четверг, 28 апреля 2016 г.

Фундаментальні принципи застосування строків позовної давності



Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі №6-152цс14).

Суб’єктивно – оціночний критерій позовної давності:

Принцип № 1: Відповідно до загальноприйнятої судової практики, початок перебігу позовної давності починається не тільки з часу безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Примітка: як зазначив Верховний суд України в рішенні від 03.02.2016 року по справі               № 6-75цс15 можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.   
Наприклад: особа звернулась до суду на дії, точніше на бездіяльність житлово – експлуатаційної дільниці, а виявилось, що вона  вже не є власником житла (жорсткий приклад, але це реалії життя!!!))

Принцип № 2: Другий принцип застосування строків позовної давності полягає в тому, що обов’язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається виключно на позивача.
Таким чином, саме позивач, при зверненні із позовною заявою до суду, повинен обґрунтувати та надати відповідні докази, які чітко вкажуть на час з якого останньому стало відомо про порушення його права (Постанова Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі №6-152цс14 та від 03.02.2016 р справа № 6-75цс15).

Принцип № 3:  Зворотнім вищевикладеному є те, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, а це вже зацікавленість Відповідача у справі, оскільки така заява жодним чином ні в інтересах Позивача (Заявника).
Проте необхідно вказати, що відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.01.2013 року за № 10-70/0/4-13 заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Разом з цим, якщо відповідач подав до суду заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначене є  належним підтвердженням про застосування позовної давності.

Принцип № 4: Викладений у Правовій позиції Верховного суду по справі № 6-75цс15, згідно якої,  положення частини п’ятої статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов’язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.
Тобто принцип направленості та/або застосування строків позовної давності.
Зокрема суд зазначив, що частина п’ята статті 261 ЦК України визначає початок перебігу позовної давності у зобов’язаннях з визначеним або невизначеним строком виконання.
Згідно із цією нормою за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Правило цієї норми є спеціальним, тобто застосовується й тоді, коли заінтересована особа не знала і не могла знати про порушення свого права.
Разом з тим положення частини п’ятої статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов’язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.


Комментариев нет:

Отправить комментарий