четверг, 30 июня 2016 г.

Відмовлено в доступі до правосуддя або надмірні ставки судового збору.




Оскарження рішень фіскальних (податкових та/або митних) органів дедалі стає неможливим через надмірні ставки судового збору. Як забезпечити доступ до правосуддя щодо оскарження податкових повідомлень – рішень?
  
Левова частина позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг,  які поступають до адміністративних, апеляційних та Вищого адміністративного суду України стосуються оскарження податкових повідомлень – рішень фіскальних (податкових / митних органів).

Разом з тим, Листом Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2012 року №165/11/13-12 передбачено, що «звернення до суду з вимогами про скасування рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими спором».

В свою чергу,  враховуючи положення Закону України «Про судовий збір», за оскарження податкового повідомлення-рішення (далі – ППР) судовий збір сплачується у розмірі 1,5% від ціни позову без максимальної граничної ставки.

Вказана ставка є непомірно високою, оскільки правова спільнота, в тому числі і самі фіскали, вважають, що оскарження ППР не є майновим спором.

Наприклад, доктор юридичних наук, професор Кафедри фінансового права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Гетманцев Д.О.  ще 10.08.2015 р. звернувся до ВАСУ з відповідним роз’ясненням щодо «матеріальності вимог» та навів відповідні обґрунтування, де серед іншого:  «Так, в листі Вищого адміністративного суду України №165/11/13-12 вказано, що за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
Проте, це не відповідає дійсності, оскільки Європейський суд з прав людини ніколи не приймав рішень, в яких містились би висновки про майновий або немайновий характер вимог щодо визнання протиправним подібних рішень суб’єкта владних повноважень.
Більше того, як зазначалось вище, у справі «Феррадзіні проти Італії» Європейський суд прямо наголосив, що наявність в податковому спорі майнових наслідків не є підставою для віднесення його до сфери захисту цивільних прав і обов’язків. Тобто спір про законність дій податкових органів при винесенні податкових повідомлень-рішень так і залишається спором про захист порушених саме публічних [а не майнових] прав.
Конвенція з захисту прав людини і основоположних свобод виходить з широкого розуміння поняття «майно». За висновками Європейського суду з прав людини використане в Конвенції поняття «майно» має автономний характер і не обов’язково має відповідати цьому поняттю в національному законодавстві (§100 рішення у справі «Бейелер проти Італії», №33202/96). Тобто термінологія Конвенції не може автоматично застосовуватись при тлумаченні національного законодавства, а потребує відповідної адаптації».

Більше того, в мережі з’явився лист ВАСУ від 28.10.2015р. № 11/10-439, N Д/33/15 адресований Народному депутатові України Денисенку В.І.: «..Дійсно, правовий висновок, наданий Вищим адміністративним судом України листом від 18 січня 2012 року N 165/11/13-12 (Лист N 165/11/13-12), неоднозначно сприйнятий особливо учасниками судового процесу.
Разом із тим необхідно зазначити, що роз'яснення з питань застосування законодавства стосуються тих положень, які є його предметом. Через внесення змін до тих норм законодавства, які роз'яснювалися, або до пов'язаних з ними такі роз'яснення втрачають практичне значення.

Таким чином, роз'яснення, надане Вищим адміністративним судом України листом від 18 січня 2012 року N 165/11/13-12 (Лист N 165/11/13-12), вичерпало свою дію із набранням чинності Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (Закон N 484-VIII), а тому у відкликанні цього листа немає потреби».

Однак у кінцівки зазначеного вище листа,  ВАСУ проявив не потрібну «толерантність» і вказав, що цей процес потребує законодавчих змін…

З урахуванням власного досвіду, а також  наявної судової практики, суди нижчих інстанцій не враховують або ігнорують Лист ВАСУ № 11/10-439, N Д/33/15, однак залюбки посилаються на Лист ВАСУ N 165/11/13-12 та  ЗУ «Про судовий збір» і залишають без руху позовні заяви платників податків з підстав не оплати судового збору із ставок майнового характеру.

Більше того, відповідно до пояснювальної записки за цією тематикою, щодо відповідних законодавчих змін, на сайті Верховної ради України з’явився законопроект № 3174 від 23.09.2015 «Про внесення змін до Закону України "Про судовий збір" (щодо усунення перешкод у доступі до правосуддя)» внесений нардепом  Долженковим О.В... однак станом на сьогодення … нічого не змінилось – стадія «Вручення пропозицій» (!!!)

Справедливості заради, необхідно наголосити і на  збентеженості фіскальних органів, яке виражене у листі Голови Громадської ради при ГУ ДФС у місті Києві Нараєвської Ірини від 13 січня 2016 р. щодо належність даної категорії справ до спорів майнового характеру, оскільки через скасування максимального розміру судового збору для юридичних осіб за подання позовів майнового характеру оскарження ППР стало досить затратною справою. … (наступна частина листа мені дуже подобається) … «Ситуація ускладнюється тим, що нерідко донарахування податків за ППР бувають безпідставними і при цьому на досить значні суми коштів».
Тобто, це ще один раз доводить можливість безпідставних дій фіскальних органів щодо донарахування податків його платнику… так може потрібно змінювати систему?

Вищевикладене підтверджується і судовою практикою, оскільки Верховний суд України не допускає до перегляду заяви і  скарги фіскальних органів не оплачених відповідною сумою майнового спору та не задовольняє клопотання останніх щодо звільнення від його сплати, мотивуючи наступним.

Справа  № 810/4680/15 Ухвала ВСУ від 22.06.16 р.: «… підстав для задоволення клопотання про звільнення її від сплати судового збору не вбачається, оскільки пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», яким серед іншого скасовано встановлені раніше для органів державної фіскальної служби пільги щодо його сплати, Кабінет Міністрів України було зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів».

Справа № 810/4823/13-а  та №  814/1462/15 Ухвала ВСУ від 22.06.16 р.: « .. Обґрунтовуючи наявність різного правозастосування, ДПІ послалася на ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 грудня 2015 року № К/800/47029/15, 23 вересня 2015 року № К/800/40998/15 та 27 жовтня 2015 року № К/800/45545/15, якими відкрито касаційне провадження за скаргою податкового органу на судові рішення в іншій справі з відстроченням сплати судового збору, а також звільнено митний орган від сплати такого збору. Перевіривши викладені у заяві доводи та вивчивши додані до неї судові рішення, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не вбачає неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а отже й необхідності у відкритті провадження про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України у цій справі».

Справи № 816/1780/13-а  та №826/17111/13-а  від 21.06.16 ВСУ вказав: «Заява ОДПІ не відповідає зазначеним вимогам у зв'язку з відсутністю документа про сплату судового збору. У заяві міститься клопотання про звільнення заявника від сплати судового збору в порядку статті 88 КАС, у зв'язку з відсутністю коштів для його сплати. Такі доводи заявника не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 2 розділу ІІ Закон України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати. Отже підстав для звільнення ДПІ від сплати судового збору немає.»


Висновок: Підсумовуючи зазначене вбачається, що вищевказані недоліки законодавства і правозастосувальної практики, можна використовувати як інструмент для захисту прав платника податків, так і як засіб «процесуальної диверсії», щодо затягування у часі набрання податковим повідомленням –рішенням своєї чинності.


среда, 29 июня 2016 г.

Частные исполнители: какова степень угрозы для должников?




Требования к частным исполнителей. Контроль за действиями и виды ответственности частных исполнителей. Противостояние: заемщик & банк. Третейская оговорка в потребительском кредитном договоре.
  

В начале июня 2016 Верховная Рада Украины приняла Закон Украины «Об исполнительном производстве» в новой редакции.

Новеллой этого Закона является внедрение института частных исполнителей как одного из перспективных направлений развития исполнительного производства, правовой статус и организация деятельности которых будет устанавливаться Законом Украины "Об органах и лиц, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов".

Принимая во внимание вышеуказанное и с учетом тяжелой экономико - социальной ситуации в стране, не добросовестные работники банковских учреждений с новой силой начали пугать потребителей кредитных услуг мол, если не будет выплачен кредит в сжатые сроки - мы обратимся в «свой» суд  (имеется в виду третейский), а уже выполнять судебное решение будут профессионально обученные «крепкие ребята» ...

Попробуем разобраться на предмет соответствия действительности.

В п. 5 пояснительной записке к законопроекту "Об органах и лиц, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов" Заместитель Главы Администрации Президента Украины господин Алексей Филатов делает прогноз социально-экономических и других последствий принятия законопроекта, в частности: «принятие законопроекта направлено на обеспечение качественного и быстрого выполнения судебных решений и решений других органов в соответствии с европейскими стандартами, равноценной конкуренции между государственными и частными исполнителями, соблюдения баланса полномочий частных и государственных исполнителей, и повышение уровня доверия общества к системе принудительного исполнения решений в целом ».

Необходимо указать, что в соответствии с регистрационной карточкой Закон Украины "Об органах и лиц, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов" (далее - «Закон») 17.06.2016 г.  направлен на подпись Президенту.

Раздел III Закона дает определение, а также регулирует деятельность частных исполнителей.
Так, ч.1 статьи 19 Закона устанавливает, что частным исполнителем является гражданин Украины, который уполномочен государством осуществлять деятельность по принудительному исполнению решений в порядке, установленном законом.

В свою очередь ст. 21 Закона устанавливает требования к частному исполнителя, в частности: частным исполнителем может быть гражданин Украины не моложе 25 лет, имеющий высшее юридическое образование степени магистра, владеющий государственным языком, имеет стаж работы в области права после получения диплома магистра не менее двух лет и составил квалификационный экзамен.

Не может быть частным исполнителем лицо: 1) не соответствующее требованиям части первой настоящей статьи; 2) признанное судом ограниченно дееспособным или недееспособным; 3) которое имеет не снятую или непогашенную в установленном законом порядке судимость; 4) совершившего коррупционное правонарушение или нарушение, связанное с коррупцией, - в течение трех лет со дня совершения; 5) которому за нарушение требований законодательства аннулировано свидетельство о праве на занятие нотариальной или адвокатской деятельностью, осуществление деятельности частного исполнителя или арбитражного управляющего (распорядителя имущества, управляющего санацией, ликвидатора), - в течение трех лет со дня принятия соответствующего решения; 6) освобождённого от должности судьи, прокурора, сотрудника правоохранительного органа, с государственной службы или службы в органах местного самоуправления в связи с ненадлежащим исполнением таким лицом служебных обязанностей, - в течение трех лет со дня такого освобождения (ч. 2 ст. 21 Закона).

Отдельно необходимо отметить, что согласно ст. 20 Закона Министерство юстиции Украины осуществляет контроль за деятельностью частных исполнителей и определяет соответствующий порядок осуществления контроля за деятельностью частного исполнителя, а также приостанавливает и прекращает право на осуществление деятельности частного исполнителя.

Кстати ст. 25 Закона предусматривает, что частный исполнитель перед тем как заступить на службу принимает Присягу (!!!) и постоянно повышает свою квалификацию (ст. 37 Закона).
Учитывая указанное усматривается, что частными исполнителями могут быть «крепкие ребята», но с высшим юридическим образованием, опытом работы, которые должны соблюдать правила этики, подконтрольные и подчинены Министерству юстиции Украины и действия и / или бездействие которых,  можно будет обжаловать в судебном порядке (ст. 40 Закона) и которые, между прочим, несут за свои решения, действия или бездействие и причиненный третьим лицам вред: гражданско-правовую, административную или уголовную ответственность в порядке и объемах, установленных законом, а также дисциплинарную ответственность в порядке, установленном настоящим законом (ст. 41).

Таким образом, с принятием вышеизложенного Закона, не верно будет бояться возвращения в «лихие 90-е годы» ..., наоборот есть надежда, что все же права взыскателя таки будут реализованы в рамках исполнительного производства, а должник, в своем арсенале, будет иметь соответствующие правовые средства для защиты своих процессуальных прав от всевозможного произвола частных исполнителей.

Относительно «своего банковского суда» или третейской оговорки в кредитном договоре.

Статья 5 Закона Украины «О третейских судах» предусматривает, что на рассмотрение в третейский суд может быть передан спор при наличии между сторонами третейского соглашения, которое отвечает требованиям этого закона.

В соответствии со статьей 12 Закона Украины «О третейских судах» третейское соглашение может быть заключено в виде третейской оговорки в договоре, контракте или в виде отдельной письменного соглашения.

Третейское соглашение является основанием для передачи спора на рассмотрение третейского суда, а в некоторых случаях - и основанием для создания и деятельности такого суда. Таким образом, принадлежность формы и содержания третейского соглашения, наличие в ней всех существенных условий, предусмотренных законом, является первичной и обязательным условием правомерности третейского разбирательства, а следовательно - и третейского решения.

Одним из способов реализации права каждого любыми не запрещенными законом средствами защищать свои права и свободы от нарушений и противоправных посягательств в сфере гражданских и хозяйственных правоотношений является обращение в третейский суд.

Третейский суд это негосударственный независимый орган, который создается по соглашению или соответствующим решением заинтересованных физических и (или) юридических лиц в порядке, установленном настоящим Законом, для разрешения споров, возникающих из гражданских и хозяйственных правоотношений.

Согласно действующему законодательству подведомственный суду общей юрисдикции спор в сфере гражданских и хозяйственных правоотношений может быть передан сторонами на разрешение третейского суда, кроме случаев, установленных законом, в частности статьей 6 Закона Украины "О третейских судах".

Так, согласно п. 14 ч. 1 ст. 6 Закона Украины «О третейских судах» (в редакции Закона Украины «О внесении изменения в ст. 6 Закона Украины «О третейских судах» относительно подведомственности дел в сфере защиты прав потребителей третейским судам» от 03.02.2011 г..), Третейские суды в порядке, предусмотренном настоящим Законом, могут рассматривать любые дела, возникающие из гражданских и хозяйственных правоотношений, за исключением дел по спорам о защите прав потребителей, в том числе потребителей услуг банка (кредитного союза).

П. 22 ст. 1 Закона Украины «О защите прав потребителей» указывает, что потребителем является физическое лицо, которое приобретает, заказывает, использует или намеревается приобрести, или заказать продукцию для личных нужд, не связанных с предпринимательской деятельностью или выполнением обязанностей наемного работника.

Таким образом, с 2011 года заключения кредитного договора, содержащего третейскую оговорку о рассмотрении судебного спора противоречит Закону Украины «О третейских судах», поскольку последний содержит запрет на рассмотрение третейскими судами дел по спорам о защите прав потребителей, в том числе потребителей услуг банка (кредитного союза).

Соответствующая правовая позиция высказана еще в постановлении Верховного Суда Украины, от 20.05.2015 г. по делу № 6-64цс15, которая в соответствии с ч.1 ст.360-7 ГПК Украины является обязательным для всех субъектов властных полномочий, которые применяют в своей деятельности нормативно-правовой акт, содержащий соответствующую норму права.


«Юстиция — это, конечно, не право. Обычно ее даже считают успешной мерой предосторожности против истинного права и его осуществления». Манн Г.

воскресенье, 26 июня 2016 г.

Нужна ли Украине система прецедентного права: юридический размышлизм!



Система прецедентного права (судебное решение – источник права) существует в Соединённом Королевстве Великобритании и Северной Ирландии, Соединённых Штатах Америки, Австралийском Союзе и некоторых других государствах - членах Британского Содружества Наций, т.е. в странах с наиболее развитой экономикой!

А существует ли в Украине судебный прецедент? Нужно ли это… и как это использовать?
Обратимся к википедии, что же это такое «Прецедентное право»?

Суде́бный прецеде́нт (от лат. praecedens, родительный падеж praecedentis — предшествующий) — решение определённого суда по конкретному делу, имеющее силу источника права (то есть устанавливающее, изменяющее или отменяющее правовые нормы). Прецедентом являются решения, вынесенные по аналогичному делу, разрешённому в рамках аналогичного судопроизводства. Прецедент — случай или событие, которое имело место в прошлом и является примером или основанием для аналогичных действий в настоящем. Судебный прецедент — решение высшего судебного органа по определённому делу, которое в дальнейшем является обязательным для судов при разрешении аналогичных дел.

Не буду говорить от всего юридического сообщества – скажу от себя: перед тем как решить какую – либо юридическую дилемму или подготовить процессуальный документ я обращаюсь к существующей судебной практике.

Вот и сейчас для подготовки этого материала обращусь к ресурсу «Судебная система в Украине» - «Реестр судебных решений»!

Итак, по состоянию на июнь 2016 г. вышеуказанный ресурс находит 153 963 (!!!) судебных решений Верховного суда Украины.

В свою очередь, судебная практика Верховного суда Украины обязательна к применению судами низших инстанций при рассмотрении той либо иной категории дел – вот же он «судебный прецедент»!!!

А нет, процессуальное законодательство предоставляет право судам «отступить» от позиции Верховного суда Украины при достаточном правовом обосновании данного поступка, например, мой предыдущий материал «Взыскать деньги с банка в период введенной временной администрации?» содержит ссылку на решение Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел от 24.02.2016 г. дело № 6-25751ск15 (регистрационный номер решения № 56425312) где суд достаточно обосновано отступил от Правовой позиции Верховного суда и принял противоположенное решение … однако немного отклонился от темы.

Апофеозом вышеуказанного является то, что в Украине существует система прецедентного права (!!!) и достаточно долго!

Обосновываю: ч. 1 ст. 17 гл. 4 «ПРИМЕНЕНИЕ В УКРАИНЕ КОНВЕНЦИИ И ПРАКТИКИ СУДА» Закона Украины «Об исполнении решений и применении практики Европейского суда по правам человека» гласит: «Суды применяют при рассмотрении дел Конвенцию и практику Суда как источник права».

Этот закон принят, 23.02.2006 г., а, следовательно, в Украине уже десяток лет действует система прецедентного права!!!

Более того, каждый судебный юрист / адвокат при подготовки судебно – процессуальных документов (особенно касательно обжалования действий налоговых и иных фискальных органов) прикладывает судебную практику как национального, так и Европейского судопроизводства, поскольку наши Законы порой прописаны не конкретно, двояко.

Отдельное внимание стоит обратить на то, что по состоянию на момент написания данного материала, Верховный суд Украины рассматривает только те дела, где не одинаково применено законодательство Украины судами кассационной инстанций и, как следствие, Верховный суд ее обобщает!

Таким образом, я бы назвал судебную систему Украины смешанной, где есть место и национальному законодательству, и обобщенной судебной практике, и…судебному прецеденту!

P.s. недавно прочитал, что где-то в «далекой» Америке на службу в юридическую фирму заступил РОБОТ … готовит документы… предоставляет консультации Клиентам…и приносит не плохой доход своим работодателям!

К чему я? А, на мой взгляд, с учетом более чем 10 летнего юридического стажа, со всей ответственностью заявляю: «В Украине это практически не возможно,  поскольку у нас настолько трудны хитросплетения законодательства … и каждый орган выдает на гора еще кучу своих подзаконны документов и разъяснений, что ни одна компьютерная программа не сможет это все освоить и правильно применить в ближайшие 5-10 лет!».

Только, правовед может посоветовать Клиенту как правильно действовать, это как только рыбак знает: где, когда и на какую снасть лучше всего поймать рыбу или как только доктор-хирург, во время операции, может принять правильное решение, чтоб пациент в итоге не только пошел на поправку, а и начал полноценно функционировать!



У Жванецкого по этому поводу есть замечательное высказывание: "Вам не повезло. Специалист, который лечит, в отъезде, но есть второй – не хуже. ..... Лечение стоит дорого, но можно и не платить. Нянечкам, сёстрам обычно платят, но они ухаживают и так. Поэтому я вам советую подождать специалиста, договориться с нянечкой и заплатить. Но можно этого и не делать. Если вас не интересует результат!!!".  ))



Теги: прецедент, судебная практика, Верховный суд Украины, суд, иски, защита, юридическая консультация, система права, Украина, юрист, адвокат,  Морозов Евгений


четверг, 23 июня 2016 г.

Взыскать деньги с банка в период введенной временной администрации?



Казнить, нельзя помиловать или взыскать с банка в период введённой временной администрации можно (ВССУ) – нельзя (ВСУ)!!!


Не так давно клиенты банков, принимая во внимание решение Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел от 24.02.2016 г. дело № 6-25751ск15 (регистрационный номер решения № 56425312), увидели просвет в конце туннеля…

Напомню, вышеуказанным решением, ВССУ отступил от правовой позиции Верховного суда Украины высказанной 20.01.2016 г. в рамках дела  № 6-2001цс15, которой предусматривалось следующие: «введение временной администрации банка делает невозможным взыскание средств в любой другой способ, чем это предусмотрено Законом Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц», с указанием соответствующих мотивов»отменил решение апелляции Полтавской области, а дело передал на новое рассмотрение.

Особое внимание следует уделить мотивировке ВССУ в данном решении: «… В постановлении Верховного Суда Украины от 20 января 2016 г. № 6-2001цс15 указано, что Фонд гарантирования вкладов физических лиц ввел временную администрацию и начал процедуру вывода ПАО «Дельта Банк» с рынка и на момент принятия решения судом первой инстанции в банке уже была введена временная администрация, что сделало невозможным взыскание средств в любой другой способ, чем это предусмотрено Законом Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц» (далее - Закон).

Согласно абз. 2 ч. 2 ст. 214, п. 2 ч. 1 ст. 360-7 ГПК Украины суд вправе отступить от правовой позиции, изложенной в выводах Верховного Суда Украины, с одновременным наведением соответствующих мотивов.

По смыслу ст. ст. 3,4 ГПК Украины каждое лицо имеет право в порядке, установленном настоящим Кодексом, обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов. Осуществляя правосудие, суд защищает права, свободы и интересы физических лиц, права и интересы юридических лиц, государственные и общественные интересы способом, определенным законами Украины.
Согласно ч. 1 ст. 14 ГК Украины гражданские обязанности выполняются в пределах, установленных договором или актом гражданского законодательства.
Частью 1 ст. 15 ГК Украины определено, что каждый человек имеет право на защиту своего гражданского права в случае его нарушения, непризнания или оспаривания.
Нарушение гражданских прав может проявляться, в частности, в невыполнении или ненадлежащем выполнении условий обязательства (ст. 610 ГК Украины).
По смыслу ст. 16 ГК Украины способами защиты гражданских прав и интересов могут быть, в том числе, принудительное исполнение обязанности в натуре. Суд может защитить гражданское право или интерес другим способом, установленным договором или законом, и отказать в защите гражданского права и интереса лица в случае нарушения им положений частей второй - пятой статьи 13 настоящего Кодекса.
Согласно ч. 1 ст. 22 ГК Украины лицо, которому причинен ущерб в результате нарушения его гражданского права, имеет право на их возмещение.
По смыслу ст. 23 ГК Украины лицо имеет право на возмещение морального вреда, причиненного вследствие нарушения его прав.
По смыслу ст. ст. 525, 526 ГК Украины односторонний отказ от исполнения обязательства и одностороннее изменение его условий не допускается, если иное не установлено договором или законом. Обязательства должны исполняться надлежащим образом в соответствии с условиями обязательства и требованиями закона, иных правовых актов, а при отсутствии таких условий и требований - в соответствии с обычаями делового оборота или иными обычно предъявляемыми требованиями.
Частями 1,3 ст. 549 ГК Украины определено, что неустойкой (штрафом, пеней) является денежная сумма или другое имущество, которые должник должен передать кредитору в случае нарушения должником обязательства. Пеней является неустойка, которая исчисляется в процентах от суммы несвоевременно выполненного денежного обязательства за каждый день просрочки исполнения.
В соответствии с требованиями ст. 625 ГК Украины должник не освобождается от ответственности за невозможность выполнения им денежного обязательства. Должник, который просрочил выполнение денежного обязательства, по требованию кредитора обязан уплатить сумму долга с учетом установленного индекса инфляции за все время просрочки, а также три процента годовых от просроченной суммы, если иной размер процентов не установлен договором или законом.
Частью 1 ст. 1058 ГК Украины определено, что по договору банковского вклада (депозита) одна сторона (банк), принявшая поступившую от другой стороны (вкладчика) или поступившую для нее денежную сумму (вклад), поступившей обязуется возвратить сумму вклада и выплатить проценты на нее или доход в другой форме на условиях и в порядке, установленных договором.
Согласно ч. 1 ст. 1060 ГК Украины установлено, что договор банковского вклада заключается на условиях выдачи вклада по первому требованию (вклад до востребования) либо на условиях возврата вклада по истечении установленного договором срока (срочный вклад).
Согласно ч. 2 ст. 1060 ГК Украины (в редакции, действующей на момент возникновения спорных правоотношений) по договору банковского вклада независимо от его вида банк обязан выдать вклад или его часть по первому требованию вкладчика, кроме вкладов, сделанных юридическими лицами на иных условиях возврата, которые установлены договором. Условие договора об отказе от права на получение вклада по первому требованию ничтожно.
По смыслу ч. 3 ст. 1058 ГК Украины к отношениям банка и вкладчика по счету, на который внесен вклад, применяются положения о договоре банковского счета (глава 72 настоящего Кодекса), если иное не установлено настоящей главой или не вытекает из существа договора банковского вклада.

По смыслу ст. 1074 ГК Украины ограничение прав клиента по распоряжению денежными средствами, находящимися на его счете, не допускается, кроме случаев ограничения права распоряжения счетом по решению суда или в иных случаях, установленных законом.

Согласно п. 1 ч. 5 ст. 36 Закона при временной администрации не осуществляется удовлетворение требований вкладчиков и других кредиторов банка.
В то же время, главой 50 ГК Украины установлены основания прекращения обязательства, в частности: выполнением, передачей отступного, зачетом, по договоренности сторон, прощением долга, совпадением должника и кредитора в одном лице, невозможностью его исполнения, смертью физического лица и ликвидацией юридического лица, а также на других основаниях, установленных договором или законом.

Вместе с тем, указанный Закон не предусматривает следствием введения временной администрации непосредственное и в полном объеме освобождения банка от выполнения своих обязательств в договорных отношениях с вкладчиками, а ст. 52 этого Закона определяет лишь очередность и порядок удовлетворения требований к банку (направления уполномоченным лицом Фонда средств).

Таким образом, во время временной администрации вышеуказанные положения законодательства устанавливают особый порядок удовлетворения требований вкладчиков банка, последовательно предусматривает: 1) возмещения вкладчикам Фондом средств в размере вклада, включая проценты, начисленные на день начала процедуры вывода Фондом банка с рынка, но не более суммы предельного размера возмещения средств по вкладам, установленного в размере 200 тыс. грн (ч. 1 ст. 26 Закона); 2) остаточное удовлетворение требований вкладчиков за счет средств, которые получит уполномоченное лицо в результате ликвидации и реализации имущества банка (ст. 52 Закона).
Итак, на основе специальных норм Закона с момента введения временной администрации исключается немедленное удовлетворение банком требований вкладчиков и других кредиторов банка в соответствии с условиями определенных законом и договором, на что указывает ст. 1074 ГК Украины, которая допускает ограничение права клиента по распоряжению денежными средствами, находящимися на его счете и ст. 36 Закона.

Однако Закон не устанавливает оснований прекращения имущественных прав вкладчиков на указанные средства, что могло бы быть истолковано как нарушение государством гарантий беспрепятственного пользования имуществом предусмотренных статьей 1 Протокола 1 Конвенции.

Указанное нарушение права на мирное владение имуществом, установленное статьей 1 Протокола 1 Конвенции, иметь место в случае отказа суда в удовлетворении исковых требований о взыскании денежных средств по договору банковского вклада, на наличие и подлинность которых (требований) не влияет специальный порядок, установленный Законом о их удовольствие.

Поэтому при наличии не прекращенных обязательства между сторонами, нарушения обязанной стороной имущественных прав вкладчика по пользованию и распоряжению деньгами, которые были переданы банку во исполнение условий договора банковского вклада, в соответствии со ст. 13 Конвенции о защите прав человека и основных свобод, ст. 1 Протокола 1 Конвенции, ст. 3 ГПК Украины и ст. 15 ГК Украины, исключается отказ судом в защите нарушенных прав вкладчиков.

Наряду с этим, нормы указанного Закона применяются при принудительном исполнении решения об удовлетворении требований вкладчиков и других кредиторов банка при временной администрации, с учетом того, что банк с момента введения временной администрации и при ликвидационной процедуры прекращает выполнение своих обязательств как отдельное юридическое лицо - субъект банковской деятельности, а Фонд в отдельном порядке возмещает средства в размере вклада, включая проценты, начисленные на день начала процедуры вывода Фондом банка с рынка, но не более суммы предельного размера возмещения средств по вкладам, установленного в размере 200 тыс. грн (ч. 1 ст. 26 Закона), а требования вкладчиков - физических лиц в части, превышающей сумму, выплаченную Фондом, отнесенные к четвертой очереди кредиторов и могут быть удовлетворены за счет средств, которые получит уполномоченное лицо в результате ликвидации и реализации имущества банка (ст. 52 Закона), однако ни в коем случае не исключают принятия законного и обоснованного судебного решения, которое обеспечивает реализацию и осуществление защиты такого права лица в соответствии со ст. 13 Конвенции о защите прав человека и основных свобод, ст. 3 ГПК Украины.

(изюминка решения): …При этом, имея факты нарушения права вкладчика на беспрепятственное распоряжение деньгами и причастности к такому нарушению банка, своевременно не выдал ему остаток средств на счете, то есть случай просрочки исполнения денежного обязательства со стороны должника, а также при отсутствии такого закона, который бы предусматривал следствием введения временной администрации непосредственное и в полном объеме освобождения банка от выполнения своих обязательств в договорных отношениях с вкладчиками и внедоговорных отношениях с другими физическими и юридическими лицами, суд апелляционной инстанции, пришел к ошибочному выводу о невозможности применения к нему негативных последствий, установленных, как ч. 2 ст. 625 и ст. 549 ГК Украины, так и ст. ст. 22, 23 ГК Украины и взыскания в пользу истца установленного индекса инфляции за все время просрочки, трех процентов годовых от просроченной суммы, пени и возмещения убытков и морального вреда».

После этого решения вкладчики оживились, у них появился шанс…хотя и призрачный, поскольку, на мой взгляд, лоббирование банковских интересов превыше всяческих там Конвенций по правам человека, Конституций и Законов… ведь мы живем в капиталистическом обществе где правят – ЕГО ВЫСОЧЕСТВО ДЕНЬГИ!!!

Как говориться, «Не долго музыка играла…», как на небосклоне судопроизводства на свет появилась палка (кнут, если хотите) – решение ВЕРХОВНОГО суда Украины от 13 июня 2016 г. по делу № 6 -1123цс16, которым Боссы судейской власти строго настрого пригрозили своим воспитанникам пальцем и с учетом всех имеющихся у ВССУ решений ( от 23 марта 2016 року, от 16 марта 2016 року и от 24 февраля 2016 року) высказали окончательную правовую позицию, которая сводиться к единственному возможному знаменателю: «… если на момент принятия решения судом первой инстанции в банке уже была введена временная администрация, это делает невозможным взыскание средств в любой другой способ, чем это предусмотрено Законом Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц».

Занавес…



Теги: суд, банк, депозит, деньги, кредит, временная администрация, взыскание с банка в период временной администрации, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховный суд, судебная практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат, Морозов Евгений.

среда, 22 июня 2016 г.

Позика: висновок працівника МВС не є належним доказом у суді.


Адвокат Морозов (Судебная защита)

Навіть висновок працівника правоохоронного органу, зроблений на підставі відповідних пояснень боржника і відібраних в рамках кримінального провадження про отримання грошей в борг, не завжди є належним та допустимим доказом у суді.

Верховний суд України вже неодноразово висловлювався,  що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошових коштів позичальнику.
На протязі 2013 – 2016 р.р. вища ланка судової системи робила наступні висновки:
- письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки (постанова від 18 вересня 2013 року);
- відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов’язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання (постанова від 2 липня 2014 року);
- на підтвердження  укладення договору позики та його умов згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей; розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов’язанням їх повернення й дату отримання коштів (постанова від 11 листопада 2015 року).
Дана правова позиція, після значного відрізку часу, була підтверджена Постановою Верховного суду України від 24.02.2016 року по справі № 6-50цс16.
Однак Верховний суд України нагадав, що позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.
 Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
За статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

ВАЖЛИВО: За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
 Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний суд України наголосив, що досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Разом з тим, окремо необхідно зупинитись на постанові Верховного суду України від 08 червня 2016 р. у справі № 6-1103цс16, яка чітко вказує, що  не є належними та допустимими доказами - навіть висновок працівника правоохоронного органу зроблений на підставі відповідних пояснень боржника, відібраних в рамках кримінального провадження.

Зауважу, що цей висновок працівника МВС не прийнятий до уваги ще й тому, що відібрання пояснень у боржника відбувалось дільничним інспектором без участі перекладача (боржник – Угорець).

З урахуванням викладеного потрібно наголосити, що при передачі грошових коштів в борг можна піти двома шляхами:
1) Укласти ПИСЬМОВИЙ договір позики, вказавши у ньому, що підставою для його підписання є факт передачі обумовлених коштів у позику;
2) Скласти розписку про виконання умов договору позики, в частині передачі позичальнику грошових коштів за договором позики на конкретно визначений термін.
Крім усього вищевикладеного, в договорі позики необхідно чітко прописати всі реквізити сторін (ПІБ, ІДН, місце реєстрації / проживання кредитора і боржника, паспортні дані сторін, контактні телефони, електронну пошту і.т.д.).
Слід також пам'ятати, що необхідно чітко (з розшифровкою) прописувати предмет позики - якщо це грошова валюта, то вказати якої країни, наприклад долари США, Канади або Австралії, тому що чітко не охарактеризувавши предмет договору можна недоотримати суму боргу, а якщо це річ - вказати її характеристики, стан, грошову вартість (можна її сфотографувати).
В противному випадку, доведеться отримувати від боржника належні та допустимі докази, які можуть бути використані у суді: листи, розписки, e-mail повідомлення, висновки та/або витяги по кримінальному провадженню (належним чином оформлені) і.т.і.

 Таким чином, з урахуванням судової практики, яка склалася в нашій країні, при передачі позики необхідно належним чином оформити:

- Договір позики з обов'язковими реквізитами сторін і датою його укладення. В договорі необхідно конкретизувати (охарактеризувати) предмет позики, встановивши при цьому конкретні терміни його повернення;
- Все ж бажано отримати рукописну розписку від боржника про отримання предмета позики (на мою думку, це буде додатковим доказом передачі грошових коштів, а також може послужити відмінну службу при проведенні почеркознавчої експертизи в суді).

P.s. якщо до цього дійде.

P.s.s ... І так часто буває))

… в разі неповернення позики - звертатися до суду, але спочатку…для збереження зусиль та грошей, … до кваліфікованого Юриста та/або Адвоката, який має напрацьований судовий досвід, достатньою мірою володіє правовими знаннями, а також на відмінно володіє навиками збору та доведеності переконливості доказів у суді.



Теги: позика, розписка, займ, гроші, договор, договір, деньги, суд, позов, відсотки, проценты, експертиза, захист, защита, процесс, обжалование, судебная практика, взыскание, стягнення, юрист, адвокат, Морозов Евгений,

вторник, 21 июня 2016 г.

Адвокат - судебный поверенный. Судебная защита. - Юридические услуги

Адвокат - судебный поверенный. Судебная защита. - Юридические услуги 




http://www.alibi.dp.ua --- статьи, ссылки, комментарии и.т.д.

Правовой анализ и предсудебная подготовка документации, разработка стратегий правовой защиты, подготовка претензий, исков, жалоб, ходатайств, писем, апелляционных/кассационных жалоб, возражений, представительство в судах всех инстанций, контроль и сопровождение при обеспечения выполнении судебных решений в органах исполнительной службы;
• Адвокатская деятельность, услуги адвоката,
• Споры с банками
• Гражданские и хозяйственные споры
• Взыскание всех видов задолженностей
• Взыскание материального и морального вреда
• Наследственное право
• Защита прав потребителей
• Административные правоотношения
Юридическая консультация



http://www.alibi.dp.ua --- статьи, ссылки, комментарии и.т.д.

066 183 78 12

До кого пред’являти позов: до страхувальника чи до винної у ДТП особи?



Чи має право  позивач самостійно обирати спосіб судового захисту, у тому числі й право на стягнення страхового відшкодування з винної у ДТП особи в порядку регресу, а також визначати коло відповідачів, зокрема пред’являти позов до страхувальника чи до винної у ДТП особи?


Відповідно до судової практики Верховного суду України щодо розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, в тому числі системного аналізу даної категорії справ, зробленого його Головою – Романюком Я.М. вбачається наступне.

Загальні положення про договір страхування.
Визначення «договору страхування» закріплено в Цивільному кодексі України (ст. 979), Господарському кодексі України (ст. 354) та в Законі № 85/96-ВР.
Так, згідно зі ст. 16 цього Закону договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Отже, договір страхування є двостороннім, оплатним, строковим, консенсуальним. Договір відповідно до Закону № 1961-IV є публічним, на користь третьої особи.
Форма договору страхування є письмовою, причому недотримання цієї вимоги, встановленої ст. 981 ЦК, робить такий договір нікчемним. Проте в цьому випадку слід пам’ятати положення ч. 2 ст. 218 ЦК: якщо договір укладено усно і одна зі сторін здійснила платіж, а інша прийняла його, то позивач може звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним. Інакше договір є недійсним з моменту його укладення і жодних цивільно-правових наслідків, крім наслідків недійсності договору, не породжує.
Відповідно до ч. 1 ст. 981 ЦК, ч. 2 ст. 18 Закону № 85/96-ВР факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку.
У системному зв’язку з п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК, яким на страхувальника покладено обов’язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, правове значення має повідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який дає страховику можливість дослідити обставини справи та дійти висновку про визнання його страховим випадком чи відмову в цьому.
Разом з тим, сам факт порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку не може бути підставою для відмови від здійснення страхової виплати.

Основна частина.

Аналіз судової практики передбачає дві можливості відшкодування шкоди:
-          за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди;
-          за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування.
ВАЖЛИВО: Право вибору належить самому потерпілому.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов’язання із відшкодування збитків не виникає — відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
І регрес, і суброгація виникають на підставі закону. Наприклад, право регресної вимоги встановлено для страховика за договорами обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів до особи, яка заподіяла шкоду, у разі, коли ця шкода заподіяна життю та здоров’ю умисно, а також внаслідок вчинення ДТП у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння тощо. Суброгація також виникає на підставі закону — ст. 993 ЦК та ст. 27 Закону № 85/96-ВР.
Проте Верховний суд України вказує, що між зазначеними поняттями існують відмінності:
-          за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов’язанні (зміна активного суб’єкта) зі збереженням самого зобов’язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов’язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
-          при регресі одне зобов’язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
-          ці інститути мають різний режим правового регулювання. Так, регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК встановлений особливий правовий режим.
-          регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку.
ВАЖЛИВО: При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі — з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Разом з цим для відповіді на питання про право позивача самостійно обирати спосіб судового захисту, у тому числі й право на стягнення страхового відшкодування з винної у ДТП особи в порядку регресу, а також визначати коло відповідачів, зокрема пред’являти позов до страхувальника чи до винної у ДТП особи, необхідно звернутися до конкретної судової практики.
Так, Верховний суд України 23.12.2015 р. розглядаючи справу № 6-2587цс15 вказав на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування –  це вид цивільно-правових відносин щодо  захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
 Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана  оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено в частині другій статті 16 ЦК України.
Висновком ВСУ було те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування  має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Окремо необхідно вказати, що 20 січня 2016 року Верховний суд України у справі № 6-2808цс15 дійшов до наступного висновку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). 
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов’язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик.
Разом із тим, зазначені зобов’язання не виключають одне одного.  Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати обов’язок зі здійснення страхового відшкодування. 
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.
Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов’язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов’язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов’язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов’язку згідно зі статтею 1194 ЦК України – відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов’язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.
 Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов’язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності. 
ВИСНОВОК: Верховний Суд України вказав, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є АБСОЛЮТНИМ  і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.
У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.


Теги: ДТП, вред, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат, Морозов Евгений, юридическая консультация, уведомление, срок, исковая давность