відповідним Адміністративним судом в рамках предметної та територіальної підсудності.



Теги: исполнительный сбор, исполнительная служба, обжалование действий госиполнителя, подсудность, постанова про стягнення, виконавчий збір,  виконавча служба, оскарження дій, бездіяльність держвиконавця, підсудність, спір, судова практика, судебная практика, Адвокат Морозов, защита, суд, позов, иск.

Комментариев нет:

Отправить комментарий